Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В. - 4.1.2. Актуальні глобальні проблеми сучасності

Глобалізація створює безпрецедентні можливості для багатьох країв.

Виробники отримують доступ до глобальних ринків збуту. Споживачі отримують вигоду від посилення глобальної конкуренції. Країни, стикаючись з проблемою потенційних швидких відпливів капіталу, схильні проводити здорову макроекономічну політику та здійснювати інституціональне будівництво, спрямоване на підвищення ефективності функціонування ринкового механізму (гарантування права приватної власності, захист інтересів дрібних акціонерів, судовий захист виконання контрактів, чіткі процедури банкрутства, захист прав кредиторів, вільне ціноутворення, запобігання монополізму, реформування природних монополій шляхом послаблення державного впливу на ціноутворення у стратегічних чи інфраструктурних секторах тощо). Суспільство отримує широкі можливості щодо вибору конкурентних моделей організації та управління. Індивідам відкривається шлях до здобуття освіти в різних куточках світу. Поширення Інтернету та утворення мережевих зв'язків формують суспільні спільноти за принципом єдності інтересів, здатності до комунікації та обміну інформацією. Праця стає дедалі більш творчою та незалежною від групового оточення (хоча дуже багато соціологів у цьому вбачає серйозну небезпеку).

Реалізація загальних позитивних наслідків глобалізації з метою розвитку економіки, суспільства та технологічного поступу вимагає активної роботи із структурного реформування економіки та належної економічної політики. Тільки з певного рівня нагромаджених позитивних структурних зрушень глобалізація починає давати відповідні результати для окремої країни. Без таких змін країни ризикують опинитись за межами глобалізації, тим самим прирікаючи себе на технологічне відставання, стагнацію та соціальну дезорієнтацію. Водночас реалізація структурних реформ з метою подолання викликів глобалізації та створення належного підґрунтя для сприйняття позитивів, які вона привносить, дуже часто супроводжується гострими соціальними конфліктами та руйнацією традиційних суспільних інститутів, які не витримують конкуренції, або ж виявляються неспроможними сприймати інновації, гнучко адаптуючись до швидких змін.

Глобалізація породжує проблеми, актуальні для всього людства.

Незважаючи на рекордні темпи економічного зростання глобальної економіки і насамперед країн з ринками, що виникають, за період з кінця 90-х років до початку фінансової кризи 2008 р., невирішеною залишається проблема бідності. За даними Звіту про людський розвиток Організації Об'єднаних Націй, в світі близько 1 млрд людей виживають на менш ніж 1 дол. на день і близько 2,6 млрд людей - на менш ніж 2 дол. на день. Проблема бідності демонструє як перебування значної частини населення світу на межі фізіологічного виживання, так і неспроможність такого населення активно брати участь в економічному розвитку. Глобалізація зупиняється на кордоні бідності, а остання породжує соціальні та етнічні конфлікти, антигуманне поширення військових дій за перерозподіл ресурсів, призводячи до значного напруження у міжнародній політиці. Причини бідності можуть бути різними - від рівня суспільного розвитку до боргового тягаря, від традиційного господарського укладу до ментального несприйняття інновацій, від перманентних воєн та міжетнічних конфліктів до браку демократичних інститутів визначення напрямів розвитку та контролю економічної політики. Однак саме з бідністю пов'язуються неспроможність забезпечення технологічного прогресу, поширення інновацій та рівноправного включення найбідніших країн у координати глобальної торгівлі.

Асиметрична динаміка населення відображає інший вимір проблеми бідності. Найбідніші країни, як правило, стикаються з гіпершвидким приростом населення. Приймаючи до уваги низький рівень продуктивності праці в аграрному секторі, це призводить до виникнення глобальної продовольчої кризи, коли цілі регіони найбідніших країн неспроможні забезпечити споживання населення в межах необхідних калорій. Це призводить до появи різного роду спекуляцій з приводу необхідності модернізації глобального сільськогосподарського сектору на основі генної інженерії та нових технологій захисту рослин. Спекулятивний характер таких підходів пов'язується з тим, що традиційні техніки та технології сільського господарства визнаються неефективними, не приймаючи до уваги необхідність розвитку аграрної інфраструктури та доступу до дешевих фінансових ресурсів малих виробників. Тоді як пропагування новітніх технологій та їх швидке поширення ставить глобальну пропозицію продовольства в залежність від компаній-розробників таких технологій, які, захищаючись авторськими правами та інтелектуальною власністю на виноходи та патенти, спроможні перерозподіляти прибутки не на користь виробника сільськогосподарської продукції, а на власну користь. Можливості для застосування генних технологій не були б такими ризиковими, якби вони спирались на вільний доступ до відповідних ресурсів, а не підпадали під захист прав окремих фірм на певні види модифікованих рослин. Ця проблема особливо актуальна, якщо брати до уваги свідомі втручання в регенераційну структуру сільськогосподарської продукції.

Іншим виміром глобальної продовольчої проблеми є швидке скорочення придатних для сільського господарства площ угідь. Зростаюче значення середнього класу в таких країнах, як Китай та Індія, також змінює глобальну рівновагу на ринку аграрної продукції, підвищуючи ризики її недоспоживання у найбідніших країнах в зв'язку з утворенням високих цін.

Розвинуті країни стикаються з проблемою швидкого старіння населення. Це пов'язано зі стагнуючою народжуваністю та підвищенням стандартів життя, що продовжує його середню тривалість. Старіння населення загострює проблему довгострокової факторної забезпеченості виробництва та руйнує фінансові основи соціального страхування. Водночас це штовхає розвинуті країни у бік інтенсифікації застосування технологій, що замінюють працю, тим самим поглиблюючи розрив у рівнях технологічного розвитку між заможними країнами та найбіднішими.

Відмінності в технологічному розвитку та ступені інтеграції з глобальною економікою як ніколи загострюють проблему нерівномірного розподілу доходів між заможними та найбіднішими країнами. Таблиця 4.3 демонструє той факт, що чим більш розвинутими є країни в розрізі регіональних груп, тим менший розрив в обсягах споживання 20 % найбіднішого і 20 % найбільш заможного населення.

Таблиця 4.3. Нерівномірність споживання між заможними та бідними верствами населення у розрізі регіональних груп

Розрив у доходах дуже часто намагаються пояснити виходячи з категорій нерівномірного розподілу вигід від торгівлі та мобільності капіталів, коли найбіднішим країнам нав'язуються проекти, небажані для впровадження у розвинутих країнах, або ж вони передбачають незначний приріст доданої вартості. Такий підхід спирається на відомі теоретичні положення постколоніального періоду, відомі як неоколоніалізм. У більш академічно привабливій формі економічні вчення з приводу необхідності активного втручання держави в економічні процеси в бідних країнах з метою акселерації економічного розвитку отримали назву структуралізм. З розвитком глобалізації представники структуралізму відновили критику глобалізації з позиції її негативного впливу на країни, що розвиваються. Однак така позиція дуже обмежена. Як уже зазначалось, країна отримує вигоди від глобалізації тільки тоді, коли бере в ній участь, і коли економічна політика сприяє формуванню належного інституціонального середовища для перебігу ринкових процесів. Саме тому проблема нерівномірності розподілу доходів в умовах глобалізації дедалі частіше пов'язується з неспроможністю окремих країн отримувати вигоди від глобалізації, а не з її негативним впливом на такі країни. Основним алгоритмом, який ув'язує вигоди від глобалізації із покращанням ситуації у сфері розподілу доходів є зв'язок між відкритістю економіки, експортною орієнтацією, економічним зростанням та імпортом конкурентного тиску, який спонукає до більш інтенсивного пошуку варіантів підвищення інноваційної складової економіки. Зростання доходів у рамках даного алгоритму розглядається як похідна економічного зростання. Його слабким місцем є те, що економічне зростання ще не гарантує рівномірного розподілу доходів. Наприклад, у випадку, коли експортні сектори знаходяться під монопольним контролем окремих обмежених груп, а можливості перекладання фіскального тягаря на решту економічних секторів широкі в силу тих чи інших політико-інституціональних факторів, економічне зростання може не гарантувати підвищення доходів найменш заможних верств населення. Однак слід визнати, що це не пов'язано безпосередньо з процесом глобалізації, а набагато більше стосується внутрішніх проблем країни у сфері інституціональної моделі, прав власності та її розподілу, доступу до обмежених ресурсів тощо.

Принциповою проблемою експансії глобалізації є валютно-фінансові кризи, з якими також ототожнюються виклики національним економікам. Якщо не враховувати згадану кризу міжнародної ліквідності 1982 р., то за період сучасної хвилі глобалізації світ зіткнувся з такими випадками глобальної макрофінансової нестабільності:

o 1986-1987 рр. - різка ревальвація та різке зниження курсу долара США, яке вимагало активних та скоординованих дій країн Великої сімки. Були апробовані моделі міжнародної координації макроекономічної політики у відкритій економіці;

o 1987 р. - обвал акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі, який вплинув на зниження ділової активності у всьому світі та призвів до раптового падіння обсягів міжнародних потоків капіталу;

o 1989 р. - обвал японського ринку нерухомості. Значні втрати у фінансовому секторі в сукупності із кризою японської індустріальної моделі, яка виявилась вразливою до жорсткої конкуренції з іншими азійськими експортерами та істотного підвищення курсу єни (внаслідок падіння курсу долара). Наслідки цієї кризи японська економіка відчуває понад 15 років, а 90-ті роки вважаються втраченим десятиліттям. Рецесія та макроекономічна експансія Уряду та Банку Японії не позначились на істотному пожвавленні ВВП, а спонукали до того, що Японія перетворилась на лідера з експорту капіталів, справляючи вплив на глобальні умови ліквідності;

o 1992-1993 рр. - криза Європейської валютної системи. Внаслідок несподіваної зміни монетарного курсу Бундесбанку ФРН у 1990 р. система обмежених коливань валютних курсів європейських валют виявилась під загрозою. Значні валютні спекуляції проти італійської ліри, фунта стерлінгів, французького франка та шведської крони опосередковувались хаотичним переміщенням капіталу від одного ринку на інший. Розширення діапазонів коливання процентних ставок призводило до погіршення макроекономічної ситуації та посилювало відцентрові тенденції у сфері євроінтеграції;

o 1994 р. - Мексиканська криза. Значні короткострокові запозичення у доларах США Уряду Мексики призвели до невпевненості у його спроможності погашати боргові зобов'язання. Погіршення платіжного балансу внаслідок значних державних видатків та підтримання політики фіксованого курсу заохотили спекуляції проти мексиканського песо. Різкий обвал останнього поставив країну на межу дефолту, тягнучи за собою потенційне погіршення у банківському секторі практично усіх Латиноамериканських країн та США. Економічна динаміка і транскордонна торгівля у Західній півкулі також виявилась під загрозою. У результаті надання безпрецедентного за обсягом пакету допомоги (США, ЄС, МВФ, Світовий банк) наслідки кризи вдалось швидко подолати;

o 1997-1999 рр. - Азійська криза, що переросла у російський дефолт та продовжилась у вигляді кризи бразильського реала. Азійська криза відобразила ситуацію, коли навіть за умов здорової макроекономічної політики надмірні запозичення приватного сектору можуть стати детонатором глобального потрясіння. Так само вона чітко засвідчила, наскільки обмежена гнучкість валютних курсів може бути несумісною зі зростаючою мобільністю капіталів. Масштаби кризи виявились величезними. Криза підірвала економічне зростання практично в усьому азійському регіоні на декілька років і стала поворотним пунктом розвитку глобалізації. Як реакція на кризу більшість країн з ринками, що виникають, розпочали агресивне нагромадження валютних резервів для запобігання валютно-фінансовим потрясінням та переорієнтувались на підтримання профіцитних платіжних балансів. Російська і Бразильська кризи виступили похідними Азійської, демонструючи, що в умовах глобального стресу слабкі місця окремих економік можуть швидко перерости у потенційну кризу, яка підриває економічне зростання, паралізує споживання, спонукає до відпливу капіталів та погіршує фінансовий стан провідних фінансових установ. У цей період кризові епізоди також пережили Україна, Румунія, Туреччина тощо;

o 2000 р. - криза ринку високо/технологічних компаній США й обвал фондового ринку розвинутих країн. Після неймовірних успіхів зі зростання вартості високотехнологічних компаній відповідно до очікувань експансії нової економіки впродовж 90-х років відбулось різке падіння ринку, яке потягнуло за собою весь фондовий ринок у цілому та погіршило фінансовий стан багатьох інвестиційних фондів. США і глобальній економіці загрожував ризик колапсу споживання та різкого уповільнення розвитку. Завдяки швидким та скоординованим діям провідних центробанків вдалось побороти негативні очікування щодо майбутнього. Однак затяжне підтримання низьких процентних ставок заохотило перегрів глобального фінансового сектору в майбутньому;

o 2001 р. - Аргентинський дефолт. Після хрестоматійного успіху із реалізації макроекономічної стабілізаційної програми на основі фіксованого курсу Аргентина зазнала чи не найглибшої економічної кризи. Неконтрольована фіскальна експансія субнаціональних органів влади, прив'язка до зростаючого курсу долара США та падіння курсу бразильського реала напередодні призвели до різкого погіршення платіжного балансу. Відплив капіталів та фінансова криза швидко унеможливили обслуговування зовнішніх боргів. Багаторазове падіння курсу миттєво збільшило зовнішній борг і внутрішні доларизовані зобов'язання в рази. Глобальний фінансовий ринок відреагував стрибком процентних ставок та спонтанним падінням обсягів потоків капіталу;

o 2007-2009 рр. - глобальна фінансова криза. Внаслідок неймовірної експансії ліквідності та швидкого зростання вартості активів падіння іпотечного ринку США потягнуло за собою безпрецедентну за масштабами кризу ліквідності, яка охопила весь світ. Уперше з повоєнного періоду ВВП більшості країн світу зазнав падіння, глобальна торгівля знизилась на третину, більшість валютних курсів відреагували зниженням щодо курсу долара США, капіталізація світового ринку акцій знизилась у понад двічі, а частка поганих боргів перевищила третину. Світова спільнота відреагувала масштабними антикризовими акціями щодо підтримки фінансового сектору та стимулювання споживання, що включає зниження процентних ставок, розширення переліку цінних паперів, що приймаються центробанками як застави, викуп поганих боргів, прямі субсидії споживачам та виробникам, рекаліталізація фінансових установ тощо. Глобальна фінансова криза продемонструвала фундаментальну вразливість глобальної економіки до коливань в обсягах глобальної ліквідності та панівне значення фінансового сектору в генеруванні ділових циклів.

Основною проблемою глобальних макрофінансових потрясінь є те, що вони вражають значне коло країн та практично усю фінансову систему світу одразу. Масштабна криза в одній із країн, інтегрованій з глобальною економікою, запускає хвилі нестабільності по всьому світу та швидко регіоналізується. Це пов'язано із:

o глобальною фінансовою інтеграцією. Оскільки глобальна економіка розвивається за принципом нагромадження взаємних транскордонних вимог та зобов'язань, то погіршення фінансового стану позичальників одразу переростає у погіршення фінансового стану кредиторів. Аналогічно, зменшення вартості активів, якими володіють фінансові інститути, одразу призводить до зменшення вартості їх власних активів;

o різким обмеженням доступу до фінансування. Під час криз та потрясінь на фінансових ринках спостерігається різке підвищення невизначеності (проблема асиметрії інформації). В таких умовах має місце стрибок спредів, тобто різниці між фактичними відсотковими ставками за певним фінансовим інструментом та відсотковою ставкою за безризиковим фінансовим інструментом (облігації Казначейства США). Причому стрибок спредів стосується класу фінансових інструментів, наприклад облігацій певної групи країн чи облігацій фірм певного сектору економіки. У таких умовах різкі обмеження в доступі до фінансування поширюються і на ті країни, яких криза безпосередньо не стосується;

o падінням обсягів міжнародної торгівлі. У глобальній економіці реальна інтеграція країн передбачає високу чутливість обсягів торгівлі до величини випуску. Підвищення споживання в одній країні неминуче позначається на зростанні виробництва в країні-партнері. Саме така картина активно почала розвиватись в умовах випереджаючого зростання обсягів глобальної торгівлі порівняно зі зростанням глобального ВВП. Проте в умовах кризи даний механізм діє у протилежному напрямі. Так, протягом останніх глобальних фінансових криз обвал виробництва та споживання в країні-епіцентрі кризи швидко перекидався на інші країни. Наприклад, Азійська криза призвела до різкого падіння обсягів виробництва та споживання в усьому регіоні й вплинула на світ в цілому. Аргентинська криза мала більш локальні наслідки, однак зачепила Бразилію, Уругвай, Парагвай та Чилі. Глобальна фінансова криза 2007- 2009 рр. позначилась на всьому світі, проте найбільше вона вплинула на зменшення обсягів торгівлі всередині розвинутих країн та між розвинутими країнами і країнами з ринками, що виникають.

Однією з ознак глобальної фінансової нестабільності є зростання коливань валютних курсів та масштабні девальвації окремих валют щодо долара США чи євро. Так, під час Азійської кризи валютні курси Таїланду, Малайзії, Філіппін, Індонезії, Південної Кореї девальвували в межах 15-35 %. У 1998 р. російський рубль щодо долара США знизився майже в 5 разів. У процесі глобальної фінансової кризи 2007-2008 рр. масштабні зміни курсових паритетів в усьому світі стали її несподіваною і виразною рисою. Зміна внутрішньої ціни СДР за 2008 р. (девальвація) становила в Ісландії 90,0 %, Україні - 48,6, Південній Кореї - 30,9, Новій Зеландії - 30,4, Великій Британії - 33,9, Угорщині - 6,1, Австралії - 24,0, ПАР - 33,2, Швеції - 18,7, Росії - 16,7, Канаді - 20,8, Мексиці - 21,4, Польщі - 18,6 % 1.

Підвищення коливань курсу долар/евро багато в чому пов'язується з ефектом невизначеності: як відреагують найбільші економіки на стрес, які компанії найбільше постраждають, як поведуть себе Федеральна резервна система та Європейський центральний банк (пропозиція екстреної ліквідності, встановлення процентних ставок тощо). Тобто такі коливання пов'язуються із метушливою поведінкою короткострокових потоків капіталу. Найбільші економіки світу, перейшовши ще у 70-х роках на плаваючі курси, сьогодні найменш залежать від їх коливань, тому фонове підвищення курсової нестабільності для них не переростає у систематичну реакцію на відхилення номінальних валютних курсів від певних параметрів.

Країни з ринками, що виникають, набагато чутливіші до змін валютного курсу, завдяки чому їх уразливість до глобальних фінансових криз набагато вища. Із підвищенням рівня їхньої відкритості та інтегрованості з глобальною економікою валютний курс став фокусувати на собі всі суперечності макроекономічної політики в умовах глобалізації. Історично це виражалось у ступені прихильності країни до золотого стандарту. У сьогоднішніх умовах можливо забезпечувати внутрішню цінову стабільність та макроекономічну дисципліну без жорстких фіксацій валютного курсу, а коли курс фіксований - проводити справжню політику його захисту від ризиків платіжного балансу та макроекономічної нестабільності.

Серед причин вищої вразливості країн з низькими доходами до змін валютного курсу слід виділити такі:

o інфляція досить чутлива до девальвації. Контроль за валютним курсом опосередковано забезпечує контроль за внутрішньою інфляцією. Чим розвинутішою стає економіка, тим більше поглиблюється її внутрішній ринок, тим очевиднішим стає послаблення такого зв'язку. Однак таке послаблення відбувається в умовах відсутності чітких інфляційних очікувань;

o експортно-імпортна діяльність вразлива до змін валютного курсу. В даній групі країн спостерігається чітка залежність між сталістю реального ефективного курсу та динамікою виробництва. Звідси більшість з них намагаються мінімізувати коливання валютного курсу з метою створення додаткових валютно-курсових умов для економічного зростання;

o доларизація зобов'язань у країнах з низькими доходами виникає внаслідок неспроможності запозичувати на тривалий термін у власній валюті під низькі відсотки. Звідси з'являються передумови для зовнішніх запозичень або для внутрішніх запозичень у доларах чи евро. Девальвація одразу позначається на платоспроможності позичальників, завдяки чому кризи стають більш суворими щодо підтримання споживання, динаміки ВВП та стабільності фінансового сектору;

o коливання світових цін. Країни з низькими доходами дуже часто є здебільшого експортерами товарів з низьким ступенем обробки (первинних ресурсів), ціноутворення на які відбувається на світових ринках і багато в чому нині обумовлюється факторами глобального попиту і пропозиції чи в загальному глобальною кон'юнктурою. Зростання світових цін при фіксованому курсі збільшує доходи таких країн, але наражає їх на ризик перегрівання економіки, а зниження світових цін - заохочує девальвацію і відповідні кризові процеси.

Важливою ознакою глобалізації є те, що вона не збільшила суттєво кількість валютно-фінансових криз, хоча привернула до них більше уваги. Зростання відкритості економік та мобільність капіталів роблять кризи більш вираженими з погляду поширення по світу, однак не рідшими. Це саме стосується глибини криз. За винятком глобальної фінансової кризи 2007-2009 рр. падіння ВВП під час криз в умовах глобалізації не є набагато вищим, ніж у періоди, що їй передували, а швидкість відновлення скоріше зростає, ніж знижується. Важливою ознакою глобалізації також є те, що кількість криз, пов'язаних з гіперінфляцією, звелась до мінімуму. А це засвідчуєте, наскільки важливою є проведення здорової макроекономічної політики і наскільки важливою вона є в умовах посилення глобальної конкуренції та мобільності виробничих факторів.