Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В. - 4.1.3. Основні теоретичні напрями дослідження глобалізації

Економічні вчення про глобалізацію демонструють непересічну багатогранність та ширину методологічних підходів і предметних акцентів. По різному ставляться питання про саму сутність глобалізації, форми її прояву та можливості виміру, що багато в чому визначає специфіку теоретичних поглядів на глобалізацію.

o Феномен глобальності ще до поширення терміна "глобалізація'' почали активно досліджувати в рамках доктрини сталого розвитку та засідань Римського клубу. Основна проблематика торкається питань можливості підтримання довгострокового економічного зростання в контексті обмеженості природних ресурсів та невідтворюваності значної їх частки. Висока залежність світу від енергоресурсів та залежність продовольчої безпеки від агрокліматичних умов ставить питання про те, якою мірою прогрес в економічній динаміці наближається до своїх ендогенних обмежень. Енергоскладова ВВП тривалий час зростала, аналогічно зростала залежність світу від доступу до нових орних площ. 1970-ті роки стали своєрідним переломним моментом, що невипадково позначилось на специфіці досліджень у рамках доктрини сталого розвитку та Римського клубу. Різке зростання нафтових цін та демографічний вибух у найбідніших країнах світу різко загострили питання адекватності індустріальної моделі довгостроковому доступу до обмежених ресурсів. Аналогічно перші ознаки кліматичних змін також почали фіксуватись у цей період. Невтішність висновків у рамках даних доктрин очевидна.

Світ, розвиваючись за принципом примноження матеріальних благ та втягуючи в економічну діяльність все більше і більше фізичних і людських ресурсів, наражається на проблему виживання. Попри часту критику таких песимістичних підходів та апелювання до необхідності враховувати технологічні зміни й природне бажання економічних агентів мінімізувати витрати, що заохочує поширення ресурсозберігаючих технологій, доктрина сталого розвитку та діяльність Римського клубу продемонстрували перші глобальні підходи та глобальне бачення перспектив розвитку. Обмеженість природних ресурсів е справді глобальною проблемою. Якщо на рівні певної країни нестача окремих ресурсів долається в рамках міжнародної торгівлі та руху виробничих факторів, то в масштабах Землі нестача ресурсів стає непереборною. Саме тому розвиток глобалізації зумовлює серйозні проблеми стосовно ресурсних перспектив світу. Так, нафтові шоки спонукали розвинуті країни інтенсифікувати дослідження та впровадження ресурсозберігаючих технологій. Вже у 1990-х роках цей процес поширився і на багато інших країн, що свідчить про історичну обмеженість вказаного напряму досліджень.

Однак феномен глобальності стосовно обмеженості ресурсів може проявитись і в інший спосіб. Швидкий розвиток великих країн з низькими доходами, як, наприклад, Китай, Індія, Малайзія, Індонезія, В'єтнам, Бразилія, Росія тощо, призводить до різкого підвищення глобального попиту на обмежені природні ресурси та зростання антропогенного навантаження в межах усієї планети. Основним предметом конфліктності даної ситуації, що певною мірою випливає з досліджень представників доктрини сталого розвитку та Римського клубу, є те, що кожна країна з низькими доходами прагне до швидкого економічного зростання навіть всупереч глобальним обмеженням у вигляді збереження невідтворюваних ресурсів. Чим більшою мірою глобалізація створює можливості для економічного зростання, тим більше вона породжує нову і нову потребу в залученні обмежених ресурсів в економічну діяльність. Процес поступового підвищення доходів у зазначених країнах стає своєрідним акселератором попиту на використання таких ресурсів. Попит на енергоносії, метали та аграрну продукцію особливо чутливий до зміни рівноважних станів у глобальній щільності розподілу рівня доходів.

Іншим аспектом глобального погляду на проблему меж економічного зростання є обґрунтування представниками даних дослідницьких напрямів необхідності запровадження наднаціональних регуляторів динаміки ВВП та супутніх антропогенних зрушень. Національні політичні органи не здатні вирішити цю проблему, оскільки представляють егоїстичні інтереси своїх виборців, які більше мотивуються вузькими національними проблемами. Звідси важливий висновок Римського клубу про необхідність переходу розвинутих країн на принцип нульового зростання є неможливий до імплементації.

Однак посилення екологічної складової світового антиглобалізму та важливість проблеми довкілля у демократичних суспільствах віддзеркалюють те, що глобальне бачення планетарного розвитку, сформульоване в рамках доктрини сталого розвитку та діяльності Римського клубу, не залишилось непоміченим. Бнвайронментальні1 виміри глобальних досліджень також формують передумови для трансформації у бік формування єдиної глобальної цивілізації та переходу до моделі глобального суспільства як антитези моделі "нація - суспільство - держава".

o У середині 1990-х років Світовий банк, озброєний ідеями про екологізацію сталого розвитку та переконливими доказами неспроможності національно-центричної моделі забезпечувати розв'язання глобальних проблем, виступив з доктриною глобальних суспільних благ. Основою даної ідеї є екстраполяція на глобальний рівень відомої з теорії публічних фінансів доктрини суспільних благ - продуктів діяльності суспільного сектору економіки, необхідність яких випливає з неспроможності та небажання ринку їх забезпечувати, але потребу в яких відчуває все суспільство. Аналогічно у глобальних суспільних благах відчуває потребу весь світ, проте, на відміну від суспільних благ в межах країни, не існує глобальної форми фіскального примусу для створення джерел їх фінансування. Незважаючи на це, концепція глобальних суспільних благ займає чітку позицію як одна з важливих теоретичних складових глобальних досліджень, особливо тих, які стосуються вироблення колективних політичних рішень, мотивації участі усіх країн у розв'язанні нагальних світових проблем, делегування міжнародним організаціям мандата на вирішення тих чи інших проблем, зонування їх компетенцій та меж відповідальності, визначення джерел фінансування або ж посилення акцентів на необхідності добровільної участі країн світу у такому фінансуванні.

Найбільш рельєфно доктрина глобальних суспільних благ змальовує проблеми зовнішніх ефектів та ефектів переливу політики окремих країн, або ж випадки, коли неврегульовані міжнародним правом питання стають причиною прояву недосконалої роботи ринкового механізму. Невипадково, що глобальними суспільними благами визнається уникнення різких і масштабних кліматичних змін, екологічний баланс світу, збереження рідкісної флори і фауни, культурної спадщини. Глобальними суспільними благами також визнаються забезпечення глобальної фінансової стабільності (убезпечення світу від глобальних фінансових потрясінь і подолання їх наслідків) та подолання проблеми бідності.

o Серед учень про глобалізацію виділяють світ-системний аналіз та різного роду цивілізаційні розвідки. Так, модель світ-системного аналізу була запропонована Іммануїлом Воллерстайном (р. н. 1930) для позначення довготривалого розвитку капіталістичної світ-системи, яка і є першою формою глобальності. Індустріальна основа такої світ-системи наразі трансформується, призводячи до появи невизначених форм світ-системи майбутнього. її рисами є інформаційна домінанта економічної моделі та подальша еволюція інформаційного суспільства у глобальних масштабах. Однак, на думку І. Воллерстайна, глобальна світ-система розвивається за принципом ядра - найбільш розвинутих країн, які є джерелом та носієм глобального розвитку. Ядро взаємодіє з країнами периферії, долучаючи їх до глобальної форми розвитку, або ж виключаючи їх з нього.

o Більшість інших цивілізаційних підходів у дослідженні глобалізації також наголошують на тому, що глобалізація - окцеденталь-ний1 феномен, найбільш функціональні риси якого можуть бути ефективно сприйняті в рамках інших цивілізацій. Глобалізація є формою взаємодії між цивілізаціями та основним каналом взаємопроникнення суспільних цінностей і способів господарювання. Цивілізаційні підходи в процесі свого виникнення в рамках дослідження глобалізації увібрали досягнення західної футурології 70-х років, яка активно експлуатувала принципи технологічного детермінізму, а також фокусувала погляд на глобальному характері технологічних зрушень. По* суті, конфлікт між необхідністю слідувати логіці технологічних революцій та збереженням традиційних цивілізаційних цінностей є центральним предметом усіх цивілізаційних досліджень, які стосуються глобалізації, глобалістики та геоекономіки.

o Певну альтернативу цивілізаційному підходу становить позиція відомого японського професора Кенічі Оме, який спирається на факт домінування у світі транснаціонального бізнесу2. Корпорації швидко асимілюють цивілізаційні відмінності. Для глобального бізнесу потрібен обмежений набір функціональних цінностей, який з легкістю зрозумілий представникам різних країн. Визначення такого набору диктується принципами ринкової економіки. Транснаціональні корпорації опиняються в епіцентрі поширення ринкових принципів на весь світ, завдяки чому здобувають виключне становище у ньому. Фактично, згідно з позицією К. Оме, саме транснаціональні корпорації стають реальною владою у глобальній економіці, яка має неформальні політичні атрибути та демократичні системи контролю, а фактичні важелі впливу на економічні, технологічні й політичні процеси. Міжнародна політика стає продовженням політики корпорацій, а не навпаки. Звідси основою глобальних процесів стають корпоративна конкуренція, доступ до ресурсів та нових ринків, а держава та міжнародні інституції поступаються в ієрархії глобальних акторів.

Незважаючи на певне перебільшення влади корпорацій у глобальному світі, не важко помітити, що К. Оме підняв дуже важливе питання. Ні прямі іноземні інвестиції, ні міжнародна торгівля, ні експансія фінансових ринків, ні трансфер технологій були б не можливі без масштабної транскордонної діяльності провідних світових фірм. Звідси природним є процес формування специфічного мікроекономічного рівня глобальної економіки, який дає змогу істотно послабити напругу у сфері міжцивілізаційних конфліктів, асимілюючи відмінності та створюючи спільний контур глобального бізнесу.

За методологічним характером більшість розвідок щодо філософії, природи та рис глобалізації можна віднести до постмодерну. Яскраво виражений еклектизм метапринципів аналізу, наголос на проблемі комунікативності в умовах відмінної шкали цінностей роблять такі дослідження вагомими з погляду визначення міжнародних принципів побудови політики в глобальній системі координат. Водночас вони зберігають відносну дистанцію з фактичним аналізом глобальної економіки, хоч остання залишається в межах їх предмета.

Серед основних напрямів дослідження глобальної економіки можна виділити такі:

o дослідження глобальної інтеграції з позицій ефективності функціонування ринкового механізму. Глобальна інтеграція насамперед передбачає наявність єдиного ринкового континууму. Проте, беручи до уваги фізичні дистанції між локальними ринками, їх транскордонна інтеграція не завжди є аналогічною до тієї, яка може виникнути у межах національних кордонів. Дослідження інтеграції ривків чітко засвідчують, що торговельні бар'єри та обмеження руху капіталів суттєво впливають на ефективність ринків.

Подібність цін на однотипні товари формувалась ще з часів Великих географічних відкриттів і набула особливого прояву за часів міжнародного золотого стандарту (перша хвиля глобалізації, 1875- 1913 рр.) та після 1985 р.1 Торговельна інтеграція також позначається на зближенні смаків споживачів, що ще раз підтверджує важливість тенденції до конвергенції в рамках процесу глобалізації, що також заохочує підвищення ефективності ринків2. Аналогічні висновки робляться спираючись на дослідження фінансової інтеграції. Саме на вказані два періоди припадає найвищий рівень подібності в поведінці процентних ставок, капіталізації ринків, однотипності реакцій у потоках капіталів на ті чи інші шоки. Це є підтвердженням, що в ринкових принципах глибоко вкорінилися тенденції до природного формування цілісності ринкової системи, яка порушується у зв'язку із втручанням держави. До того ж обмеження на цілісність та інтеграцію ринків, які створюються фізичними відстанями, дуже легко долаються завдяки технологічним зрушенням і здешевленню транспортних витрат. Фінансова глобалізація та електронні гроші, підвищуючи ліквідність ринків та полегшуючи доступ до них пересічних економічних агентів, також розглядаються як основні фактори "стискання простору";

o виявлення впливу відкритості економіки на поведінку тих чи інших макроекономічних змінних. Торговельна та фінансова відкритість, на думку широкого кола економістів, справляє реальний вплив на поведінку макроекономічних змінних. Насамперед це стосується досить відчутного дезінфляційного ефекту від експансії глобалізації. Якщо класичні теорії торгівлі стверджують, що торгівля, а не на рівень цін, впливає на ефективність алокації ресурсів, то сучасні дослідження проблеми наголошують, що глобалізація є не статичним процесом, а динамічним, внаслідок чого систематичні зміни рівня відкритості усіх країн відразу призводять до зміни факторів впливу на поведінку споживчих цін.

Вища конкуренція та стимули щодо більш ефективної діяльності в глобальних умовах разом з інтеграцією у глобальну систему торгівлі країн з низькими доходами створюють потужний позитивний шок у бік уповільнення інфляції. Аналогічно із фінансовою глобалізацією асоціюється більш стримана макроекономічна політика, що також сприяє уповільненню інфляції. Торговельна та фінансова відкритість заохочують до підвищення продуктивності виробничих факторів і, в цілому, пришвидшують динаміку ВВП. Такі позитивні зрушення демонструють, що глобалізація забезпечує більш жорстке оточення для макроекономічної політики, однак результатом цього є і більш стабільна макроекономічна ситуація.

Пізніші дослідження з цієї проблеми констатують, що позитивні ефекти глобалізації щодо інфляції не пов'язуються з одним окремим фактором дезінфляції, а є наслідком їх дії в сукупності. Так само фінансова відкритість створює сприятливі передумови для економічного зростання тільки в контексті внутрішніх інституційних змін, спрямованих на створення ефективних ринкових механізмів. Із відкритістю економіки пов'язується перегляд операційної ролі кривої Філліпса. Всупереч звичним для макроекономічного аналізу сумнівам у реалістичності її жорстких наслідків для монетарної політики глобалізація створює специфічні передумови для зміни позицій у цій сфері. Країна, стаючи дедалі більш відкритою, може спеціалізуватись на пропозиції, а не на попиті. Звідси реальний випуск може бути більш чутливим до глобальних факторів попиту, а не національних. Це робить неможливим орієнтацію на криву Філліпса. З відкритістю економіки також асоціюється і її вища гнучкість, завдяки чому немає підстав вважати, що номінальна негнучкість цін та зарплати справляє істотний вплив на заданість оберненого зв'язку між інфляцією та безробіттям;

o з'ясування характерних рис оптимальної макроекономічної політики в умовах глобалізації. Криза Європейської валютної системи у 1992-1993 рр. стала поштовхом для економістів до виявлення феномену складності підтримання проміжних курсових режимів. Так, за авторством А. Свободи з'явилась гіпотеза "спорожнення середини" спектра валютно-курсових режимів. У подальшому в рамках даного теоретичного блоку чітко виділяється концепція "трилеми" суміщення цілей монетарної політики. Сутність "трилеми" полягає в необхідності робити вибір між трьома альтернативами: фіксовані курси, мобільність капіталу, орієнтація монетарної політики на зовнішню рівновагу (по-суті епоха міжнародного золотого стандарту); фіксовані курси, орієнтація на внутрішню рівновагу і контроль за потоками капіталу (кейнсіанська доба); орієнтація монетарної політики на внутрішню рівновагу, мобільність капіталів і плаваючі курси (сучасна ситуація).

Емпіричні дослідження протягом тривалого часу доводять, що "трилема" нагадує економічний закон, оскільки пристосування монетарних рішень до мобільності капіталів може відбуватись тільки в обмеженій площині, що доводять події монетарної історії світу. Практично всі кризи міжнародного валютного устрою світу пов'язуються із потужним конфліктом між системними вимогами самого устрою та еволюцією у реалізації монетарної політики і діяльності центральних банків. Мобільність капіталів у макроекономічних теоріях розглядається як наріжний фактор трансформації макрополітики. Орієнтація центрального банку на досягнення цінової стабільності, підвищення його незалежності ототожнюється зі своєрідною другою хвилею неокласичного синтезу і сьогодні становить майже конвенціональне розуміння того, якою повинна бути монетарна політика. Аналогічно боргові кризи країн, що розвиваються, підтвердили значимість збалансованої фіскальної політики. На основі цього відбулося переосмислення ролі державного боргу в макроекономічній політиці. Кейнсіанська ідея про автоматичні стабілізатори фіскальної політики отримала нове дихання завдяки тому, що жорстка монетарна політика не передбачає глибоку корекцію сукупного попиту в разі шоку. Це здійснює фіскальна політика. Але без досягнення профіцитних бюджетів дієвість даного механізму знижується у довгостроковому періоді. Саме у такий спосіб формується теза про "ефект дисципліни". Мобільність капіталів уможливлює швидкий відплив з країн, де мають місце ознаки макроекономічної нестабільності. Звідси робиться висновок про те, що глобалізація справляє позитивний вплив на спонукальні фактори макроекономічної політики;

o виявлення спільності та подібності в поведінці ділових циклів. Передбачаючи інтеграцію географічно віддалених ринків, глобалізація повинна впливати на зближення ділових циклів. У відповідних розвідках наголошується на підвищенні кореляції ділових циклів (і щодо динаміки ВВП, і щодо інфляції), а також важливості спільного фактора детермінації поведінки даних макроекономічних величин. З емпіричного погляду спостерігається зближення поведінки ключових параметрів ділового циклу. Більше того, вони стають менш волатильними, тобто саме в період розвитку глобалізації амплітуда коливань ділових циклів знизилась. Стосовно теоретичної позиції наразі не спостерігається однозначної оцінки цьому явищу. Виокремлюються канали впливу на зближення ділових циклів та зменшення амплітуди їх коливань. До таких каналів відносять: торговельну інтеграцію (зростання значення інтрасекторної торгівлі, долання національних меж сукупного попиту), фінансову інтеграцію (деконцентрація ризиків, диверсифікація активів та пасивів, "ефект дисципліни"). Зі зближенням ділових циклів у найбільш інтегрованих із глобальною економікою країнах світу пов'язується формування єдиного глобального економічного циклу. Дискусії тривають з приводу того, чи у характері його протікання домінують фактори пропозиції, чи фактори попиту. Фактори пропозиції природно асоціюються з технологічними зрушеннями та шоками продуктивності, які швидко глобалізуються завдяки транснаціоналізації бізнесу та відносно швидкому трансферу технологій. Такий підхід спирається на поєднання теорії реального бізнес-циклу з практикою техноглобалізму. Фактори попиту ув'язуються із фінансовою глобалізацією, коли інтеграція ринків капіталу дає змогу майже миттєво перерозподіляти в просторі і часі значні ресурси, реагуючи на позитивні зрушення вже не стільки в окремих країнах, скільки в окремих секторах. Завдяки фінансовій інтеграції створюються потужні стимули для згладжування споживання. Фінансовий сектор набагато більш чутливий до зрушень у глобальних монетарних процесах, завдяки чому поведінка глобального попиту еластично прив'язана до поведінки глобальної ліквідності. Глобальна фінансова криза підтвердила, що доки реальна інтеграція відстає від фінансової, доти глобальний діловий цикл щільніше прив'язаний до факторів попиту;

o аналіз глобальних монетарних взаємин і системних вад постбреттонвудської моделі. Ця група досліджень є найбільш строкатою, що цілком природно зважаючи на набір та глибину проблем, які кристалізувалися завдяки глобалізації. Як відомо, скасування розмінності валют на золото та втрата офіційного статусу долара США як резервної валюти призвели до появи складно структурованої системи у сфері глобальних монетарних процесів. Це суперечить тривалому історичному досвіду функціонування міжнародних монетарних режимів, коли останні мали досить чіткий набір так званих "правил гри". Хартальний характер грошової пропозиції, перейшовши у площину міжнародних взаємин, якісно змінив структуру резервних активів у світі. Як демонструє табл. 4.4, в історичній перспективі золото втратило свою вагомість як резервний актив, натомість карколомно зросло значення валют. Такі зміни породили потужні системні ефекти, які стосуються конкуренції між провідними валютами за статус резервних, поділу світу на валютні блоки, складної архітектоніки валютно-курсових режимів. І, що найголовніше, поведінка глобальної ліквідності більше не пов'язується з певними екзогенними обмеженнями, якими колись було золото, пізніше золото і платіжний баланс США, а згодом інфляційний бар'єр зростання валютних резервів.

Найбільш критично за останніх 25 років сприймаються такі елементи системи глобальних монетарних взаємин:

o Гнучкі валютні курси. На думку відомого громадського діяча, фінансиста та мецената Джорджа Сороса (р. н. 1930), перехід на систему плаваючих курсів є продовженням "ринкового фундаменталізму" та перенесенням конкуренції у сферу монетарних процесів. Із довільними коливаннями валютних курсів пов'язується глобальна нестабільність, можливості для спекуляцій, масштабні фінансові втрати від непрогнозованої зміни трендів, потужні шоки, з якими стикаються країни, що розвиваються. Пошук варіантів підвищення сталості в поведінці валютних курсів був одним із найпопулярніших напрямів

Таблиця 4.4. Структура глобальних валютних резервів в історичній перспективі, %

досліджень у 80-х - на початку 90-х років і асоціюється з такими вченими, як Джон Вільямсон, Едуарт Баладур, Річард Купер, Родерік Дж. МакКіннон, Роберт Манделл. Проте значні успіхи багатьох країн світу у подоланні високої і нестабільної інфляції в рамках глобальної системи гнучких валютних курсів суттєво знизили інтерес до даної проблематики. Більше того, азійська криза показала, що брак гнучкості може заохочувати дестабілізацію економіки і фінансової системи, що підтвердила глобальна фінансова криза 2007-2009 рр.;

o Асиметрична система резервних активів. Конкуренція між валютами за статус резервних ведеться явно за збереження лідерства доларом США. Така закономірність зумовлюється як тривалим офіційним використанням долара в ролі резервної валюти, так і фізичним домінуванням доларового блоку. Цьому також сприяють відсутність потужної альтернативи долару та котирування цін на світових сировинних ринках у доларах. Запровадження євро поки що не справило значного впливу на статус долара, проте перспектива рівноправних позицій у глобальній економіці з доларом у єдиної європейської валюти зберігається. З метою позначення системних наслідків від асиметричного статусу у світі грошової одиниці окремої країни було запроваджено термін "ефектрезервної валюти". Його зміст зводиться до того, що країна-емітент такої валюти постійно стикається із завищеним попитом на власні активи, її процентні ставки завжди дещо занижені, платіжний баланс тяжіє до дефіциту. Завдяки даному ефекту така країна отримує значні вигоди, які не поділяються із рештою світу. Оскільки долар США є провідною резервною валютою, то і найбільше вигід від цього припадає на США. Зовнішньою стороною "ефекту резервної валюти" є те, що світ потрапляє в залежність від політики центрального банку - емітента такої грошової одиниці. Поведінка процентних ставок у світі істотно залежить від того, яку політику проводить ФРС США. І хоч за останній час вплив ФРС на глобальні процентні ставки знизився, асиметричний статус долара США сприймається як несумісний із рівномірними вигодами від глобалізації для всього світу.

o Схильність до дисбалансів. Значна кількість досліджень напередодні глобальної фінансової кризи присвячена проблемам фінансових дисбалансів. Зовнішні фінансові дисбаланси у вигляді масштабних платіжних контрпозицій передбачають зростання зовнішніх зобов'язань емітента резервної валюти, який перебуває у стані дефіциту поточного рахунку та зростання зовнішніх вимог (валютних резервів) у країнах зі значними профіцитами поточного рахунку. Формування такої конфігурації впродовж тривалого часу було б неможливе без асиметричного статусу долара США та глобального підвищення попиту на валютні резерви після азійської кризи. В багатьох дослідженнях говориться про ризиковість таких процесів. Сюди зараховують також неконтрольовану поведінку глобальної ліквідності, і занижені процентні ставки в сукупності із завищеним попитом на активи, і суб'єктивність рішень щодо валютної структури глобальних валютних резервів.

Зміни у взаєминах між дефіцитними і профіцитними країнами розглядаються як можливий сценарій глобальної кризи. Однак криза 2007-2009 рр. певною мірою випередила кризу глобальних монетарних взаємин, привертаючи увагу до нових проблем у сфері фінансового регулювання, глобального кредитного циклу, проциклічності фінансової системи.