Основи економічної теорії - Крупка М.І. - Приватизаційні процеси в сучасній економіці

З початку 1980-х років у деяких економічно розвинутих країнах почав набирати розмаху процес перетворення державних підприємств у приватні. Перетворення державної власності у приватну називають приватизацією. Інколи поняття "приватизація" тлумачать досить широко, включаючи в нього не лише перетворення державної власності у приватну, а й дерегулювання економіки, тобто послаблення державного впливу на економіку. У такому розумінні поняття "приватизація" вживається, наприклад, в Японії і в нових індустріальних країнах. У вузькому розумінні поняття "приватизація" застосовують у країнах Західної Європи. Нас цікавить, у контексті даної проблематики, власне приватизація у вузькому значенні цього слова.

Процеси приватизації відбуваються як у розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються. Сьогодні вони охопили і посткомуністичні країни. Цим трьом групам країн властиві деякі спільні причини і цілі приватизації, а також істотні відмінності. Наприклад, розвинуті країни в ході приватизації державних підприємств ставили перед собою за мету:

1) підвищення ефективності національної економіки;

2) зменшення потреб державного сектора в позиках, або, що близьке за змістом, зменшення дефіциту державного бюджету;

3) послаблення державного втручання у ринковий механізм;

4) розширення кола індивідуальних акціонерів;

5) заохочення участі в акціях працівників;

6) отримання політичних вигод тощо.

Основні цілі приватизації в посткомуністичних країнах такі:

1) демонтаж командно-адміністративної системи та заміна її ринковою економікою;

2) структурна перебудова національної економіки;

3) стабілізація і поступове підвищення ефективності національної економіки;

4) формування національної системи ділових підприємств тощо. :ці

Приватизація в Західній Європі розпочалася у Великобританії в 1979 р., у Франції - в 1986 р., в Італії - наприкінці 80-х років. Протягом цього періоду, у Великобританії були приватизовані 16 великих державних корпорацій, що дало можливість зменшити на середину 1990 р. чисельність зайнятих у державних корпораціях до 0,7 млн чол. (у 1979 р. в цих корпораціях працювало понад 2 млн чол.). У Франції підчас першої "хвилі" приватизації за 1986-1988 рр. було приватизовано 15 великих державних компаній. Загальна сума приватизованих активів цих компаній перевищила 125 млрд франків.

Перетворення значної частини державних підприємств у приватні в розвинутих західних країнах пришвидчило протікання процесу розпорошення власності, що виявилося у створенні акціонерних товариств на базі багатьох приватизованих підприємств. Так, у Франції за 14 місяців (перша "хвиля" приватизації) чисельність індивідуальних акціонерів зросла з 1 млн чол. до 6 млн чол. В Англії число індивідуальних акціонерів на початок 90-х років зросло до 11 млн чол. Ці факти свідчать про принципові зміни у механізмі реалізації приватної власності, її структурної перебудови в розвинутих західних країнах. Відомий економіст Б. Гаврилишин підкреслює, що розпорошення власності стало для цих країн панівною тенденцією.

Зміна економічної системи, що відбувається в Україні, повинна усунути монополію державної власності, забезпечити оптимальне поєднання в національній економіці приватної та державної власності.

Реформування власності в Україні, як і в інших посткомуністичних країнах, відбувається у процесі приватизації державного майна. Завданням вітчизняної приватизації є зменшення частки виробничого потенціалу, що перебуває в руках держави до тієї величини, яка склалася в країнах з ринковою економікою. В таких країнах ця частка коливається в межах 3-33 відсотків. Поки що приватизаційний процес в Україні протікає повільно, зустрічає на своєму шляху як суб'єктивні, так і об'єктивні перешкоди. Прогнозувати швидкість його протікання доволі складно через різні причини: невідомо, якою мірою він знаходитиме підтримку у вищих ешелонах влади; чи сприятиме йому реформування інших елементів економічної системи; чи "піде", нарешті, іноземний капітал у вітчизняну економіку тощо" На сьогодні в напрямі приватизації вже досягнуто таке.

По-перше, затверджено Програму приватизації майна державних підприємств.

По-друге, розроблено механізм підготовки підприємств до приватизації. Він включає в себе:

корпоратизацію державних підприємств;

ліквідацію підприємств, визнаних банкрутами;

фінансове оздоровлення підприємств (санацію);

комерціалізацію окремих підрозділів підприємств.

По-третє, створена юридична основа приватизації. її забезпечують такі важливі законодавчі акти, як Закони України "Про власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про приватизаційні папери", "Про оренду майна державних підприємств".

По-четверте, утворена і функціонує мережа державних органів приватизації, яка регулює її на двох рівнях: загальнодержавної та комунальної власності.

По-п'яте, на кінець 90-х років в основному завершено малу приватизацію.

По-шосте, завершилася приватизація великих державних підприємств з використанням приватизаційних майнових сертифікатів і пришвидшилася її приватизація за "живі" гроші.

Можна наводити й інші факти на користь того, що дійсно приватизація в Україні просунулася досить далеко. Наскільки ж успішно і швидко вона протікатиме далі - покаже час.

Приватизація пришвидшила становлення вітчизняних ділових підприємств. Виникнення перших недержавних підприємств на території України (а ними були кооперативи, народні підприємства, частки іноземних інвесторів у перших спільних підприємствах), започаткувало руйнування державної монополі! на використанні економічних ресурсів. Подолати ж до кінця цю монополію покликана саме приватизація.

В Україні нині співіснують різні види підприємств. Першу групу складають підприємства, що належать державі. Вони представлені двома видами: державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності, і державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Багато підприємств упродовж 90-х років були орендними, тобто такими, трудові колективи яких взяли в оренду державне майно. До того ж у цей час з'явилися і поширювалися правові форми діла на зразок тих, що використовують у країнах з розвинутою ринковою економікою.

Ділові підприємства в Україні діють відповідно до чинного законодавства. Головні законодавчі акти, що регулюють процедуру їх утворення, функціонування, реорганізації і закриття - це Закони України "Про власність", "Про господарські товариства", "Про підприємства в Україні".

Види правових форм діла в Україні зорієнтовані на західноєвропейський їх варіант. Вони схожі, за деякими винятками, до тих, що існують у Франції. Правові форми, яких можуть набувати ділові підприємства в Україні, - це одноосібна власність та господарські товариства. До господарських товариств належать: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, повне товариство, товариство з додатковою відповідальністю, командитне товариство. Усі вони - юридичні особи, утворюються на засадах угоди юридичними особами і громадянами (фізичними особами) шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності. їх зміст мало чим відрізняється від змісту відповідних форм товариств, що існують у Франції. Хіба що варто виділити товариство з додатковою відповідальністю, якого немає у Франції, а також можна підкреслити той факт, що в Україні відсутнє акціонерно-командитне товариство. Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, статутний фонд якого поділений на частини, визначені установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, а у разі недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному (п'ятикратному) розмірі до внеску кожного. Для прикладу, в Україні довірчі товариства можуть утворюватися виключно у формі товариства з додатковою відповідальністю.

Особливістю власного діла в Україні є те, що воно може набувати статусу юридичної особи (приватне підприємство). Поряд з цим громадяни можуть займатися підприємницькою діяльністю як фізичні особи, тобто в цьому випадку власне діло не набуває статусу юридичної особи.

Отже, упродовж 90-х років в Україні відбувалися зміни у формах власності та видах підприємств. Ці зміни - запорука незворотності ринкових перетворень у вітчизняній економіці.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гавршишин Б. Дороговкази в майбутнє - Київ: Наукова думка, 1990-С. 139-142.

2. Економічна теорія: макро- та мікроекономіка / За ред.

3. Ватаманюка та С. Панчишина - Львів: Інтереко, 1998 - С. 62-82.

3. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.- Київ: Преса України, 1997.-С. 6-7.

4. Крупка М. І., Островерх П. І, Реверчук С. К. Основи економічної теорії: тести- Київ: ІЗМН, 1997.-С. 18-24.

5. Макконнелл К., Брю С. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика. Ч. 2. Мікроекономіка / Наукова ред. перекладу Т. Панчишина.-Львів: Просвіта, 1999-С. 99-104.

6. Сакс Дж., Птоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для України).- Київ: Основи. 19%.- С. 160-185.

7. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіка- Київ: Основи, 1995.-С. 68.