Основи економічної теорії - Мамалуй О. О. - § 4. Економічні та правові аспекти сучасної аграрної реформи в Україні

На сучасному етапі в Україні відбуваються складні соціально-економічні процеси створення ефективно діючої ринкової економіки, що закономірно потребує докорінних змін в усіх аспектах економічної політики. Це в першу чергу стосується аграрного сектора економіки, бо в ньому створюються передумови для здійснення ринкових перетворень в усіх сферах економіки України, яка значною мірою є аграрною країною.

Аграрна реформа являє собою сукупність першочергових заходів, спрямованих на створення найсприятливішого економічного середовища для розвитку сільського господарства та скорішого виходу його із кризового стану.

Головним напрямом сучасної аграрної реформи має стати перетворення працівників на землі шляхом її приватизації на власників землі, засобів виробництва, виробленого продукту та доходу.

Аграрна реформа стане дієвою лише за умови, якщо в ній будуть визначені не тільки завдання, а й всебічно відпрацьовані всі без винятку аспекти перетворень: економічні, політичні, соціальні, правові, кадрові, екологічні, зовнішньоекономічні.

Наші уявлення про шляхи розвитку сучасних аграрних відносин виходять з того, що найважливішими складовими сучасної аграрної реформи є:

• вдосконалення структури аграрного виробництва та створення нових форм господарювання на селі;

• реформування ціноутворення з метою досягнення паритету цін на сільськогосподарську продукцію, промислові засоби виробництва та виробничі послуги;

• розв'язання соціальних проблем на селі шляхом забезпечення соціальної спрямованості аграрних перетворень в економіці;

• створення надійної правової бази для здійснення аграрної реформи.

Головні засади нової аграрної політики визначено в посланні Президента України до Верховної Ради України

"Україна: поступ у XXI столітті. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 — 2004 роки" та в Указі Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 року. В цих документах передбачено вагомі передумови для істотного прискорення ринкових перетворень на селі шляхом реформування відносин власності на землю та інші засоби виробництва в аграрному секторі економіки, розширення і поглиблення ринкових відносин між усіма суб'єктами господарювання, створення нових організаційно-правових структур, нового механізму регулювання аграрних відносин. Відзначено необхідність збереження, по можливості, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств на основі оренди земельних часток (паїв), що забезпечить ефективніше використання землі та майна, а також розвиток соціальної сфери села.

Конкретні шляхи подолання кризи в аграрному секторі економіки та основні ланки нового курсу аграрної політики полягають у тому, щоб забезпечити:

• реальне реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності повинно відбуватися згідно з принципом: "земля повинна належати тим, хто її обробляє";

• перехід на орендні відносини між власниками засобів виробництва та суб'єктами господарювання;

• розвиток особистих підсобних господарств і перетворення їх на товарні фермерські господарства;

• всебічний розвиток інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції (банки, товарні і фондові біржі, постачальницькі організації тощо);

• вдосконалення економічних і фінансово-кредитних відносин між різними суб'єктами ринкових відносин;

• вдосконалення управління АПК та забезпечення державного регулювання економічних відносин на ринкових засадах;

• істотне вдосконалення правового забезпечення з боку законодавчих органів держави.

Нині правове регулювання аграрних відносин в Україні забезпечують закони про пріоритетність соціального розвитку села, про власність, про підприємництво, про приватизацію. Земельний кодекс та ін.

Новий Земельний кодекс України, що набрав чинності 1 січня 2002 року, вирішує такі правові проблеми:

— юридично захищає селянина як власника землі;

— визначає права та обов'язки землекористувачів;

— дає можливість безплатно отримати земельну ділянку;

— передбачає оренду земельних ділянок;

— відкриває можливість застави земельної ділянки під кредит;

— зобов'язує землекористувачів берегти родючість землі та передбачає лише цільове її використання;

— забороняє іноземним громадянам набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення і не дозволяє їх продаж до 2005 року.

Однак безпідставно стверджувати, що аграрне законодавство України виконує своє суспільно-державне призначення належним чином. Воно ще не досить ефективне перш за все через те, що його норми не завжди достатньо науково обгрунтовані економічно і застосовується не повною мірою. Наукові обгрунтування правового поля повинні базуватися на змісті об'єктивних економічних законів, чільне місце серед яких належить закону зростаючих потреб, закону неухильного зростання продуктивності праці, закону суспільного поділу праці, законам вартості та власності, закону грошового обігу та ін. Поряд з удосконаленням законодавства необхідно, щоб на повну силу запрацював відомий принцип: "перед законом усі рівні, у тому числі й держава".

Дуже важливо за допомогою правових заходів забезпечити додержання цінового паритету та усунути податкові, кредитні та інші перекоси, які негативно впливають на розвиток сільськогосподарського виробництва.

На нашу думку, заслуговує на увагу пропозиція тих юристів-аграрників, які вважають, що в умовах відновлення в Україні інституту права власності на землю, закріплення всіх форм власності та форм господарювання на землі, коли всіх приватних та інших товаровиробників визнано суб'єктами підприємництва, поряд з Цивільним кодексом і Земельним кодексом — основним комплексним кодифікаційним актом, що регулює аграрні відносини в Україні, повинен стати Аграрний кодекс.

Необхідність прийняття інтегрованого законодавчого акта обумовлено тим, що більшість законів, які регулюють аграрні відносини, набули чинності до прийняття Конституції України, а також тим, що наявність великої кількості розрізнених нормативно-правових актів, недостатність правового регулювання різних аспектів господарювання сільських товаровиробників та низька договірна дисципліна на практиці часто призводять до загострення господарських суперечностей.

Об'єктами правового регулювання Аграрного кодексу України мають стати такі аграрні відносини, як сукупність взаємопов'язаних між собою земельних, майнових, підприємницьких, трудових, управлінських та інших відносин між аграрними товаровиробниками усіх форм власності й господарювання.

Право покликане виступати регулятором поведінки людей за допомогою системи норм, встановлених державою і зафіксованих у юридичних актах. Для цього необхідно створити атмосферу сприятливого, поважного ставлення громадян до права, забезпечити на ділі пріоритет прав людини та її інтересів. Але якщо ці умови порушуються, то в суспільстві виникають такі негативні явища, як правовий нігілізм, низький рівень додержання правових норм.

Україні потрібна така аграрна реформа, яка б не руйнувала побудоване, а створювала рівні економічні та правові умови для всіх сільськогосподарських товаровиробників незалежно від форми власності. Нехай вони змагаються між собою, на ділі доказують свою ефективність і перспективність. Слід врахувати й те, що весь цивілізований світ розвивається в напрямі кооперації сільськогосподарського виробництва та його інтеграції з іншими галузями економіки.

Тому, наголошуючи на вдосконаленні регулятивної функції аграрного права, слід більше приділяти уваги його охоронній функції. В умовах побудови правової держави проблема охорони прав та інтересів усіх суб'єктів аграрних відносин заслуговує на увагу законодавців, урядовців та науковців.