Основи економічної теорії - Мамалуй О. О. - Глава 14. Ринок цінних паперів. Фондова біржа

§ 1. Ринок цінних паперів. Види цінних паперів

Складовою частиною ринкової економіки є ринок цінних паперів, який виник кілька століть тому. В 1592 році в Антверпені було вперше оприлюднено список цін на цінні папери, що продавалися на місцевій біржі. У сучасних умовах нормальне інвестування народного господарства будь-якої країни з ринковою економікою неможливе без ефективного функціонування ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів, як і інші ринки, характеризується наявністю попиту, пропозиції і системою цін. Він тісно пов'язаний з іншими ринками: товарним, природних ресурсів, капіталу, грошовим тощо. Ринок цінних паперів є складовою частиною фінансового ринку і за умов розвинутої ринкової економіки виконує низку важливих макро- і мікроекономічних функцій.

По-перше, ринок цінних паперів регулює інвестування й кредитування різних сфер і використання ресурсів, саме через ринок цінних паперів здійснюється основна частина переливу капіталів у найприбутковіші сфери економіки. По-друге, він є інструментом фінансування й рефінансування дефіциту бюджету країни, перешкоджаючи при цьому надлишковій емісії грошей, стимулює розвиток інфляційних процесів. У результаті випуску державних цінних паперів і реалізації їх на відкритому ринку уряд країни одержує грошові кошти, які використовуються на покриття дефіциту державного бюджету. Це одне з головних внутрішніх джерел зменшення дефіциту, що не веде до інфляційних явищ, а лише розподіляє вільні фінансові ресурси підприємств, населення держави. Отже, ринок цінних паперів забезпечує масовий характер інвестиційного процесу, що дає змогу кожному суб'єктові, який має вільні грошові кошти, здійснювати капіталовкладення у виробничу сферу шляхом купівлі цінних паперів, надаючи підприємцям багатоваріантну можливість вибору джерел фінансування й кредитування.

За допомогою ринку цінних паперів реалізується принцип демократизму в управлінні економічними процесами на мікрорівні, коли рішення приймають шляхом голосування власників цінних паперів. При цьому регулюється сумарний купівельний попит, що забезпечує власникам цінних паперів додаткове надходження доходів.

Проте ринок цінних паперів відрізняється від інших видів ринку характером обороту товару через специфічність, особливість останнього. Це товар, який, маючи мізерну власну вартість, може бути проданим за дуже високою ринковою ціною. Цінний папір водночас є і правом ("титулом") власності, і борговим зобов'язанням, являє собою документ, що має юридичну силу, складений у встановленій формі та забезпечує його власникові односторонній стандартизований набір прав щодо осіб, які випустили такий документ (емітенти). Власник цінних паперів має можливість передавати їх іншій особі, додержуючись раніше встановлених умов. Процес випуску і розподілу цінних паперів між першими власниками називають емісією.

Емісія цінних паперів здійснюється промисловими, торговими фірмами, банками, кредитно-фінансовими організаціями, центральними і місцевими органами влади. Це акції, облігації, депозитні сертифікати, довгострокові і короткострокові боргові зобов'язання. Всі вони є одним із засобів мобілізації капіталу. їх емісія і реалізація здійснюються самим емітентом або через банки. Розміщення цінних паперів забезпечується шляхом публічної передплати (або серед певної групи інвесторів) на фондовій біржі та інших ринках цінних паперів.

Емісійний курс цінних паперів визначається залежно від фінансового стану емітента, його перспектив і стану на ринку позичкового капіталу, рівня процентних ставок. Національний ринок цінних паперів залежить від багатства країни, від джерел позичкового капіталу та банківських кредитів.

Ринок цінних паперів поділяється на первинний і вторинний. На первинному ринку розміщуються нові випуски цінних паперів, емітентами яких є корпорації, уряд країни, муніципальні органи. Фондові цінності купують індивідуальні інвестори та кредитно-фінансові органи, які називаються інституційними інвесторами.

Цінні папери можуть розміщати шляхом прямого звернення емітента до інвесторів або через посередника. Розміщення цінних паперів за публічною передплатою через посередників називають андерайтингом. Якщо емітент домовляється безпосередньо з групою інституційних інвесторів про купівлю всього випуску, має місце так зване приватне розміщення.

Папери, куплені інвесторами при емісії, можуть бути ними перепродані. Угода купівлі-продажу раніше випущених паперів здійснюється на вторинному ринку, який складається з двох частин — фондових бірж і позабіржових торгів. Головною фігурою на вторинному ринку є професійний посередник у торгівлі іншими паперами — фінансовий брокер.

Важливе місце в обслуговуванні обороту цінних паперів належить позабіржовому ринку. Він — конкурент фондових бірж і їх органічний додаток. На цьому ринку функції посередника виконують інвестиційно-банківські фірми, а також спеціалізовані компанії; посередник, який називається дилером, виконує функції брокера і спеціаліста.

Цінний папір — це фіктивний капітал, і водночас він являє собою певну величину реального капіталу, його паперовий символ. Ринкова ціна фіктивного капіталу визначається, по-перше, співвідношенням попиту і пропозиції щодо капіталу і, по-друге, величиною капіталізованого доходу за цінними паперами. Різницею між розмірами фіктивного і реального (дійсного) капіталу є прибуток, який одержує насамперед засновник високорентабельних підприємств. Один із способів його отримання — випуск цінних паперів на суму, що значно перевищує реально інвестований у виробництво капітал.

Джерело доходу по фіктивному капіталу повністю приховано — вважається, що цінні папери здатні давати дохід самі по собі, особливо облігації державного займу. Ця форма фіктивного капіталу не тільки не має вартості, а й не становить ніякого реального капіталу, бо проценти по облігаціях в основному виплачуються за рахунок податків.

Купівля цінних паперів — це, по суті, передача частини грошового капіталу в позику. Сам цінний папір має форму кредитного документа. Його володар набуває права на певний постійний дохід у вигляді процента або дивідендів з виданого в позику капіталу.

Слід зазначити, що цінні папери не мають самостійної, внутрішньої вартості, а є знаками повноцінних грошей, їх представниками і замінниками у процесі обігу. Цінні папери в цьому разі наближаються до звичайних паперових грошей, але істотно відрізняються від них тим, що водночас виконують функцію золота і виступають як кредитні документи. Останнє дає їм змогу відображати відносини між кредиторами й позичальниками.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску, називається емітентом. Ціна цінного папера прямо пропорційна прибутку, який він дає, і обернено пропорційна нормі позичкового процента. Наприклад, якщо якийсь цінний папір дає прибуток (П) 40 грн., а норма позичкового процента (Ц) дорівнює 4%, то ціна його становитиме:

В Україні випускаються в обіг і обертаються такі види цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати й векселі. Як кредитні кошти обігу всі вони виступають знаками вартості і виконують дві важливі функції — як засіб обігу і як засіб платежу. Найпоширеніші серед названих видів цінних паперів акції й облігації.

Акція — цінний папір, який засвідчує внесення паю в капітал акціонерного товариства і дає його власникові право:

— на одержання певного доходу, який називається дивідендом;

— голосу при вирішенні справ товариства;

— на отримання частини майна компанії при її ліквідації;

— на перевагу в придбанні нових випусків акцій. Вартість акцій, як правило, не погашається акціонерним

товариством, знову перетворити її на гроші можна лише шляхом продажу. В різних країнах в обігу є різні види акцій. Найпоширенішими є звичайні і привілейовані. Перші з них дають право на дивіденди, розмір яких залежить від результатів господарсько-фінансової діяльності акціонерного товариства і розміру отриманого прибутку. Привілейовані акції дають їх власникам переважне право на одержання дивідендів, а також пріоритетну участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Власники цих акцій, як правило, не беруть участі в управлінні справами акціонерного товариства, а щорічно одержують дивіденди, які є фіксованим процентом номінальної вартості. Право голосу при вирішенні справ товариства надають власнику, коли дивіденд не виплачується протягом кількох звітних періодів.

Акції можуть бути іменними і на пред'явника. Широке коло населення має право бути власниками, як правило, іменних акцій. При передачі цього виду акцій іншій особі з відома акціонерних зборів поставити на ній спеціальний переданий напис.

Виникнення акцій як цінного папера пов'язано з переходом від індивідуальних до асоційованих форм приватної власності. Слід мати на увазі, що, по-перше, необхідність у власності такого роду зумовлена збільшенням масштабів і вартості виробництва. Фінансових коштів одного підприємця вже недостатньо для здійснення великих проектів. Водночас акціонерна форма організації підприємства надає інвестору широкі можливості інвестувати свої капітали.

Акціонерна форма цінних паперів дає право на участь в управлінні акціонерним товариством. Проте реально це право зосереджується в руках тільки тих інвесторів, які володіють контрольним пакетом акцій, що забезпечує право власності на реальні активи. Для інших інвесторів, які володіють незначною кількістю акцій, їх придбання — це операція щодо надання позики, тобто кредитна угода. Частка акцій таких інвесторів не дає їм можливості ефективно впливати на прийняття того чи іншого рішення, вони можуть передавати своє право голосу за дорученням третім особам або раді директорів.

Облігації — найважливіша форма цінних паперів. Вони засвідчують внесення їх власниками грошових коштів і підтверджують зобов'язання відшкодувати їм номінальну вартість цих цінних паперів у встановлений строк з виплатою фіксованого щорічного процента. Облігації випускають на обмежений період часу. Вартість їх повністю погашається по закінченні цього строку.

Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" визначено такі вимоги до емітентів облігацій: по-перше, акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше як 25% розміру статутного фонду і тільки після повної оплати всіх раніше випущених акцій; по-друге, емітент при випуску в обіг облігацій має бути не збитковим протягом останніх трьох завершених фінансово-господарських років або з часу утворення, якщо даний строк менше трьох років, по-третє, емітент не повинен мати простроченої заборгованості кредиторам і за внесками до бюджету; по-четверте, емітент зобов'язаний цілком сплатити статутний фонд на той час, коли він приймає рішення про емісію облігацій.

В Україні облігації як боргове зобов'язання випускаються двох видів: а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, б) облігації підприємств. Вони можуть бути іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), можуть вільно обертатися на ринку або мають обмежене коло обігу. Як і інші цінні папери, облігації мають номінальну і ринкову вартість, або ринкову ціну. Ціну, за якою облігації вільно продають і купують на ринку, називають курсом облігацій. Цей курс залежить від номінальної вартості, яка зазначена на облігації, а також від стану економіки, фінансово-кредитного та грошового обігу. В умовах інтересів та потреб їх власників в обмін на гроші, що пов'язано з необхідністю їх котирування, тобто визначення курсу, ціни. При цьому члени фондової біржі, а також комісійні брокери та дилери, які організовують увесь процес котирування акцій на біржі, мають свою мету — біржовий прибуток.

Попит на цінні папери формується інвесторами — власниками вільних грошових коштів, якими можуть бути організації та окремі громадяни. Пропозицію забезпечують акціонери товариства, які випускають акції з метою залучити кошти для фінансування своїх виробничих програм, а також держава за рахунок випуску облігацій. Курс облігацій стабільніший і залежить від співвідношення між процентом по цих облігаціях і середнім рівнем позичкового процента, від умов погашення позики та надійності позикодавця.

Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" (ст. 23) передбачено, що інформація про випуск підприємствами акцій і облігацій, призначених для відкритої торгівлі, підлягає, крім реєстрації, обов'язковій публікації у часописах і специфічних виданнях фондової біржі не менше ніж за 10 діб до початку продажу цих цінних паперів. Акції та облігації підприємств, запропоновані для відкритої торгівлі, допускаються до розміщення не раніше ніж за ЗО днів після опублікування оголошення про їх випуск. У статті 29 зазначено, що той, хто торгує цінними паперами, зобов'язаний надати особі, від якої він отримав доручення на купівлю або продаж, відомості про винагороду, за яку він діє, та інформацію про курс цінних паперів.

Біржа як ринок укладення торговельних угод покликана займатися посередницькою діяльністю щодо укладення договору — угоди між двома сторонами, в якій мають місце два елементи: пропонування — оферт і прийняття його — акцепт. Організація біржової торгівлі передбачає знання та вміння щодо використання відповідних угод. Здебільшого біржова купівля-продаж цінних паперів здійснюється негайно готівкою: 1) з передачею паперів із рук продавця в руки покупця — касові угоди, які не відрізняються від торговельних закупівель на певний строк і в кредит; 2) з обов'язком передачі паперів у майбутньому в руки покупця — термінові угоди, що досить різноманітні, по-перше, за здатністю по-різному об'єднуватися між собою або з касовими угодами, а по-друге, за можливістю платежу за різницею, у зв'язку з чим їх часто називають також угодами за різницею.

Тверді (прості) термінові угоди укладають з наміром сторін виконати свої зобов'язання у визначений строк. Але часто такі угоди перетворюються на угоди за різницею, тому що цінні папери продаються і купуються за курсом, тобто за піною на день укладення угоди, а розрахунки здійснюються у визначений строк, тобто через певний проміжок часу, протягом якого може змінитися курс цінного папера у бік зниження або підвищення. Різниця між ціною, яка визначена в договорі-угоді, і ціною на день здійснення угоди становить прибуток — інтерес, якій і спонукає біржовиків (брокерів, дилерів та контрагентів) до подібних біржових операцій, тобто до спекулятивної діяльності.

Умовні термінові угоди укладаються між контрагентами з метою застрахуватися від несподіванок ринкових коливань курсів цінних паперів. Оскільки в терміновій твердій угоді звичайного типу покупець при падінні курсу, а продавець при його підвищенні можуть зазнати збитків, бажання обох сторін певним чином обмежити їх розміри потребує створення термінової угоди з преміями. Сутність такої угоди полягає в тому, що за певну винагороду покупець і продавець (або продавець і покупець) дістають право відступу від умов договору. Цю суму, виплачену на користь однієї зі сторін іншою стороною, і називають премією-винагородою. Якщо договір порушує продавець, премію одержує покупець і навпаки. Отже, розмір можливих для кожної сторони збитків обмежений розмірами премії.

Юридично премія є добровільною неустойкою. Угоду, за якою договір порушує покупець, а премію одержує продавець, умовно називають угодою з попередньою премією. Якщо право на відмову від договору належить продавцю, а премію одержує покупець, то має місце угода зі зворотною премією.

Пролонгаційні угоди передбачають продовження (пролонгацію) строку купівлі або продажу цінних паперів залежно від динаміки їх ціни. Ці угоди поділяють на репортні та депортні. Репортними є угоди, коли цінні папери купують за курсом на день укладання угоди з зобов'язанням викупити їх через визначений строк за підвищеним курсом, тобто з надбавкою, яку називають репортом. Депортні угоди передбачені в тому разі, якщо акції купують за курсом на день складання угоди з обов'язком зворотного їх продажу через деякий термін за зниженим курсом, тобто зі знижкою, що називають депортом.

На фондовій біржі укладають угоди з опціоном, коли право продавати або купувати цінні папери в зазначений строк надається контрагентам, за що покупець опціона виплачує продавцеві премію. Така угода укладається щодо купівлі або продажу цінних паперів. У першому випадку покупець має право вимагати від продавця купівлі у нього цінних паперів за базовою ціною, у другому — покупець може протягом строку дії опціона продати останній за базовою вартістю цінного паперу. Опціон слід використати у визначений строк, інакше він втрачає чинність.

Отже, біржові угоди, по-перше, виступають як необхідні елементи механізму дії фондової біржі і мають деяке позитивне значення, пов'язане з організацією оптової торгівлі цінними паперами, з функціонуванням інфраструктури ринкової економіки; по-друге, їх можна вважати безпідставними і шкідливими з економічної точки зору, бо вони ставлять контрагентів у залежність від випадковості, відокремлюють капітал від виробничих форм промисловості, цінні папери не впливають безпосередньо на рівень і якість виробництва товарів та надання послуг; по-третє (це позитивна риса), завдяки біржовим операціям капітали постійно перебувають в обороті, внаслідок чого зростає загальна сума обігового капіталу держави.