Політична економія - Ніколенко Ю.В. - Акції

Зростання масштабів виробництва і розвиток кредиту на основі відокремлення капіталу - власності від капіталу - функції створили об'єктивні умови для організації великих і частково середніх підприємств, капітал яких сформувався з внесків співвласників та від продажу акцій, облігацій та інших цінних паперів. Покупці акцій стають пайовиками акціонерного товариства (АТ), а покупці облігацій - його кредиторами. В сучасних умовах акціонерні товариства стали основною формою організації виробничо-збутової діяльності підприємств. їхній власний капітал може оперативно збільшуватися внаслідок наступних випусків акцій та вкладання частини прибутку в розширення виробництва. Іншими перевагами акціонерної форми капіталу стали демократизація управління, послаблення диспропорцій в економіці, впровадження спеціалізації і виробничої кооперації, централізація і концентрація виробництва, прискорення міжгалузевого переливання капіталу, посилення заінтересованості виробників у кращому використанні засобів виробництва та впровадженні матеріало- і енергозберігаючих технологій.

Акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні цим товариством, дає право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів і на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Кожна акція відображає рух двох форм капіталу.

а) реального капіталу, представленого основним і оборотним капіталом, що бере участь у виробництві і реалізації виробленої продукції з метою отримання прибутку;

б) фіктивного капіталу, що існує лише на папері та представлений грошовими сумами і цінними паперами, які зростають, приносячи відсотковий дохід, у процесі особливого обігу поза сферою реального капіталу.

Проспектом емісії акцій можна передбачити два їх види: іменні та на пред'явника. Іменною є та акція, у реквізитах якої вказано ім'я власника. Іменні акції обертаються на ринку тільки за умов нанесення повного індосаменту та обов'язкового спеціального запису у реєстрі АТ. Пред'явницькі акції вільно, без перереєстрації та вказівок емітента обертаються на ринку цінних паперів. Реєструється лише загальна кількість цих акцій. Розрізняють два види пред'явницьких акцій: звичайні і привілейовані. Звичайні акції надають право отримувати дивіденди залежно від результатів фінансово-господарської діяльності та брати участь в управлінні. Тобто заслуховувати адміністрацію на зборах акціонерів, брати участь у виборах керівних органів, отримувати інформацію про діяльність АТ, привласнювати частину вартості майна у разі ліквідації.

Привілейовані акції надають право власникові отримувати заздалегідь встановлений фіксований дивіденд. Це означає, що з чистого прибутку, насамперед, відраховується відповідна сума для першочергової сплати відсотків власникам привілейованих акцій (не більше 10% загальної емісії). Вони отримують дивіденди навіть за умов недостатньої прибутковості АТ. У разі банкрутства збитки власників привілейованих акцій мінімальні, тому що право на отримання частини вартості майна вони отримують після задоволення вимог кредиторів. Привабливість привілейованих акцій вища, ніж звичайних, тому що у будь-який час їх можна обміняти на встановлену кількість звичайних з можливим виграшем від приросту курсової вартості, яка визначається:

Вільний продаж акцій на відкритому ринку та необмежене їх обертання серед інвесторів об'єктивно призводить до нагромадження акцій одного емітента. Тоді кажуть, що даному акціонерові належить пакет акцій. Ринкова практика вважає, що пакет акцій містить 10 000 шт. і більше акцій одного емітента. При цьому розрізняють значний пакет (понад 5%) акцій, володіння яким надає акціонерові можливість досить істотно впливати на управління справами емітента і контрольний пакет (50+1%), що надає власникові можливості фактичного контролю. Володіння однією або кількома акціями робить такого власника міноритарним акціонером, права якого нині в Україні мало захищені.

Грошовий вираз вартості, що сплачується за одну акцію, має такі форми ціни: номінальну, курсову (ринкову), емісійну і балансову. Номінальна ціна акції визначається на лицьовому боці або задекларована у статуті акціонерного товариства. Вона розраховується як часточка колективної вартості, що припадає на одну акцію:

Абсолютна більшість акцій має номінальну ціну як підставу визначення розміру дивідендів.

Ринкова ціна або курс акцій - фактична продажна ціна. Тобто та ціна, за якою акція продається на ринку цінних паперів, щоб конвертуватися у грошовий вираз:

Як правило, ринкова ціна відрізняється від номінальної вартості, тому що її розмір прямопропорційний отриманому дивіденду з урахуванням перспектив його зростання у майбутньому і оберненопропорційна величині позичкового відсотка. Найважливішим ринковим показником курсової ціни акції є коефіцієнт PER (price earning ratio), що відображає відношення ціни акції до прибутку на акцію:

Приміром, на європейсько-американському ринку цінних паперів середнє значення PER становить 10-12, на ризикових ринках Азії та Латинської Америки він досягає 3-4, а в Україні менше 1 або ж коливається у межах від 1 до 2. Такий показник коефіцієнта PER засвідчує нерозвиненість ринку цінних паперів в Україні та його нестабільність.

Емісійна ціна виражає вартість акції на первинному ринку. Як правило, вона дещо вища, ніж номінальна, щоб покривати видатки на емісію та сформувати емісійну надбавку - перевищення емісійної ціни над номінальною:

Ціна емісійна = Номінальна ціна + (затрати на емісію та емісійний дохід).

Балансова (книжкова) ціна акції визначається на основі документів і фінансової звітності в ході аудиторської перевірки як реальна вартість капіталу, що припадає на одну акцію:

де Оф - основний капітал на день перевірки; О_к - оборотний капітал;

К - кількість акцій, емітованих акціонерним товариством на день аудиторської перевірки.

Після сплати податків, внесення обов'язкових платежів до державного бюджету і позабюджетних фондів та розрахунків за використані кредити із чистого прибутку акціонерного товариства власникам акцій нараховуються дивіденди.

Дивіденд (від лат. dividendus - те, що слід поділити) - частина прибутку акціонерного товариства, котра щорічно розподіляється між власниками акцій як дохід.

Загальна сума щорічних дивідендів визначається загальними зборами акціонерів за результатами господарського року. Розраховують абсолютну і відносну величину дивіденда. Абсолютна величина дивіденда (Д_а) на акцію визначається:

Відносний розмір дивіденда (Д) залежить від абсолютного дивіденда, поділеного на номінальну вартість акцій:

Загальний дохід акціонера, якщо він володіє акцією впродовж всього фінансового року, включає також зрослу курсову вартість:

де Ц_к - курсова вартість акції на момент розрахунку дивідендів; Ц_н - номінальна ціна акції.

В разі перебування акції у власності акціонера після початку фінансового року або вона продається до його завершення загальна формула розрахунку прибутковості акції набуває такого виразу:

У формуванні курсової ціни акцій вирішальна роль належить дивідендному доходу. Від його розміру залежить рівень ліквідності акцій, він є чуйним індикатором стану кон'юнктури ринку, а його зміни стають свідченням крутих змін у фінансовому стані того чи іншого емітента. В Україні завершується корпоратизація державних підприємств і дивіденд стає однією з важливих форм розподілу доходів акціонованих підприємств та джерелом отримання доходів широких верств громадян. Внаслідок цього акція стає інструментом розподілу частини додаткового продукту за вартістю, а дивіденди нічного спільного не мають з розподілом суспільного продукту за працею - основи функціонування економіки радянського типу.

Зваживши на масову приватизацію й корпоратизацію в Україні, потрібно відмовитися від тлумачення дивіденда як певної частини додаткової вартості, яка вироблена виключно живою працею трудящих і несправедливо привласнена капіталістами. Не підтвердилися реаліями життя зображення дивіденда як знаряддя експлуатації, несправедливої форми розподілу доходів і джерела нетрудових доходів та інші догмати минулого.

Наукові основи розуміння реальної ролі дивідендів спираються на той факт, що розмір дивідендів формується пропорційно номінальній вартості акцій, а не величиною трудового вкладу. Відкинуто версію "споживацького соціалізму", в якому основними засобами виробництва володіла держава, а функцію нагромадження виконували її органи управління. В особисте споживання громадян надавалася лише мінімальна частина споживацьких коштів, тому що володіння засобами виробництва нібито здатне було стати джерелом нетрудових доходів та експлуатації чужої праці.

Конституція України відновила право кожного громадянина вільно володіти засобами виробництва і розпоряджатися своїми доходами, в тому числі й інвестувати їх у виробниче нагромадження. Додатково отримані доходи громадян як дивіденди за цих умов здатні стати одним із найважливіших джерел внутрішніх інвестицій у прискорення НТП, створення нових робочих місць, піднесення продуктивності суспільної праці та вдосконалення якості продукції. Це приносить більшу суспільну користь, ніж побоювання, що отримані дивіденди прискорять диференціацію сімейних доходів. Безпідставні також побоювання, що власники акцій стануть класичними рантьє і "житимуть не працюючи". Можливі проблеми легко знімаються ставками цивілізованих податків та декларуванням доходів.

Важливо визнати, що дивіденд не є безпосереднім наслідком функціонування живої праці власника акції. Але він не може привласнюватися і носієм живої праці, тобто найманим працівником. Адже від впровадження новітньої техніки і технологій коштом акціонерів працівники АТ не збільшили затрат своєї праці. Навпаки, зросла продуктивність праці, а в кінцевому результаті і прибутковість даного АТ. Тому цілковито справедливим стає перетворення додаткового прибутку у джерело дивідендів. Більше того, підвищення оплати праці найманим працівникам фактично за рахунок інвестицій акціонерів було б вкрай несправедливим і означало б отримання дармової доплати, здатне "паралізувати" матеріальну зацікавленість працівників у інтенсифікації та раціоналізації праці.