Політична економія - Ніколенко Ю.В. - Основні складники зовнішньоекономічної політики України

Структура зовнішньоекономічного сектора України являє собою сьогодні конгломерат залишків структури, що існувала за радянських часів та нових форм міжнародних економічних відносин. Відповідно, і структура зовнішньоекономічної політики відчуває, з одного боку, тиску народногосподарської структури колишнього СРСР з його політикою державної монополії зовнішньої торгівлі, а з другого, - нескоординованої в межах перехідної економічної системи сучасної економічної політики. Це часто приводить до того, що не завжди враховуються суперечливі наслідки, які виникають у процесі використання одних і тих самих інструментів для досягнення різних цілей.

Верховній Раді України довелося практично з нуля розробляти й приймати пакет законів про зовнішньоекономічну діяльність: "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про іноземні інвестиції", "Про єдиний митний тариф", "Про функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" та ін. Проте формування законодавчої бази цього виду економічної діяльності ще не завершено. Як свідчить практика, дія законів часто вимагає доповнень і конкретизації багатьох своїх положень.

Особливе значення для регулювання зовнішньоекономічної діяльності має укладення міждержавних двох- або багатосторонніх угод із іншими країнами та міжнародними організаціями стосовно вирішення певних суперечностей і сприяння встановленню контактів українських партнерів із зарубіжними: митні, валютні, платіжні, тарифні угоди, угоди стосовно уникнення подвійного оподаткування тощо.

Як вже відмічалося, міжнародна спеціалізація України поки що визначається не порівняльними перевагами національної економіки, а спадщиною адміністративно-командної системи, максимально пристосованою до сучасних умов відкритості економіки. Тиск спадщини та трансформаційна криза закріпили неефективні напрямки використання міжнародного поділу праці.

Отже, головним завданням зовнішньоекономічної політики є створення сприятливих умов для суб'єктів зовнішньої діяльності на світовому ринку. До основних принципів зовнішньоекономічної політики можна віднести:

o захист внутрішнього ринку і стимулювання національної економіки;

o перехід до стійких зовнішньоекономічних зв'язків, орієнтація на довгострокову перспективу зовнішньоекономічної діяльності;

o поділ функцій регулювання зовнішньоекономічної політики між центральними і регіональними органами управління.

Цілі зовнішньоекономічної політики в умовах трансформації директивної економіки в ефективну ринкову систему повинні бути підпорядковані цілям структурної політики. До них можна віднести:

o формування нового експортоорієнтованого сектора економіки на основі набутих переваг (факторів, пов'язаних із науково-технічним прогресом) із пошуком нових ринків збуту і поступового відходу від існуючої регресивної структури зовнішнього сектора;

o перехід від стійкості і хаотичності зовнішньоторговельних контактів до довгострокових і стабільних торговельно-економічних відносин;

o розвиток зовнішнього сектора з урахуванням екологічного фактора та створення системи експортного страхування.

Основними елементами зовнішньоекономічного механізму є валютна, кредитна, податкова, депозитна, цінова та митно-тарифна політики. В Україні використання цих напрямків економічного впливу має ще недосконалий характер і потребує загального поліпшення.

Входження України на світовий ринок на основі лібералізації зовнішньоторговельних зв'язків повинно розвиватися поступально, щоб пом'якшити жорсткість пристосування до ринкових правил та наслідки можливих банкрутств підприємств, зниження прибутковості (особливо в умовах вступу до СОТ). Після не дуже вдалих кроків лібералізації зовнішньої торгівлі першої половини 90-х рр. з

1996 р. Україна зробила ставку на політику селективного протекціонізму.

Причинами прийняття такого рішення стали такі: низька місткість внутрішнього ринку внаслідок падіння рівня життя та виробництва у період трансформаційної кризи і недостатній рівень конкурентоспроможності національного виробництва, який існує до сьогодні. Селективність протекціонізму продиктована тими об'єктивними обставинами, що протекціоністські заходи щодо ринків інвестиційних товарів повинні бути вибірковими, оскільки ці товари користуються обмеженим або одиничним попитом і, в кінцевому підсумку, визначають конкурентні переваги країни.

Слід пам'ятати, що політика протекціонізму може привести і до негативних наслідків: відсутність достатнього рівня конкуренції може привести до зниження дієвості мотиваційного механізму, стимулів удосконалення продукції, зростання витрат виробництва, використання морально застарілих технологій.

Починаючи з 90-х і до вступу в СОТ в 2008 р. Україна провела значну роботу щодо пристосування свого механізму митного регулювання до вимог СОТ. Зокрема, було визнано мито як основний регулятор зовнішньої торгівлі і необхідність зменшення інших засобів регулювання. Систематизований перелік ставок мит, якими обкладаються товари, що ввозяться на територію України або вивозяться за її межі, утворює Єдиний митний тариф. У 2001 р. було введено новий Єдиний митний тариф, який створений на основі сучасної Гармонізованої системи опису і кодування товарів у версії 1996 р., яку покладено в основу Української класифікації товарів (УКТЗЕД). З прийняттям нового Єдиного митного тарифу в Україні запроваджено цілісну систему зовнішньоторговельного оподаткування товарів. В Україні використовуються всі види мит: експортні, імпортні, транзитні.

Крім мит, в Україні використовуються нетарифні інструменти регулювання зовнішньоекономічної діяльності. До основних з них належать ліцензування та квотування. Ліцензування - це надання дозволу на здійснення зовнішньоторговельних операцій. За чинним українським законодавством ліцензуванню підлягає імпорт хімічних засобів захисту рослин, фармацевтичні препарати, косметичні препарати та засоби особистої гігієни тощо. Квотування - це визначення державою певних обсягів експорту або імпорту товарів. Так, імпортні квоти встановлено країнами-членів ЄС по 29 товарних групах, США - по 4 товарних групах. Україна встановила експортні квоти на зерно, олію, дорогоцінні метали та вироби з тих та ін.

Якщо використання спеціальних інструментів економічного впливу на зовнішньоекономічну діяльність в основних моментах вже розроблене, то використання інструментів та методів загальноекономічного впливу на розвиток експортного сектора знаходиться тільки на стадії формування.

Використовуються елементи податкової політики стосовно підтримки експортної діяльності. З метою забезпечення стабільності податкового режиму застосовується єдина ставка податку для одного і того ж товару незалежно від суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Забороняються різні види додаткових, в тому числі відомчих, податків. Надаються податкові пільги виробникам-експортерам за певних умов: відстрочки, знижки, часткове чи повне звільнення від податків тощо. В нашій країні підставою для пільгового оподаткування є перевищення доходів від експорту продукції над сумою витрат на імпорт, а також експорт наукоємної продукції. Надаються пільги за строками амортизації для стимулювання експорту готової продукції, у вивезенні якої зацікавлена Україна.

Враховуючи жорстку конкурентну боротьбу на світових ринках, вкрай важливим є стимулювання експортної діяльності малого бізнесу (що здійснюється у всіх без винятку розвинених країнах). Доцільно було б надання на цьому шляху малим підприємствам податкових пільг.

Ще одним важливим інструментом державного впливу розвитку зовнішньоторговельних зв'язків є надання кредитів та субсидій. Кредитування експортно-імпортних операцій, великих будівельних проектів є невід'ємною частиною міжнародної ділової практики, що прискорює процес кругообігу капіталу.

На сьогодні в Україні ще не діє цілеспрямована програма (політика) стосовно розвитку перспективних експортних виробництв та підтримки національних експортерів, яка поєднує економічні (податкові, цінові), фінансові (надання кредитів, фінансової допомоги малим підприємствам тощо), валютні, організаційні методи та інструменти.

Формуючи відкриту економічну систему, Україна постійно відчуватиме на собі зростаючий вплив загальних тенденцій світового розвитку, в тому числі й таких, які можуть призвести до негативних наслідків. До цього часу міжнародне співтовариство не створило ефективної системи захисту інтересів країн, що розвиваються, країн із середнім рівнем розвитку, які потребують певних преференційних (пільгових) умов для зовнішньоекономічних контактів. Україна на початку ХХІ ст. перебуває, на жаль, серед аутсайдерів. Тому в системі управління та організації зовнішньоекономічних зв'язків нашої країни конче необхідно передбачити такі принципи та механізми, які б давали можливість брати участь не тільки в регіональному, а й у світовому поділі праці, шукати нові ринки товарів (в тому числі, нетрадиційні), диверсифікувати джерела отримання сировини, енергії, палива, продовольчих товарів, активно використовувати переваги міжнародного обміну.