Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - 5. Неокантіанське вчення про право Рудольфа Штаммлера

Німецька політико-правова думка у своєму розвитку спиралася на вчення німецького теоретика права, неокантіанця Рудольфа Штаммлера (1856-1938). Він написав низку робіт щодо наукового знання, розуміння права. Це такі праці: "Господарство і право з погляду матеріалістичного розуміння історії", "Вчення про правильне право", "Теорія юриспруденції".

Філософський ґрунт уявлень Штаммлера про право - неокантіанство. Цей напрямок розвивала Марбурзька школа. її представники - Г. Коген, П. Натор. Вони вважали, що предмет пізнання тотожний поняттю про предмет, а власне буття є сукупністю чисто понятійних відносин. Ціль філософствування - творча робота й аналіз такої роботи. Мислення, дане у формі науки й орієнтоване на неї, виступає закономірним творцем. У сфері юриспруденції її серцевину складають теоретичне пізнання і право, наука і правова держава чи ліберальна. Філософи Марбурзької школи проводили аналогію між математикою і логікою, з одного боку, і юриспруденцією з етикою - з іншого. Юриспруденція, на їхню думку, - математика суспільних наук.

Штаммлер критикував матеріалістичну концепцію історії, соціальний матеріалізм (марксизм). Він був незгодний з марксистською теорією про первинність економіки і вторинність права, про підпорядкованість права економіці. У всіх політико-економічних дослідженнях, при будь-якому вивченні народного господарства в соціальному відношенні, в основі неминуче лежить визначене правове регулювання. Конкретне правове нормування є логічною умовою відповідного політиці економічного поняття і закону. Фундамент держави тримається на праві. Воно виступає першоосновою і передумовою держави. Не можна сформулювати "поняття держави", не подавши "поняття права". Можна дати визначення правового ладу без якого-небудь відношення до державної організації, але не можна говорити про державну владу, не подаючи юридичних норм.

Штаммлер дав визначення: право - специфічний комплекс нормативних розпоряджень, особливий зовнішній регулятор сукупної соціальної діяльності. Право тому відіграє визначальну роль, оскільки без нього фізично не може мати місце сама ця соціальна діяльність індивідів. Штаммлер означив вказане відношення між правом і "соціальним господарством" у логічному, а не в хронологічному і не в реальному причинно-наслідковому аспектах. Право і "соціальне господарство" не протистоять один одному як два самостійних і незалежних один від одного явища. Вони - взаємо пов'язані елементи, сторони того самого предмета - соціуму. Право не існує саме для себе. Право - регулятор суспільних відносин.

Загальне поняття права Штаммлер у своїх політико-правових поглядах пропонував розуміти як непорушне самовладне регулювання соціального життя людей. Що він мав на увазі? По-перше, мається на увазі відмежувати "правове" як "самовладне" (панування над підлеглими праву індивідами незалежно від їхньої згоди або незгоди, від норм моральності). По-друге, розмежувати "право" і "сваволю" (дії законодавця, що суперечать загальним принципам права). По-третє, виділити як вирішальну особливість права його "непорушність", під якою треба розуміти прагнення того, хто запропонував норму, самому бути пов'язаним нею. Доки така залежність існує рівною мірою для підлеглого і для того, хто норму встановив, доки вона однаково обов'язкова для них обох, право наявне.

Штаммлер займався питанням співвідношення держави і права. На його думку, юридичні норми виникають, встановлюються і починають діяти незалежно від державної організації. Він проводить диференціацію права в цілому на справедливе і несправедливе. Ідея такого розмежування полягає в тому, щоб довести, немає правових положень, що є раз і назавжди тільки справедливими чи винятково несправедливими в будь-яких ситуаціях. Штаммлер зазначав, що безумовно діють лише формальні умови. Сума цих формальних умов - набір найбільш абстрактних ознак, за допомогою яких охоплюється і кваліфікується весь "змінюваний і мінливий правовий матеріал", утворюється свого роду "природне право".

Самому праву внутрішньо властиве бажання досягати об'єктивно справедливого упорядкування соціального життя. Праву внутрішньо властивий рух до соціального ідеалу. Але бажання ніколи не зупиняється остаточно в якомусь одному історичному пункті. Постійно відбувається зміна змісту, який раніше вважали матеріально справедливим. Людству призначено завжди виношувати все краще і краще розуміння того, що є справедливим з визначених питань.

Так Рудольф Штаммлер увів у систему своїх правових поглядів принцип розвитку, втіленням якого виступає категорія "природного права з мінливим змістом". Дух цієї концепції виявився співзвучним процесові відродження концепцій природного права, що розпочався в XX ст. в Західній Європі.