Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - ТЕМА XIII. Політико-правові вчення Європи і Росії XX століття

1. Політико-правова теорія типології влади, теорії еліт, бюрократії. Макс Вебер, Вільфредо Парето, Гаетано Моска

На початку XX ст. елітарний підхід до вивчення політико-правових вчень поповнився новим поглядом на упорядницьку роль бюрократії у справі здійснення влади в суспільстві і державі. Новітні модифікації класичних моделей і теоретичних конструкцій політичної влади займає типологія влади Макса Вебера (1864-1920). Він розглянув головну особливість функціонування парламентської демократії в способах добору політичних лідерів і контролю над технічно орієнтованою адміністративною бюрократією. Спираючись на досвід вивчення загальної історії права, держави і влади, Вебер висунув концепцію ідеальних типів влади, які можна знайти в різних народів у ході історії.

Історично першою є влада патріархальна (влада глави роду, племені, ранніх державних утворень). Наступний різновид утворить влада харизматична - вона пов'язана з наділенням правителя надприродними якостями і владними можливостями. Це особливо типово для випадків обожнювання правителя, створення його "культу особистості". Найсучаснішою і найперспективнішою є раціонально-легітимна влада. Основним елементом цієї влади, її несучою конструкцією є професійна бюрократія.

Бюрократія (буквально "влада конторських службовців") асоціювалася у Вебера з типом панування, заснованого не на традиційному шануванні, а на суворих і раціональних правилах легалістського, законом регульованого і контрольованого характеру і призначення. Це панування включає такі моменти і характеристики:

1. Існування відособлених служб і компетенції, чітко визначених у законах і правилах з метою зручності для прийняття рішень і контролю.

2. Захист статусу і компетенція службовців, незмінюваність суддів, гарантоване просування по службі і пенсія за вислугу років у чиновників.

3. Чітка ієрархія у виконанні розпорядницьких управлінських функцій і функцій виконавських. 4. Добір кадрів на конкурсній основі. 5. Повне відокремлення виконуваної службової функції від особистісних властивостей і характеристик, оскільки службовець не може бути власником своєї посади чи засобів управління.

Феномен бюрократії іде корінням у далеку старовину. Говорячи про роль бюрократії в майбутньому, Вебер, зокрема, прогнозував, що невідворотною перспективою всіх сучасних демократій є тотальна бюрократизація суспільної і державної життєдіяльності. Саме в силу такої перспективи на зміну капіталізму, за Вебером, прийде не соціалізм, а бюрократизоване з метою раціонального управління суспільство. Цю думку розвинули сучасні теоретики. їх називають менеджерами постіндустріального суспільства. В основі технократичних концепцій володарювання (грец. "техно" і "кратос" - влада ремесла, уміння, майстерності) лежить дуже давня ідея особливої ролі людей знання у справах володарювання і управління.

Модним напрямком розвитку політико-правової думки, а саме впливом еліти на всі процеси в суспільстві, займалися італійські правознавці і соціологи Вільфредо Парето (1848-1923) і Гаетано Моска (1858-1941).

Вільфредо Парето родом із сім'ї італійського аристократа, який емігрував до Франції з політичних мотивів. Син навчався в Італії, отримав вишу інженерну освіту. Брав активну участь у політичній боротьбі. Критика влади спричинила переслідування. Парето залишив Італію і поселився в Швейцарії, у своєму мастку на березі Женевського озера.

Нікого не приймав. Тільки писав свої роботи з проблем влади, держави, права, теорії еліт.

Гаетано Моска - виходець із традиційно-ліберальної сім'ї, закінчив юридичний факультет Палермського університету. Був переконаний, що фундамент суспільства - не економіка, а політика. Вороже ставився до демократії, вважаючи її утопією: демократія - це засіб маніпуляції політиків і демагогів народними масами, аби прокласти шлях до диктатури, а то і фашизму.

Першим начерком теорії політичного класу стала робота 26-літнього Моска "Теорія правління і парламентське правління" 1884 р. Більш розгорнутий варіант обґрунтування цієї концепції представлений у роботі "Основи політичної науки" (2 томи, 1886, 1923 рр.). Теорія еліти була уперше викладена Парето в "Трактаті загальної соціологи"" (1916 р.), в якому соціологічна тематика поєднувалася з історичною, політико-ідеологічною і соціально-філософською.

Обидва італійські мислителі виходили з дуже близької ідеї про наявність у сфері керуючої діяльності кожного суспільства двох значно відособлених груп - правлячих і керованих. Найбільше нововведення, запропоноване ними під час обговорення цього питання, складалося у твердженні, що в суспільстві завжди править "незначна меншість" у вигляді "політичного класу" (Г. Моска) чи "Правлячої еліти" (В. Парето). Цю меншість Моска йменував ще пануючим класом, керуючим класом, правлячим класом.

Парето, обґрунтовуючи свою концепцію правлячої еліти, припускав, що кожне суспільство можна поділити на дві страти, чи прошарки, - вищу страту, у якій звичайно знаходяться правлячі, і нижчу страту, де знаходяться керовані. Парето виділяє у вищому шарі еліти дві підгрупи - правлячу і неправлячу, а в нижчій страті такий поділ вважається невиправданим. Таким чином, фундаментальна розбіжність у Парето виглядає як розбіжність між елітою і масою.

Еліта в широкому розумінні дуже подібна за значенням до аристократії (влада кращих) чи, у більш сучасному формулюванні, до меритократії (влада гідних). Таке розуміння виходить з уявлення, що вузький прошарок кращих із кращих завжди виявляє себе в кожній відособленій суспільній діяльності чи в ієрархії професійного престижу. У справах управління до правлячої еліти повинні належати ті, хто прямо чи побічно помітно впливає на урядову політику. Інші утворять неправлячу еліту. Поети чи письменники як володарі душ також входять в еліту.

Парето займався проблемою тлумачення логічного і нелогічного вчинку, поведінки в широкому розумінні. Почуття й афекти Парето відніс до особливої категорії компонентів у людській поведінці. Назвав їх терміном "резідуа" (буквально: "залишки", тобто те, що залишається, випадає в осадок). На відміну від почуттів і афектів, розумові побудови, тобто аргументи і системи виправдання, а також ідеології, за допомогою яких люди звичайно маскують свої пристрасті і тим самим додають своїм вчинкам чи висловлюванням вигляду обміркованих, Парето йменує "дериватами" ("похідні").

Усі суспільства відрізняються між собою багато в чому внаслідок розбіжностей, що кореняться в природі еліт. Це пов'язано також із тим, що цінності цього світу розподіляються нерівномірно, а разом з ними так само нерівномірно розподілені престиж, влада чи почесті, пов'язані з політичним суперництвом. У результаті меншість керує більшістю, звертаючись до двох різновидів прийомів і засобів, - сили і хитрості. З урахуванням такого тлумачення політичні еліти поділяються на два сімейства. Ті, де переважає насильство, йменуються елітою левів. Інші, що тяжіють до компромісу, - елітою лисиць. Найважливішою подією в історії Парето вважає життя і смерть правлячої меншості. "Історія - цвинтар аристократій" - крилата формула Парето. Це він написав у "Трактаті загальної соціології". Звідси й інша його формула - "Історія суспільств є здебільшого історія наступності аристократій".

Правління еліт із сімейства левів - це правління радикальних меншостей в умовах сильно збюрократизованої діяльності. Західноєвропейські суспільства керуються, згідно з Парето, плутократичними елітами ("сімейство лисиць"). Проблема організації суспільства повинна зважуватися не деклараціями навколо більш-менш неясного ідеалу справедливості, а тільки науковими дослідженнями, задача яких - знайти спосіб співвідношення засобів і мети. А для кожної людини існує співвідношення зусиль та страждань і насолоди, так щоб мінімум страждань та зусиль забезпечував якомога більшій кількості людей максимум добробуту.

Внесок Моска і Парето в сучасну політичну теорію пов'язаний, головним чином, з визначенням структури влади і зосередженням уваги на груповому характері реалізації влади у будь-якій її формі. Усередині самої еліти існує циркуляція еліт (виникнення еліти, досягнення піку, утвердження, деградація, утрата панування в суспільстві). Еліта буває -політична, економічна, військова, спортивна, релігійна. Еліта так само буває: 1. Відкрита. 2. Закрита. Відкрита еліта піклується про свій імідж. Закрита еліта - байдужа до суспільної думки.

Створювалася ще ціла низка політико-правових концепцій. Наприклад, Роберт Міхельс (1876-1936) створив концепцію "залізного закону олігархії". Артур Бентлі (1870-1957) - теорію "зацікавлених трут" Джон Берихем - теорію про технократію в роботі "Революція менеджерів" (1941 р.), Моріс Дювержс розробив вчення "Про генезис технократичних засад у сучасних політичних системах Заходу", Д. Белл - вчення "Про правління експертів" (1972 р.) Дж. Гелбрейт розробив теорію про "новий індустріальний стан" (1965 р.) та ін.