Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - 3. Правова доктрина солідаризму Леона Дюгі

Наприкінці XIX - початку XX ст. значне поширення одержали ідеї солідаризму. їх теоретичною основою була соціологічна доктрина, погляд Огюста Конта на суспільство як на єдине ціле. З ідеологічного погляду вони протистояли індивідуалізму, соціалізму і комунізму. Поняття "солідарність", висунуте засновником соціології Опостом Контом, дістало розвиток у книзі французького соціолога Еміля Дюркгейма "Про поділ суспільної праці" (1893 р.) Ці ж ідеї розвивалися в книзі французького політичного діяча Л. Буржуа "Солідарність" (1897 р.).

Відкидаючи революційний синдикалізм, зробив спробу побудувати на основі ідей солідарності політико-правову концепцію професор юридичного факультету в Бордо Леон Дюгі (1859-1928). Народився у передмісті Бордо, в сім'ї юриста. Після закінчення коледжу вступив на юридичний факультет Бордоського університету, закінчив його в 20 років. Через три роки подав до захисту докторську дисертацію, яку відзначили золотою медаллю. Працював на юридичному факультеті цього університету, в 1892 р. отримав звання професора, в 1901 р. - заступник декана, аз 1919р.- декан. Відповідно до французьких традицій на цю посаду вибирали самого видатного професора, а університет на той час у Бордо вважався найбільшим університетським центром Франції.

У книзі "Держава, об'єктивне право і позитивний закон" (1901 р.), а також в інших роботах Дюгі писав, що основою суспільства є нерівність людей, яка призводить до поділу суспільства на класи, кожний з яких виконує соціально необхідну функцію. Цим обумовлена соціальна солідарність, що розуміється як "факт взаємної залежності і поєднує між собою, у силу спільності потреб і поділу праці, членів роду людського".

Основний факт солідарності породжує соціальну норму, яку Дюгі формулює в такий спосіб: "Нічого не робити, що зменшує солідарність за подібністю і солідарність через поділ праці. Робити усе, що в матеріальних силах особистості, щоб збільшити соціальну солідарність в обох цих формах". Ця норма солідарності значиміша ніж держава і позитивні закони.

Свої ідеї Дюгі протиставив вченню про класову боротьбу, яке називав "огидною доктриною". Дюгі не сприймав революційний синдикалізм Сореля, Лягарделя, Берта, який закликав до насильницьких дій і загального страйку. Дюгі засуджував радикальний синдикалістський рух за безкомпромісну боротьбу з буржуазією. Він доводив, що підприємці і капіталісти так само необхідні суспільству, як і пролетарі. Загальні страйки, насильство стосовно буржуазії, революційний синдикалізм загрожують суспільству руйнуванням.

Дюгі визнавав і схвалював мирний, ненасильницький рух, що має за мету приборкання егоїзму приватних підприємців і як такий, що ставить розумні межі вимогам найманих робітників. Задачі врівноваженого синдикалізму - компроміс між працею і капіталом. Дюгі відкидав вчення про лібералізм та індивідуалізм. Він стверджував, що ізольована особистість не існує. Людина - "це індивід, узятий в узах соціальної солідарності". Абсолютна рівність усіх людей суперечить фактам. Люди далекі від рівності. Вони істотно відрізняються один від одного. Ці відмінності зростають з успіхами суспільної цивілізації. Ставлення до людей повинне бути різне. їхній юридичний стан, будучи лише вираженням їхнього ставлення до подібних собі, повинен бути різним для кожного з них, тому що глибоко різна роль кожного стосовно усіх.

Дюгі виступав проти індивідуалістичних доктрин. Критикував ідеї рівності і природного права. За солідаристською доктриною індивід не має ніякого права, він має лише соціальні обов'язки. Ці погляди Дюгі розвивав особливо докладно стосовно власності, що, залишаючись приватною, розглядається ним не як суб'єктивне право індивіда, а як його обов'язок вільно, повно і досконало виконувати соціальну функцію власника. Дюгі захищав потребу і корисність приватної капіталістичної власності.

На відміну від Конта, який вважав право пережитком теологічного етапу, Дюгі визнає необхідність права в промисловому суспільстві. Свобода є правом, тому що людина має обов'язок розвивати найповніше свою діяльність. Дюгі виступав проти державного втручання в економічну й іншу діяльність індивідів. Він відстоював за свободу праці, торгівлі, промисловості.

Правові норми про свободу совісті, віросповідань, думки, друку й інші цілком відповідають нормі соціальної солідарності вже з тієї причини, що зазіхання на ці й інші індивідуальні свободи свого часу породжували релігійні війни. Якобінський терор та інші суспільні нещастя. У центрі уваги Дюгі - не традиційні свободи особи, а зв'язок людей та їхня солідарність у розподілі суспільної праці.

Правову рівність індивідів Дюгі вважав не тільки брехливою і фальшивою, що затінює фактичну нерівність людей, але і не недостатньою для здійснення соціальної солідарності. А об'єднання, спілки й асоціації він називав найвидатнішим фактором сучасності. Професійні спілки включають людей у нову соціальну ієрархію.

Дюгі протестував проти погляду на державу як на всеохоплюючу систему влади, що піднімається над суспільством і керує ним. Держава збережеться, але тільки як система соціально корисних служб, а не публічна влада, що керує суспільством.

У вченні про право Дюгі відходить від принципів і понять юридичного позитивізму. Ставлячи норму соціальної солідарності вище за державу і створене нею право, Дюгі стверджував, що закон, який не відповідає цій нормі, начебто не існує. Він доводив, що багато нових відносин та інститутів не вміщаються "у вузькі застарілі рамки старої юридичної техніки". Дюгі схвалював судові рішення, що хоча і суперечать "заборонним застарілим текстам", але відповідають, на його думку, суспільній солідарності.

Політико-правові вчення Дюгі критикували прихильники соціалізму, ліберальні теоретики ставилися до них скептично, обвинувачували навіть в анархізмі. Однак вплив політико-правової теорії Дюгі на всю європейську і світову ідеологію був глибоким і тривалим. Вченням Дюгі зацікавилися не тільки прогресивні лідери, але і радикали - Муссоліні в Італії, Франко в Іспанії, ідеологи тоталітаризму.

Ідеал Дюгі - опора на професійні об'єднання й інші реальні асоціації, що виникли в процесі розвитку промислового суспільства. Дюгі передбачив ідеї плюралістичної демократії. Професійна увага до правових проблем дала можливість Дюгі обґрунтувати поняття рівності як "рівної охорони законом", конкретизувати думку Конта про "соціалізацію власності" на основі вивчення динаміки законодавства про право власності, переконати у важливості юридичного оформлення професійних спілок та і інших громадських об'єднань.

Поняття "солідарність" Леон Дюгі вивів на перший план як ідею організаційних і правових форм соціального партнерства, як узгодження зусиль і досягнення розумних і довгострокових компромісів учасників трудового процесу в промисловому суспільстві.