Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - 2. Позитивістський нормативізм Ганса Кельзена

Нормативізм - одна з найважливіших юридичних шкіл. На початку XX ст.. нормативізм, реагуючи на кризу, що склалася в правосвідомості, поставив запитання: чи можлива юриспруденція як наука і який повинен бути в цьому випадку її метод? Відповідь: щоб стати особливою наукою, правознавство повинно мати свій особистий об'єкт вивчення, не змішуючи його з матеріалом інших наук, свій особистий юридичний метод, свої особисті відправні гіпотези.

Класичну трактовку і сформовану концепцію нормативізму подав у своїх працях Ганс Кельзен (1881 1973 рр.), професор державного права і філософії права Віденського (1911-1930 рр.). Кельнського (1930-1933 рр.) університетів. Він - активний творець Австрійської конституції 1920 р., член Вищого конституційного суду Австрії (1920-1930). Коли до влади в Австрії прийшли фашисти, Кельзен емігрував до Швейцарії, де викладав право в Женевському університеті (1933-1940 рр.), а потім переїхав до США, де з 1942 р. був професором Каліфорнійського університету до самої смерті.

Головні положення свого "чистого вчення про право" або "чистої теорії права" Кельзен сформулював ще до початку Першої світової війни в роботі "Основні проблеми державно-правових вчень". Потім були доповнення в 1922 р., у 1934 р., а в 1960 р. вийшло 2-го розширене видання. Під цією назвою пропонувалася нова теорія позитивного, тобто і діючого права, яка в забезпечення своєї "чистоти" відмовляється заздалегідь від пізнавальних зусиль стосовно всіх елементів, що є далекими від позитивного права.

Предмет вивчення теорії права ("загальної теорії права") складають законодавчі норми, їх елементи, їх взаємини, правопорядок як ціле, його структура, відносини між різними правопорядками і, нарешті, єдність права в позитивних законних порядках (правопорядках). Ціль теорії - забезпечити юриста, насамперед суддю, законодавця і викладача розумінням і описом позитивного права (законодавства) їх країни. Ця теорія не повинна піддаватися впливові мотивів і пристрастей. Завдання науки описувати свій об'єкт, яким він є, а не пропонувати, яким він має бути.

Реальністю у науці права не є природа. Існує потреба і необхідність відокремити науку права від політики. Одна із найважчих задач загальної теорії права - визначити специфіку її реальності і показати розбіжності між реальністю законів і природи. За тлумаченням Кельзена, правова реальність - у позитивності закону (наприклад, розбіжність реальності закону на відміну від ідеальності закону як мети політики). Реальність, тобто саме існування позитивного права, не залежить від своєї відповідності чи невідповідності справедливості чи "природним" правам.

Чиста теорія права, за роз'ясненням Кельзена, це скоріше структурний аналіз позитивного права, ніж психологічне чи економічне пояснення його факторів, або моральних і політичних оцінок його цілей. У трактуванні співвідношення права і влади, права і держави позитивістська традиція проступає найбільш чітко, особливо у висновку про те, що право, відповідно до чистої теорії права, - "специфічний порядок чи організація влади".

Держава виступає у двох вимірах - як панування і як право. Сприйняття держави, за Кельзеном, найбільш плідне там, де держава представляє відносини, за яких "деякі" наказують і правлять, а інші підкоряються і керуються. Юрист може описати соціальну реальність без терміна "держава" або вживаючи цей термін у специфічному розумінні. У сфері кримінального законодавства плідне обговорення "права держави" стосовно злочинців, з іншого боку, у деяких галузях можна знайти "права проти держави" - у цивільному праві, конституційному, адміністративному праві.

У 40-х роках XX ст. Кельзен робить висновок, що "чистої теорії права" ще немає і вона не вчасна. У великих і впливових країнах видатні представники юриспруденції не мають більш високої задачі, ніж служити зі своєю "наукою" політичній владі. Право і влада - не те саме. Саме по собі право не може існувати без влади. Тому право і трактується чистою теорією права як специфічний порядок влади чи організація влади.

У 1949 р. Кельзен пише статтю "Доктрина природного права перед трибуналом науки", де висловлює свою позицію щодо природно-правових концепцій. У самому загальному вигляді школу природного права варто сприймати як носія доктрини, що пропонує визначене вирішення вічної проблеми справедливості. Доктрина Кельзена намагалася відповісти на запитання, що є правильним і що неправильним у взаєминах людей. При цьому виходить з посилання про необхідність розрізнення, що природне в поведінці людини і що неприродне, отже, проти природи. Природжені права - це тільки права, що законами людськими ні встановити, ні скасувати неможливо, а можна лише захищати і забезпечувати.

Заперечення Кельзена проти природно-правової аргументації зводилися до такого: по-перше, відбувається змішування істотних розбіжностей між науково загальновизнаними законами природи і правилами етики і юриспруденції. Далі, оцінка поведінки людини чи функціонування соціального інституту як "природного" означає усього лише те, що вони відповідають тим нормам, що базуються на суб'єктивній оцінці, - позиції визначеного мислителя, який належить до природно-правової школи. Але справа в тому, що в реальному житті ми маємо справу фактично не з однією доктриною природного права, а з багатьма доктринами, що сповідують нерідко протилежні принципи.

Тяжіння до природно-правової доктрини, за Кельзеном, корениться у психологічній потребі виправдати суб'єктивні ціннісні рішення і спробувати видати їх за засновані на об'єктивних принципах, на істині. Позитивістський варіант кельзенівського правознавства одержує додаткове пояснення в традиційному для всієї позитивістської філософії і соціології - від Конта до М. Вебера - трактуванні співвідношення науки і політики.