Історія вчень про державу і право - Кормич А.І. - ТЕМА XII. Правові ідеї в Європі на початку XX століття

1. Соціалістичні політико-правові вчення

На межі ХІХ-ХХ ст. провідне місце в промисловості і торгівлі перейшло від приватних підприємців і торговців до індустріальних, торгових і фінансових корпорацій. До цього часу наймані робітники склалися в значну силу. Вони організували свої професійні спілки. З цією силою змушені були рахуватися підприємці. Ряд політичних партій заявили про підтримку вимог пролетаріату.

Буржуазна політико-правова ідеологія будувала свою теорію права і держави з орієнтацією на розвиток громадянського суспільства капіталістичним шляхом. Головні ідеї цієї політико-правової ідеології: 1. Збереження класового розподілу суспільства. 2. Проведення окремих реформ для пом'якшення суперечностей між робітничим класом і буржуазією. 3. Продовження демократизації представницької держави і посилення її соціальної спрямованості.

Соціалістична політико-правова ідеологія ґрунтувалася на ідеї ліквідній капіталізму і перетворення суспільства в інтересах трудящих класів. Однак на межі ХІХ-ХХ ст. у деяких соціалістичних теоріях позначився реформістський напрямок. Він обґрунтовував лише соціалізацію суспільства, що зближувалася з буржуазною політико-правовою ідеологією.

Юридичний позитивізм став піддаватися критиці. Почали виникати різні за методологічною основою і за тематикою вчення про право. їх можна розділити на такі напрямки: І. Марксистський напрямок, куди входили соціал-демократія і більшовизм. II. Анархізм - соціалістичне вчення, спрямоване проти партійно-державного соціалізму.

Марксистська політико-правова ідеологія через істотні розбіжності щодо історичної долі капіталізму і соціалізму, ролі робітничого класу розкололася. Виникли різні напрямки. Одним із керівників німецької соціал-демократії і II Інтернаціоналу був Едуард Бермштейн (1850- 1932). Він опублікував низку робіт: "Проблеми соціалізму", "Передумови соціалізму і задачі соціал-демократії (1899 р.). У цих працях Бернштейн стверджував, що капіталізм ще далекий від свого завершення і загибелі. Він доводив, що практика не підтвердила теорії "катастрофи капіталізму", ідеї "зубожіння пролетаріату". Навпаки, чим більше розвивається капіталізм, виробництво, тим більше поступок робітничий клас домагається від буржуазії. Поліпшення становища робітничого класу здійснюється за допомогою реформ. А ідея соціалізму (далекого світлого майбутнього) відволікає робітничий рух від боротьби за краще сьогодення. Бернштейн робить відомий висновок: "Ця мета... для мене ніщо, рух же - усе".

За таку політико-правову ідеологію Бернштейна назвали опортуністом (прихильник боротьби за поліпшення умов праці і життя робітничого класу в капіталістичному суспільстві). Згодом його назвали реформістом (поліпшити становище робітничого класу він пропонував не руйнуючи капіталізм, а навпаки, використовуючи створені ним суспільні багатства). Бернштейн закликав соціал-демократів боротися за реформи, організовувати і просвіщати робітників, переборювати в них забобони, розширювати світогляд мас.

Бернштейн виступив проти революцій, революційного насильства. Сила революцій - у руйнівній, негативній дії. Сила реформ -у позитивній роботі. Реформи, здійснювані законодавчим шляхом, приводять до того, що розум керує почуттям. Усі сторони йдуть на компроміси.

З опортунізму і реформізму органічно виникав ревізіонізм. Ревізіонізм - це ревізія (перегляд) тих положень марксизму, що не відповідали викликам нової епохи, писав Бернштейн. Він заявив: марксизм - це бабувізм (природний еволюційний шлях суспільства, що протікає за об'єктивними законами, підмінюється переворотом, революцією). Диктатура пролетаріату - є не що інше, як диктатура клубних ораторів і вчених.

Бернштейн закликав переглянути, провести ревізію марксизму. Доводив, що соціалізм взагалі не може бути науковим. Це утопія. З цих позицій він переглянув теоретичні положення марксизму про класову сутність, роль держави і права, революцій і реформ, про диктатуру пролетаріату і злам буржуазної держави.

Ще один лідер німецької соціал-демократії і II Інтернаціоналу - Карл Каутський (1854-1938). Він опублікував книгу "Бернштейн і соціал-демократична програма. Анти критика", у якій відкидав висловлення Бернштейна проти деяких марксистських ідей. Каутський стверджував, що при збереженні капіталізму, реформи тимчасові, часткові, мають зверхній характер, загострюють класові антагонізми. Без визнання соціалізму як мети саме існування соціал-демократичної партії позбавляється змісту.

Август Бебель (1840-1913) і Вільгельм Лібкнехт (1826-1900) - засновники і вожді німецької соціал-демократії. Вони захищали марксизм від критики, відстоювали основні положення революційної теорії. Соціалізм - кінцева мета боротьби соціал-демократії і робітничого класу. Соціалізм буде завойований не в парламенті, а у вуличних боях.

Революційних марксистів, які критикували реформізм Бернштейна, але не приєдналися до більшовиків, останні називали центристами. Підставу для такого найменування давало і те, що Каутський і ті, хто його підтримували, іменували себе "марксистським центром".

Встановлення політичної влади робітничого класу центристи пов'язували з високим рівнем розвитку капіталізму, при якому робітничий клас становить більшість населення. Тому метою політичної боротьби соціал-демократії вони вважали набуття більшості в парламенті і перетворення парламенту на структуру, якій підпорядкований уряд. На думку Каутського, існуючий буржуазний апарат управління не може бути відразу замінений чисто пролетарським управлінням. Тому пролетарська революція на період переходу створить коаліційний уряд.

Георгій Валентинович Плеханов (1856-1918) належав до центристів. Він один із засновників Російської соціал-демократичної робітничої партії. Видатний теоретик марксизму. Соціалістичну революцію вважав можливою за тієї стадії розвитку капіталізму, коли матеріальне виробництво досягне високого рівня, а пролетаріат складе більшу частину населення.

Плеханов спочатку думав, що влада пролетаріату буде здійснюватися за допомогою прямого народного законодавства. Потім висловив ідею про обмеження в політичних правах вищих класів. Демократична ідея полягала у виборі ефективного парламенту. Але якщо парламент буде недієздатним, його треба розігнати не через два роки, а через два тижні. Плеханов був прихильником соціалізму, введеного не примусово, а за рішенням і за згодою більшості.

Між опортуністами і центристами точилася боротьба в сфері політико-правових теорій. Але в них були і спільні політико-правові ідеї. Усі вони були прихильниками демократії в інтересах робітничого класу, загального виборчого права, вільної боротьби партій на виборах, свободи слова, друку, зібрань, повновладдя представницьких установ, а також розвитку соціального законодавства й активного втручання держави в економіку. Вони заперечували революційний екстремізм.

Самостійною течією марксизму був більшовизм, засновник і вождь якого - Володимир Ілліч Ульянов (Ленін) (1870-1924). Як течія більшовизм існував з 1903 р. Основна ідея більшовизму - "партія нового типу". Це централізована організація професійних революціонерів. Вони прагнули стати правлячою партією. У них марксистська програма будівництва соціалізму і комунізму. Ці політико-правові ідеї були закладені Леніним у роботі "Що робити?" (1901-1902 рр.).

Для задоволення економічного інтересу робітничого класу треба провести політичну революцію, що замінить диктатуру буржуазії диктатурою пролетаріату. Російська соціал-демократія повинна створити конспіративні централізовані організації професійних революціонерів, що будуть керувати і спрямовувати політичну боротьбу робітничого класу. Дайте нам організацію революціонерів, писав Ленін, - і ми перевернемо Росію.

Боротьба Леніна за створення партії нового типу породила в російській соціал-демократії розкол на більшовиків і меншовиків. На роботу Леніна "Що робити?" Плеханов відповів роботою "Чого не робити", де критикував Леніна.

Політико-правова ідеологія меншовиків збігалася з ідеологією соціал-демократів Західної Європи. їх об'єднувала думка, що соціалістична революція можлива лише в країнах з досить високим рівнем розвитку виробництва і численним робітничим класом. До таких країн Російська імперія початку XX ст. не належала.

Більшовики на чолі з Леніним створювали партію нового типу, яка за висловом Леніна, втілювала розум, честь і совість епохи. Теоретична політико-правова розробка проблем держави обґрунтована Леніним в еміграції в роботі "Синій зошит" (1916 р.), потім "Марксизм про державу" і, нарешті, остаточний варіант "Держава і революція" (1918 р.). Ця проблема займала важливе місце в "Квітневих тезах", у статті" Чи утримають більшовики державну владу?".

Основні питання , що розглядаються в названих роботах: 1. Обґрунтування насильницької революції. 2. Критика парламентаризму. 3. Необхідність зламу старої державної машини. 4. Створення Республіки Рад. 5. Управління народом повинно бути в одних руках. 6. Найсуворіший контроль з боку держави над мірою праці і мірою споживання. 7. Усе суспільство - одна контора. 8. Усім однакова зарплата. 9. Усі трудяться. 10. Ліквідація приватної власності. 11. Після побудови комунізму держава відімре.

Однак на практиці після захоплення влади більшовиками була створена жорстко централізована система влади з диктатурою пролетаріату, партії, що переросла в тоталітарну систему. Ленін писав у 1919 р. в другому доповненому виданні роботи "Держава і революція", що "диктатура пролетаріату здійснюється через комуністичну партію". Керівне положення партії більшовиків він назвав основою Радянської Конституції - юридичної і фактичної.

Демократія в політико-правових вченнях Леніна мала декларативний характер. Ради - це приводні ремені від партії до мас. Навесні 1921 р. повсталі моряки в Кронштадті, представники російської соціал-демократії, що гине, висунули гасло: "Влада не партіям, а Радам!"

Ленін, очевидно, сам став розуміти, що всі його ідеї і задуми державного будівництва реалізувались не так. Він писав: "Комуністи стали бюрократами. Якщо щось нас загубить, то саме це". Партійно-адміністративна система, що спирається на насильство, призвела до суперечності практики і теорії, вершиною яких став сталінізм.

Анархізм - соціалістичне вчення, спрямоване проти партійно-державного соціалізму наприкінці XIX - початку XX ст., мав ряд різновидів, течій.

Проти партійно-державного соціалізму, заснованого на домаганнях соціал-демократії на владу, виступив Ян-Вацлав Михайський (1867-1926), псевдонім А. Вольський, Він написав книгу "Розумовий робітник" (1898-1899 рр.), яка перевидана в 1905 р. Основне положення роботи:

"розумові робітники" - інтелігенція ведуть паразитичний спосіб життя, і їх треба відносити до капіталістів, великих земельних власників. Знання - джерело доходів. Інтелігенція прагне до панування над усім суспільством. Для цього вона використовує пролетаріат.

Михайський зробив висновок: робітничому класу треба самоорганізуватися, звільнитися від чужих ідей "розумових робітників" - інтелігенції, й усе робити самому.

Визначним теоретиком анархізму був Петро Олексійович Кропоткін (1842-1921). Після арешту і втечі він в еміграції видавав газети революційного й анархістського напрямку - "Бунтар", "Свобода". Потім опублікував низку робіт: "Хліб і свобода", "Записки революціонера", "Держава, її роль в історії", "Моральні принципи анархізму", "Сучасна наука й анархія". У них Кропоткін виклав і обгрунтував теорію анархо-комунізму. Провідна ідея - в основі суспільства має бути загальна рівність, солідарність і свобода.

Кропоткін дав визначення держави. Держава - суспільство взаємного страхування, укладеного між землевласником, воїном, суддею і священиком, аби забезпечити кожному з них владу над народом і експлуатацію бідноти. Таке походження держави, така її історія і така її сутність у наш час.

Сутність історії - прагнення до особистої свободи. Цьому прагненню ворожа держава. Суть держави укладається в придушенні особистості, у знищенні свободи, творчості, у ненависті до будь-якого починання. У держави одна ідея - всім залишатися посередністю, писав Кропоткін.

Велика соціальна революція, відповідно до політико-правових теорій Кропоткіна, звільнить робітників від ярма капіталізму й установить принципи комунізму. Комуністичне суспільство буде вільним від релігії, відносини між людьми визначатиме "вільна мораль, без примусу і санкції, що розвивається із самого життя суспільства і переходить у стан звичаю".

Золоте правило моралі Кропоткін вважав основою співжиття: "Вчини з іншими так, як би ти хотів, щоб за тих самих обставин інші вчинили з тобою". Це є "не що інше, як початок рівності, тобто основний початок анархізму". Марксизм Кропоткін відкидав, убачаючи в ньому "державний соціалізм", що призведе до деспотизму як економічного, так і політичного.

У 1917 p. Кропоткін повернувся з еміграції в Росію. Він закликав до об'єднання революційних сил в ім'я ідеалів "самоврядування і праці". Ради Кропоткін вважав великим завоюванням революції: побудувати комуністичне суспільство можна без держави за допомогою Рад.

У листах до Леніна Кропоткін писав про негативні дії диктатури (партійної), про систему заручників, про терор, масові розстріли. Через ці негативні дії саме слово "соціалізм" оберталося в прокляття. У другій половині 20-х років ОДПУ ліквідувало організацію кропоткінців, які намагалися об'єднатися у Всеросійську федерацію анархістів-комуністів (ВФАК).

На початку XX ст. виник новий напрямок політико-правової ідеології - анархо-синдикалізм. У 1895 p. у Франції профспілки створили "Загальну конфедерацію праці". Ця організація за своїм статутом 1902 р. об'єднувала робітників "поза будь-якими політичними партіями". Основою конфедерації були синдикати (профспілки, об'єднання робітників за професіями). їхня програмна задача - повне звільнення робітників за допомогою, експропріації капіталістів, знищення законності. Конфедерація висловилася проти: 1. Будь-якої законності. 2. Проти будь-якої влади. 3. Проти класу хазяїв. Синдикалізм (профспілковий рух) знайшов теоретичне обгрунтування в анархізмі.

Основні політико-правові ідеї цього напрямку були викладені в книгах "Міркування про насильство" та "Ілюзії прогресу". їх написав і обгрунтував французький соціолог, філософ, теоретик анархо-синдикалізму Жорж Сорель (1847-1922). Він був проти реформ, поступок хазяїв пролетаріату. Такі кроки підривають перемогу соціалізму, послаблюють класову боротьбу. Тільки за допомогою насильства над буржуазією пролетаріат може розв'язати свої проблеми. Насильство - єдиний засіб. Насильство врятує світ, писав Сорель.

Теоретики анархо-синдикалізму - Сорель, Лягардель, Берт та ін. виступили проти держави, демократії, парламентаризму. Вони називали політичне суспільство (державу) штучною надбудовою над економічним суспільством. Сорель доводив, що демократія зрівняє всіх громадян. Робітники стануть схожими на буржуа, а це вплине на історичну роль пролетаріату.

Головним засобом боротьби за соціалізм теоретики анархо-синдикалізму вважали пряму дію робітничого класу, соціальну війну, загальний страйк. У боротьбу за пролетарські інтереси сторонні сили втручатися не мають права. Пряма дія робітничого класу проти капіталізму в політико-правових вченнях анархо-синдикалізму повинна починатися із загального страйку. Ідея страйку настільки могутня, що вона втягує в революційний переворот усе, чого вона торкнеться, писав Сорель.

На місце знищеного капіталізму і притаманної йому політичної організації, як вважали анархо-синдикалісти, прийде економічна організація робітничого класу, об'єднаного у професійні союзи (синдикати). Майбутнє суспільство - децентралізована конфедерація автономних синдикатів. Кожний із них організує на основі добровільної дисципліни вільну працю без примусу. Саме у сфері виробництва, вважали теоретики анархо-синдикалізму, робітники мають загальні, об'єднуючі їх професійні інтереси. У процесі боротьби проти капіталізму робітники зі свого середовища висувають довірених осіб, які керують рухом.

Синдикалізм, що знайшов теоретичне обгрунтування в анархізмі (французькі теоретики анархо-синдикалізму часто посилалися на Пру-дона, багато чого взяли в Бакуніна), дістав розвиток у ряді країн Європи, а потім у США, Латинській Америці. З 1906 р. в Англії поширюються ідеї "гільдейського соціалізму" (теоретик А. Пенті), мста якого - перехід підприємств в управління об'єднаних працівників цих підприємств -" національних гільдій".