Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Особливості законодавчої діяльності

Метою УЦР із самого початку було здійснення віковічних прагнень українського народу - законодавчо закріпити відповідні нормативно-правові засади. Законодавча діяльність УЦР пройшла у своєму розвитку два головних етапи (О. і М. Копиленки). Основним здобутком першого етапу, що розпочався рішеннями Всеукраїнського Національного конгресу (квітень 1917 р.), стали широковідомі нині Універсали, а його головний результат - утвердження політико-правової лінії українського державотворення на закріплення суверенітету й розбудову соціально орієнтованої держави. На другому етапі, що розпочався з проголошенням УНР, пріоритетом законодавчої діяльності УЦР було вирішення гострих соціальних та інших нагальних проблем у житті країни, а також вироблення основ законодавчого процесу й законодавчої техніки. Серед чинників, що негативно вплинули на законодавчу діяльність Центральної Ради, були: брак часу, непрофесіоналізм, ідеологічні пристрасті.

"Українізація" як відображення змісту законодавчої діяльності

За В. Винниченком, у 1917 р. була одностайна вимога "пристосування до народу, себто українізація всіх органів адміністративного, господарського і культурного життя". Йшлося про українізацію не народу (він був і залишався українським), а про створення необхідних умов для його розвитку, зокрема засобами законодавства.

Першим документом, в якому УЦР визначила, що свою діяльність проводить, "стоячи на принципі українізації всього життя на Україні" стала її Резолюція від 22 квітня 1917 р. її змістом була українізація як всеосяжний процес усього національного, державотворчого, політичного, соціально-економічного і духовного розвитку українського народу. У такому розумінні українізація проголошувалася "принципом" і "програмою" діяльності УЦР.

Варто погодитися з тими дослідниками (В. Шевченко), які наголошують на тому, що у термін "українізація" тоді вкладався широкий зміст: він використовувався як для позначення змісту і форм широкого поступу загалу, так і для визначення напряму, змісту динаміки окремих ділянок народного життя, конкретних структур та осередків. Цією ж Резолюцією передбачалась "українізація війська", яка є "невіддільною частиною сеї програми".

28 квітня 1917 р. УЦР прийняла рішення "в справі українізації школи". 11 травня в наказі делегації Центральної Ради до Тимчасового уряду говорилося про припис "щодо українізації в середній школі". У "Доповідній записці делегації УЦР Тимчасовому уряду та виконкому Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів з питань автономії України" (30 травня 1917 р.) йшлося про українізацію школи, громадських інституцій тощо. На засіданні 27 червня було порушено питання "про українізацію земств і городів, котрі будуть вибирати суддів". 30 червня оприлюднюється заява голови Генерального секретаріату: "Ми все беремо в свої руки, проводимо українізацію установ". І тут-таки висловлюється сподівання, що з оголошенням І Універсалу й досягненням угоди з Тимчасовим урядом "процес українізації і автономізації піде незрівнянно швидким темпом".

У згаданій вище Доповідній записці УЦР Тимчасовому уряду містилося широке роз'яснення процесу українізації: "домагання національної школи, армії, українізації всього життя на Україні мають у корені головним чином це відроджене та визволене почуття й достоїнство людини". І в подальшому термін "українізація" широко використовувався Українською Центральною Радою. Така її діяльність здобула широке визнання, підтримку як усього народу, відповідних структур, так і окремих особистостей.

Слід зазначити: процес українізації всього життя в Україні УЦР розглядала в тісному зв'язку із забезпеченням широких прав національних меншин. Уже в повідомленні про утворення УЦР читаємо: "Українська Центральна Рада організувалася 4 Марта (так у документі - І. 71), об'єднуючи українські організації на спільних домаганнях територіальної автономії України з державною українською мовою, з забезпеченням прав національних меншостей - росіян та інших".

Отже, у діяльності Української Центральної Ради термін "українізація" усталився як відображення напряму і змісту усієї діяльності українських національних сил, зокрема законодавчої діяльності Процесові українізації мали слугувати форми і зміст діяльності тик інституцій, які обслуговують народ: держави, її структур, працівників політичних і громадських організацій, закладів освіти, науки, різних видів мистецтв, ЗМІ тощо. Теоретичні напрацювання і досвід УЦР у справі українізації всього життя в Україні вже не змогли ігнорувати й наступні форми державності, в т. ч. і радянська.