Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Передумови формування українського повстанського руху

Передумови формування українського повстанського руху

Перш ніж розглядати питання, пов'язані з діяльністю ОУН, УПА і, зокрема, проголошенням акту 30 червня 1941 р., доречно нагадати, що являли собою за складом українці напередодні німецької окупації. Так, чітко вимальовувалися (за Т. Гунчаком) три категорії: ті, що жили під радянською владою; ті, що з 1939 р. були під радянською владою; нарешті, ті, що ніколи не жили під радянською владою (Закарпаття).

Українці, які жили під радянською владою, за малими винятками, становили аполітичну масу, бо, пройшовши через страхіття сталінських соціальних, економічних та політичних експериментів, вони боялися навіть думки про якісь громадянські чи національні права Інакше було на західноукраїнських землях до входження їх до складу СРСР-УРСР у 1939 р. Упродовж тривалого часу населення Галичини і Волині, Буковини і Закарпаття, хоч і перебувало під чужим пануванням, навіть за умов значних перешкод, зуміло розвинути широку громадську, культурну і політичну діяльність. Зокрема, було немало легальних партій, які обстоювали інтереси українців у державних інституціях. Зрозуміло, діяльність усіх цих партій після 1939 (1940 чи 1945 рр.) була припинена.

Але залишилася ОУН, яка нелегально діяла ще з 1929 року. Вона об'єднувала навколо себе противників польської окупації та проголошувала ідею Української самостійної соборної держави, що охоплювала б усі населені українцями території, які на той час перебували у складі СРСР, Польщі, Чехо-Словаччини, Румунії. Реалізація такої ідеї, безперечно, вимагала збройних конфліктів з цими державами.

Тому для здійснення своїх політичних прагнень ОУН вдалась до співпраці з німецькою військовою розвідкою. Варто зазначити, що союз ОУН з нацистами в цілому відповідав практиці, що склалася на міжнародній арені в другій половині 1930-х років намагалися порозумітися уряди багатьох країн Європи. Сталінський уряд, як відомо, навіть уклав з нацистами пакет таємних договорів, що з погляду сучасного міжнародного права вважаються злочинними. Оунівці все це робили для єдиного - використати Німеччину у своїх інтересах, "переграти" Гітлера у великій політичній грі.

У квітні 1941 р. у Кракові на зібранні частини членів організації, що його назвали Другим Надзвичайним Конгресом (Збором), ОУН остаточно розкололася на дві фракції: помірковану (А. Мельник) та радикальну на чолі з С. Бандерою. Дві новостворені фракції за іменами лідерів стали відомі як ОУП(б) - "бандерівці" та ОУН(м) - "мельниківці". Впродовж війни ОУН(б) прийняла назву ОУН(р) - Революційна ОУН.

Причина розколу - розбіжності з багатьох питань, зокрема у ставленні до Німеччини і, загалом,- щодо методів і форм боротьби для реалізації політичної програми. Попри те, обидві фракції (за Т. Гунчаком - фактично організації) не мали між собою ніяких ідеологічних розбіжностей, але, маючи спільну мету, старалися інформувати німців про свої політичні цілі. Зокрема, напередодні нападу вони надіслали Гітлерові два меморандуми, в яких обстоювали необхідність відновлення суверенної Української держави в її етнічних кордонах. А загалом політична стратегія керівництва (проводу) бандерівської ОУН будувалася тоді на тому розрахунку, що німці, можливо, дозволять націоналістам-анти комуністам узяти владу над окупованою територією України, як це було у 1918 р. Таким мав бути (за Т. Гунчаком) перший крок до генеральної мети ще раз проголошеної на Другому Зборі: створення Української Самостійної Соборної Держави (УССД).

Проте, як відомо, в плани нацистів не входило створення самостійної Української держави, однак наразі гітлерівці мовчали. Більш того, у складі Вермахту дозволили сформувати Український легіон (задумувався оунівцями як ядро майбутньої національної армії -УНА) чисельністю близько 700 осіб, який складався з батальйонів "Нахтігаль" і "Роланд" (інша назва - Дружини українських націоналістів). Тому ОУН, з одного боку, співпрацювала з німцями, а з іншого - самостійно шукала розв'язки проблеми української національної державності.