Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Організація українських націоналістів (ОУН) як політична організація в структурі українського повстанського руху

ОУН (Організація українських націоналістів) була створена 1929 р. у Відні, оформила націоналістичний напрям в українському русі. Засновниками ОУН стали Українська військова організація (УВО), що об'єднувала колишніх офіцерів української армії і вела збройну боротьбу проти польської окупації Східної Галичини, студентські організації - "Асоціація української націоналістичної молоді" (Львів), "Українська націоналістична молодь" (Прага), "Легіон українських націоналістів" (Подебради, ЧСР) та інші націоналістичні групи.

Ідеологією ОУН стає "інтегральний націоналізм" - розроблена Д. Донцовим концепція наступального різновиду націоналізму з яскраво вираженою антипольською і антирадянською спрямованістю. Суть цієї концепції полягала у тому, що найвищою цінністю українського народу мала стати національна держава, на чолі якої мав стати верховний провідник (вождь). Єдність вождя і народу мали забезпечувати корпорації, коаліції, профспілки, виборні ради. А єдина партія - ОУН мала надати ідеологічний провід держави. Ідеологи інтегрованого націоналізму (Д. Донцов, Д. Андріївський, М. Сціборський) відкидали демократичні ідеали, стверджуючи, що демократична м'якотілість стала причиною поразки визвольних змагань 1917-1921 рр., та приділяли мало уваги майбутньому соціально-економічному устрою держави. Основою теоретичних міркувань було бажання довести, що український народ мас право на самостійну соборну державу і на визначення шляхів здобуття незалежності.

В ОУН передбачалася принаймні дворівнева система членства: кандидати, що охоплювали кілька вікових рівнів: доріст (8-15 років), юнацтво (15-21 рік) та повні члени ОУН (після 21 року). Прихильники (кандидати) ОУН називалися "симпатиками". Вони допомагали ОУН поширювати націоналістичну літературу, грішми, виконували різні доручення в суспільно-громадській роботі. З часом, за сумлінної і чесної діяльності, сим патики ставали повними членами ОУН. Прийом у члени здійснював провідник нижчого рівня (найчастіше - районний). При цьому усі кандидати в члени ОУН приймали Приречення (присягу).

В Організації панувала військова дисципліна. (Для конспірації кожен член ОУН мусив мати т. зв. псевдо - ніхто не вживав справжніх імен і прізвищ. Всі села і міста в системі інформації і зв'язку ОУН були закодовані. Коди й псевда часто змінювали).

До розколу 1941 р. найвищим представницьким органом ОУН був Конгрес Українських Націоналістів. Між Зборами такі функції виконувала Конференція. Керівним органом ОУН був ПУН-Провід Українських Націоналістів, що складався з Голови Проводу та восьми членів Проводу. Існував інститут т. зв. Вужчого (з трьох осіб). Голова ПУН носив титул Вождя та мав необмежені повноваження (до 1941 р.). Від часу розколу бандерівці змінили структуру управління своєї фракції (організації). Так, найвищим представницьким органом в ОУН (б) назвали Великий Звір ОУН. Керівним органом в ОУН(б) був Провід ОУН, що складався з ОУН і також восьми членів Проводу. Керівна структура ОУН(б) змінилася у 1943 р.: одноосібне керівництво було замінене колективним: обрано Бюро Проводу, або Раду Уповноважся" (з трьох осіб).

Територіально ОУН поділялася на організацію в Україні п поза територією України. В останньому випадку ОУН поділялась на Терени і Держави (відповідно до державних кордонів). В Україні структура оунівського підпілля (з утворенням УПА - трактувала як її тил або Запілля) зазнавала більших чи менших змін, присовуючись до обставин української історії воєнного та післявоєнного часу. У цьому сенсі дослідники (І. Марчук) виділяють кілка часових періодів: до початку німецької окупації (1941 р.), німецької окупації (до першої половини 1944 р.) та час діяльна в умовах відновлення радянської влади (1944-1950-ті рр.) після завершення Другої світової війни. Тоді, то опановуючи нові певні тер;1 торії, то втрачаючи контроль над ними, підпільна мережа змушена була постійно модернізувати свій підпільний апарат, застосовані оригінальний адміністративно-територіальний поділ, який не виповідав офіційному, запровадженому німецькою чи радянської окупаційними адміністраціями.

Загальновизнана (найбільш довготривала) схема територіальне структури ОУН в Україні, що характерна, здебільшого, для періоду 1943-1944 рр., включала в себе поділ на краї (4) - Західноукраїнські землі (ЗУЗ), Північно-західні українські землі (ПЗУЗ), Північ"4 східні українські землі (ПСУЗ), Південно-східні українські. Краї поділялися на Області (всього - 10), а ті в свою чергу,- на Округи (кілька на область). Наприклад, на Волині дії" чотири округи. Вони об'єднувалися у два обласних проводи - Волинський і Рівненський, які підпорядковувались проводу ОУН(б) * Північно-західних українських землях (ПЗУЗ).

Меншими територіальними одиницями були повіти (або над-райони), райони, підрайони, кущі і станиці. До складу округи, зазвичай, входило три повіти (або надрайони), межі яких здебільшого збігалися з адміністративно-територіальним поділом (польським). Надрайон складався з трьох районів, межі яких, зазвичай, також відповідали адміністративно-територіальному поділу (радянському). У складі району було 3-5 підрайонів, кожний з яких складався з 3-5 кущів. У кущ об'єднувалися 3-5 станиць, куди входили члени ОУН з одного села (якщо село дуже велике" то в ньому могло бути кілька станиць, тобто первинних осередків), фабрики і т. ін. Найбільш дрібною організаційною одиницею ОУН були т. зв. "п'ятірки", аз 1940-х рр. - "трійки", тобто 5-3 члени ОУН.

Структурами ОУН в краю керував Крайовий Провід, який очолював Крайовий Провідник. До складу крайового проводу входили обласні провідники. Виконанням рішень Проводу займалися Крайові Екзекутиви (від лат. слова - "виконувати") ОУН, які ділилася на структурні підрозділи - референтури (військову, ідеологічну, пропаганди тощо). Структура окружної адміністрації (проводу) також складалася з низки референтур (до 1943 р. їх називали екзекутивши), функції яких відображались у назві: а) окружний комендант; б) зв'язкові; в) військовий референт; г) референт служби безпеки (СБ); г) суспільно-пропагандивний референт; д) референт юнацтва; е) референт жіноцтва; є) референт суспільної праці. Аналогічним був склад районного проводу (екзекутиви), що очолювався районним комендантом, і дублював на своєму рівні структуру окружного проводу. Надрайонний, підрайонний і кущовий проводи очолювалися відповідно комендантами подрайону, підрайону чи кущовим провідником, які мали заступника та зв'язкових. У складі кожної станиці були: а) комендант (керівник осередку ОУН(б) або станичний; б) зв'язковий; в) військовий референт (відповідав за військову підготовку); г) суспільний референт (відповідав за політичну і виховну роботу).

Отже, кожен провід, за винятком кущових, підрайонних і над-районних, складався з низки референтур, які дуже часто поділялись на дрібніші структурні підрозділи з вужчими організаційними завданнями. Іноді змінювались їхні назви чи з'являлись нові референтури. На думку дослідників (І. Марчук), остаточно структура ОУН(б), зокрема на Волині, сформувалась у 1942-1943 роках і була такою:

1. Організаційна референтура - займалась створенням нових оунівських організацій і контролювала діяльність уже сформованих.

2. Референтура пропаганди - займалася націоналістичною пропагандою серед населення, виготовленням і розповсюдженням відповідної літератури серед членів ОУН і населення, організацією вишколів, мітингів, лекцій, підготовкою пропагандистів. їй підпорядковувались такі підреферентури: а) технічна - друкарні; б) видавнича - редакції журналів, газет; в) інформаційна - збір інформації з газет, радіоповідомлень; г) вишкільна - проведення політичних занять і вишколів; х) шкільна - робота освітньої галузі; д) юнацтва - підготовка майбутніх членів ОУН, робота з молоддю; е) адміністративна - створення органів місцевого самоврядування на підконтрольних ОУН і УПА територіях (існувала тільки у 1943 р.); є) суспільно-пропагандивна - робота мережі пропагандистів, вивчення настроїв населення, дій німецької та радянської окупаційної адміністрацій.

3. Військова референтура - добирала керівний склад для УПА. займалася збором та зберіганням зброї, боєприпасів, проводила мобілізаційні заходи, організовувала самооборону та військову підготовку

4. Господарська референтура - відповідала за матеріально-технічне та продовольче забезпечення ОУН і УПА. Мала підреферентури: а) заготівельну - збір продуктів і сировини у населення; б) промислову - переробка продукції і сировини; в) торговельну - продаж і закупівля необхідних товарів; г) лісову - ведення лісового господарства; х) земельну - упорядкування земельних відносин; д) бухгалтерію - ведення облікової документації, касових книг тощо.

5. Референтура служби безпеки (СБ) - займалася розвідкою і контррозвідкою серед місцевого населення та ворожих угруповань, виконанням вироків та проведенням бойових акцій. Поділялась на підреферентури: а) розвідки, або розвідувально-інформаційний відділ (РІВ); б) контррозвідки; в) слідчо-оперативний відділ (СОВ)- проведення слідства; г) поліційно-виконавчий відділ (ПОВ) - арені ти, конвоювання затриманих, виконання вироків (екзекуцій).

6. Референтура зв'язку - забезпечувала зв'язок від станичного керівника ОУН до крайового провідника. Система зв'язку передбачала наявність спеціальних кур'єрів - зв'язкових. При цьому використовувався принцип естафети. Наприклад, станичний зв'язковий знав тільки підрайонного і т. д. У цій референтурі, як і в розвідці СБ та санітарних частинах, працювало багато жінок.

7. Референтура Українського червоного хреста (УЧХ) - надавала медичну допомогу місцевому населенню та бійцям УПА, займалася організацією шпиталів, постачанням та зберіганням медикаментів, підготовкою фахівців-медиків.

Певний час як окремий підрозділ існувала юнацька референту^ але у 1943 р. вона вже підпорядковувалась політичній референтурі, а згодом узагалі втратила своє значення. Влітку 1943 р. було організовано нову референтуру - організаційно-мобілізаційну, яка замінила військову, наголосивши на організаційному моменті. Для розгляду злочинів проти організації в ОУН створювався Революційний трибунал (пізніше - Організаційний Суд).

Із виникненням УПА на запілля ОУН покладалися важливі завдання: забезпечення УПА людьми та продовольством. Важливою функцією запілля була розвідка і зв'язок. Варто відзначити: характерною рисою структури тогочасного українського повстанського руху стало, зокрема, те, що паралельні ланки запілля ОУН і УПА були між собою якнайтісніше пов'язані, а службу безпеки взагалі мали спільну. Зазначимо також, що й центральне керівництво ОУН було спільним з керівництвом УПА. Хоч формально Провід ОУН і Головна команда УПА були автономними, фактично ж, вони складалися з одних і тих же осіб. Головою Крайового Проводу ОУН і Головним комендантом (командувачем) УПА був Роман Шухевич (Тарас Чупринка), що займав ці посади під різними псевдонімами.

Події літа 1943 р. свідчили про чисельне зростання ОУН(б) як у селах, так і в містах. Тоді практично кожен оунівець отримував якесь конкретне завдання: збір і зберігання продуктів, ведення освітньої та пропагандистської роботи, підтримання зв'язку між осередками і т. ін. Ситуація кардинально змінилася у кінці 1944 р., коли радянські карально-репресивні органи заарештували чи знищили значну частину місцевих функціонерів низових та середніх ланок підпілля. Кадрів уже бракувало на таку велику кількість референтур, що вимагало певної реорганізації. Так, викопуючи вказівки Проводу ОУ! 1(6), керівник Волинського проводу Дмитро Клячківський-"Охрім"-"Клим Савур" у листопаді - грудні 1944 р. провів реорганізацію місцевого підпілля. У складі проводів було залишено тільки по чотири референтури: 1) організаційна, якій підпорядковувалися зв'язок і господарська підреферентура; 2) військова референтура, що керувала залишками У11А-Північ та УПА-Південь; 3) референтура СБ, яка зберегла свою структуру ще з осені 1943 р. й отримала досить широкі повноваження; 4) політична референтура у складі технічного відділу (друкарні), пропаганди та інформації.

Отже, можна стверджувати, що належний розвиток ОУН й висока (на певних етапах) ефективність її боротьби з більшовицькою та гітлерівською окупацією, основувалася насамперед на принципах побудови обох ОУН як високоцентралізованої організації із залізною дисципліною, що була помножена на високу ідейність Й прискіпливий добір її членства. В основі організаційної (територіальної) будови підпільної мережі ОУН була станиця. Найбільш значимими адміністративно-територіальними одиницями були: район, округ (надрайон), область. Край, що складався з 7-Ю областей, підлягав безпосередньо провідникові ОУН. На чолі кожної організаційної одиниці стояв провідник, який був призначений згори й підзвітний також по вертикалі вгору. Виконавчими й дорадчими органами були екзекутиви відповідних рівнів.