Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Українська Повстанська Армія (УПА) як військове формування в структурі українського повстанського руху

Початки формування Української Повстанської Армії (УПА) як військового формування українського повстанського руху сягають перших місяців війни, коли загони під такою назвою створювалися у північно-західних українських землях (на Поліссі та Волині) за ініціативою Тараса Бульби (Боровця). Ще у липні 1941 р. Т. Бульба організував тут загони "Поліської Січі" для боротьби із червоноармійцями, що залишилися в німецькому тилу. Бульба не був оунівцем, а користувався підтримкою уряду УНР в екзилі (Варшава). Потім він назвав свої загони УПА і боровся одночасно з німецькими гарнізонами і з радянськими партизанами. Проте, як зазначають дослідники (В. Коваль), воєнна активність цих формувань не була високою. Отож, ініціатива створення УПА не належала ОУН. У даному випадку вона лише намагалася встигнути за подіями.

Восени 1942 р. ОУН(б) взяла курс на створення партизанської армії, в основі якої мало бути широке підпілля ОУН. Перших два відділи були сформовані й виступили на Волині у жовтні 1942 р Об'єктами їхньої боротьби тоді були радянські партизани та, головно, загони польської підпільної Армії Крайової, що палили українські села, вбивали українських селян. Проте справжнє військо, яке за своїм складом було переважно селянське (Ю. Киричук), було створене лише протягом третьої декади березня 1943 р., коли за наказом Проводу ОУН пішла в ліси майже вся Українська допоміжна поліція Волині та Полісся, сформована бандерівцями ще у 1941 р. Враховуючи сумний досвід визвольних змагань 1917-1921 рр., бандерівці нещадно боролися проти всякої отамани. Вони перебрали собі вдалу назву партизанської армії, адже бульбівські загони у 1943 р. роззброїли і поглинули. Також в явочному порядку до складу УПА були включені й збройні формування ОУН(м).

Структура УПА відповідала структурі регулярної армії (К. Бондаренко, Ю. Киричук). На чолі УПА стояли Головна команда та Головний військовий штаб, які були створені на основі ухвал проводу ОУН Північно-західних українських земель і Крайового військового штабу (1 травня 1943 р.). Головну команду становили головний командир та члени Головного військового штабу. Першим командиром УПА до часу своєї загибелі у бою з німецьким військовим підрозділом (13 травня 1943 р.) був Василь Івахів. Після нього обов'язки Головного Командира УПА (від 15 травня до листопада 1943 р.) виконував колишній провідник ПЗУЗ "Клим Савур" (Дмитро Клячківський). Штаб ділився на відділи: організаційно-оперативний, розвідувальний, постачання, персональний, ви-шкільний, політичного виховання, зв'язку, медично-санітарний та ін.

Армія ділилася на три Генеральні військові округи: УПА-Північ (Волинь і Полісся), УПА-Захід (Галичина, українські землі у складі Польщі), УПА-Схід (УПА-Південь) - Кам'янець-Подільська, Вінницька області та Крем'янеччина. Кожна Генеральна військова округа (ГВО) поділялася на військові округи (ВО). На початку 1944 їх було в УПА-Північ - 3, УПА-Захід - 6, УПА-Схід - 2. У серпні 1944 УПА-Північ реформовано на 2 ВО, а УПА-Захід - на 4. УПА-Схід фактично припинила своє існування. ГВО і ВО керували командир та штаб на чолі з шефом штабу та штабними відділами. Існував також поділ на теренові відтинки (ТВ).

В УПА було запроваджено традиційну систему рангів, базовану на Прусському статуті. Існували ранги рядових: стрілець і старший стрілець; підстарший: вістун, старший вістун, булавний, старший булавний; старшина, поручник, сотник, майор, підполковник, полковник, генералів: генерал-хорунжий, генерал-поручник, генерал-полковник (останні два звання ніколи не присвоювались). За час існування УПА лише тричі присвоювалися генеральські знання.

Основною бойовою (тактичною) одиницею УПА була сотня (рота). За статутом у сотні налічувалося 136 бійців, але фактично її чисельність становила 130-200 осіб. Сотня мала по три ноти (поділялася на три рої). Декілька сотень (4-5) становили курінь (батальйон). Групи куренів утворювали загони (полки). Усі військові одиниці ВО становили групу (дивізію) з різною чисельністю - від 12 до 36 сотень. Окрім бойових одиниць, в УПА при кожній сотні існували інтендантська група, санітарна група, розвідка та польова жандармерія, зв'язок.

Складовою організаційної структури УПА була система підготовки кадрів. Ще у 1941 р. ОУН організувала підпільні старшинські (офіцерські) та підстаршинські школи (за Ю. Киричуком,- всього через вишкіл лише трьох шкіл, створених 1944 p. у Карпатах, пройшло 700 майбутніх старшин), курси медперсоналу, зв'язківців, саперів.

Тактика УПА впродовж війни зазнавала змін. Так, після Сталінградської битви, зрозумівши, що Гітлера буде розбито, Провід ОУН вже не мав наміру воювати з німцями і готувався до повернення в Україну сталінської влади. Попри те, що загони на місцях вели численні бої з німцями, що грабували українські села і зганяли людей до відправки в Німеччину, головною для УПА стала боротьба проти радянських партизанів, загони яких Український штаб партизанського руху спеціально перекидав у західні області з інших регіонів республіки, а згодом - і регулярні війська Червоної армії. Звичайно, що протистояти відкрито могутній як технічно, так і чисельно Червоній армії, УПА було не під силу. Після кількох успішних боїв з регулярними досить чисельними частинами радянських військ, було прийнято єдино можливу партизанську тактику. А це зумовило її реорганізацію.

У 1944-1950 рр., коли УПА протистояли війська і підрозділи НКДБІМДБ і НКВСІМВС, понад 300 винищувальних батальйонів, на які були перетворені недавні партизанські загони, а часто й червоноармійські частини, тактичними одиницями формування стають "бригади" (бл. 400 чол.). Бригада ділилася на загони, а ті-на відділи і підвідділи. Тактичні одиниці УПА ідентифікувалися за кодовими назвами, іменами історичних осіб, подій, загиблих бійців. Іноді вживалися шифри чи порядкові номери. Основу УПА й далі складали піхотні підрозділи, хоча кожен ВО мав по 1-2 сотні кінноти, а також відділи важкої артилерії.

Найбільш суперечливими в історії УПА є відомості щодо озброєння та, особливо, чисельності УПА. Дослідники (ІО. Киричук, К. Бондаренко) фактично спростовують суперечливі дані про використання частинами УПА у бойових діях захоплених у противника танків і літаків. Натомість стверджують, що найбільш розповсюдженою зброєю вояків УПА були автомати німецького виробництва ("Шмайсер" тощо), гвинтівки типу "Карабін", пістолети-кулемети Шпагіна (ППШ) та ручні кулемети Дегтярьова. Щодо чисельності українського повстанського руху, то на 1944 рік німецькі офіційні документи наводили цифру 100-200 тис. осіб. Така оцінка часто присутня в працях істориків на Заході. Натомість, за даними радянських джерел, чисельність УПА була удвічі меншою близько 90-100 тис. осіб. Відповідно, така цифра наводиться у радянській та пострадянській історіографії. Іноді представники останньої пишуть окремо про чисельність УПА (до 100 тис. осіб) на час вигнання німців із Західної України і про ще стільки ж - бандерівське запілля. Проте така цифра видається перебільшеною, якщо взяти до уваги оцінку (Я. Содоль) чисельності УМА станом на 1944 р.: "приблизно 25-30 тисяч вояків і старшин" або твердження (І. Марчук) про те, що на завершальному етапі Другої світової війни карально-репресивним органам УРСР, зокрема на Волині і Поліссі, протистояло не більш ніж 4-5 тисяч підпільників, які були налаштовані вести тривалу боротьбу з радянським окупаційним режимом. Можна погодитися з тими дослідниками (Ю. Киричук який стверджують, що за весь час збройної боротьби у роки Другої світової війни і післявоєнний період через УПА й підпілля ОУН перейшло понад 400 тис. чол. А це майже вдвічі більше, ніж через червоні партизанські загони.

Український національно-визвольний рух на заході республіки набрав масштабів громадянської війни. Як і будь-яка громадянська війна, боротьба точилася часто у найжорстокіших о)юрмах. Про жорстокості бандерівців, якщо врахувати газети, мабуть, написані незліченні мільйони сторінок. Та цю жорстокість було спрямовано виключно проти тих, кого бандерівці вважали національними зрадниками, агентурою антинародного сталінського режиму. Проти населення, народу бандерівці ніколи не виступали, бо тільки на нього й спиралися, самі були його частиною. Попалені хати, спалені й знелюднені села (нерідкістю була ситуація, коли "бандитськими" оголошувалися цілі села) у Західній Україні - це справа рук не бандерівців, а тих, хто з ними боровся. Чинячи свої звірства, карателі перевдягалися в упівців, щоб перекласти на них свої злочини (І. Білас наводить чимало таких даних) і тим самим дискредитувати підпілля.

Організаційно-правові засади державотворчої діяльності ОУН та УПА
Створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) та програмні політико-правові засади її діяльності
Організаційна побудова УГВР
Розділ VІІ. Радянська держава і право в Україні (1917-1991 рр.)
Становлення в Україні радянської державності і права (1917-1922 рр.)
Виникнення радянської форми державності
Проголошення в Україні радянської влади
Поширення в Україну радянської (більшовицької) державності
Конституційно-правове оформлення радянської форми державності в Україні
Організація конституційних органів державної влади
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru