Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) та програмні політико-правові засади її діяльності

Збройна боротьба, що її вели ОУН і УПА проти фашистського і сталінського тоталітаризму, вимагала консолідації нації: створення всеукраїнського представництва українського народу і в самій Україні, й перед зовнішнім світом. Така вимога часу змусила дещо переглянути ідеологічні засади організації у бік наближення їх до демократичних ідеалів. Керівники ОУН зрозуміли, що здобути незалежність України можливо, лише об'єднавши зусилля усіх національних партійних сил, що стоять на платформі незалежності України спільно з іншими поневоленими народами. І виступили з ініціативою створення надпартійного політичного органу, завдання якого полягало б, насамперед, в об'єднанні на демократичних засадах розпорошеного за численними партіями і фракціями національно-визвольного руху.

Задля створення нового політичного органу українського підпілля за рішенням Головної Команди УПА, схваленим Проводом

ОУН(б), було утворено Ініціативний комітет (Лев Шанковський). який підготував Установчий Збір і накреслив його тимчасову платформу. Такий політичний центр самостійницького підпілля було створено (липень 1944 р.) в умовах глибокої конспірації в районі (тоді був у цілому під контролем УПА) поблизу сіл Сприня й Недільна на Самбірщині Дрогобицької (тепер - Львівської) області. Він прийняв назву Українська Головна Визвольна Рада (УГВР).

Усього в Установчому Зборі УГВР брало участь 25 відомих осіб, які представляли як певні політичні середовища, так і певні сили: членів ОУН було 9, у тому числі 8 - бандерівського Проводу, інші (16 членів Ради) не були оунівцями. Із них 6 народилися на СУЗ, 2 - родом з ПЗУЗ, інші - були із західних земель України. Освітній ценз членів УГВР, як на підпільну установу, був досить високим: усі (крім трьох) мали закінчену вищу освіту.

Установчі збори УГВР ухвалили декілька конкретних та лаконічних програмних документів - "Тимчасовий устрій УГВРк політичну Платформу та Універсал УГВР до українського народу Усі вони наголошували на необхідності досягнення основної мети Ради - здобуття Української Самостійної Соборної Держави.

Так, своєрідною декларацією принципів та перспектив українського визвольного руху став окремий Універсал, з яким Українська Головна Визвольна Рада звернулась до українського народу {В. Косик). Подібний за формою і призначенням до Універсалів Центральної Ради, документ накреслив політико-правову лінію українського національного державотворення - створення такої державної організації, яка б відповідала інтересам усіх верств українського народу. В Універсалі УГВР визначалася найвищим керівним органом українського народу на час його революційної боротьби, аж до створенні уряду Самостійної Соборної Держави на українських етнографічних землях; присягалася боротися за справедливий лад без гніту і визиску, за вільну працю селянина і робітника, за широку ініціатив) трудящого населення в усіх галузях господарської діяльності.

Одним з найбільш важливих програмних документів конституційного характеру, в якому чітко і недвозначно сформульовано політико-правові засади діяльності УГВР - цілі й завдання та її основні ідейно-програмні принципи - стала політична Платформа УГВР. Структурно документ складається із преамбули (чотири частини) та двох основних розділів про цілі, завдання і принципи Ради. Останні два розділи складаються відповідно із п'яти та шести частин.

Вельми цікаво, що однією з основоположних засад укладення політичної Платформи, за визначенням Р. Шухевича (Тараса Чупринки), мала стати теза про те, щоб "визнати демократію як принцип представництва" (подаю за О. Русначенком). З цього погляду, цілком логічним для УГВР виглядало підтвердження її прямого зв'язку з традиціями українського національно-визвольного руху і Українською державою 1917-1921 років. (Хоча дослідники (О. Русначенко) обґрунтовано зауважують, що цей зв'язок не був такий уже й прямий і однозначний, як подавалося в документі). До слова - наявність у політичній Платформі Ради пункту про "забезпечення народно-демократичного способу визначення політичного устрою в українській державі шляхом загального народного представництва" засвідчувало, що з відкиданням демократії як такої при державному будівництві було покінчено. Тут, звісно, не обійшлося як без впливів самої ОУН, що вже добре еволюціонувала, так і впливів з боку інших членів Ради. Далі у преамбулі Платформи коротко описувались біди, що їх зазнала Україна під чужинським пануванням. І робиться висновок: вихід із такого становища - створення власної національної суверенної держави.

Надзвичайно важливий висновок у документі зроблено на підставі характеристики сучасної світової війни як війни сил двох імперіалізмі в - московсько-більшовицького й німецько-гітлерівського, що жадають і колонізації, і знищення України. Далі у документі зазначалось, що сучасна війна, виснажуючи ворогів, веде їх до соціально-політичного розкладу. А це створює сприятливі умови для визвольної боротьби поневолених народів та їхньої перемоги. Така ситуація в цій війні вимагає боронити український народ від фізичного знищення і вести його до боротьби за визволення й за власну суверенну державу. Саме здійсненню цих завдань і повинен послужити єдиний всеукраїнський фронт, організований на основі об'єднання усіх наявних національних українських сил, які прагнуть до української суверенної держави. Єдиним центром цього фронту і мала стати УГВР, в яку організовувалися представники усіх українських земель і українських політичних сил. Тобто, УГВР, за задумом її організаторів, мала стати об'єднуючим і координаційним центром усіх визвольних сил українського народу в Україні та поза її межами, визначати ідейно-програмні засади боротьби, керувати нею аж до здобуття державності та створення органів незалежної державної влади, представляти сучасну боротьбу в Україні й за її кордоном.

Носієм і джерелом влади, за Платформою УГВР, мав бути український народ. Йому забезпечувались усі основні права і свободи. У документі було визначено і закріплено принцип верховенства права і рівності всіх перед законом, гарантувались права національним меншинам. Найвищою ціллю здорового національного організму декларувалося збереження життя нації, національної єдності і культури, а запорукою для її досягнення є власна національна суверенна держава. Така позиція випливала із самої суті національно-державницьких устремлінь українського народу упродовж усієї багатовікової його історії взагалі та завдань і цілей національно-зорієнтованих активних угруповань українців в часи Другої світової війни, зокрема. А висловлена в документі позиція щодо створення національної держави, вважаємо, органічно ґрунтується на українській державно-правовій традиції та стійких і оригінальних першоджерелах української національної духовності.

Принципами своєї діяльності УГВР та її органи визначали: 1. Прагнення відбудови Української держави на усіх землях України засобами революційної боротьби проти всіх ворогів державної самостійності українського народу та у співпраці з усіма прихильниками такої самостійності. 2. Творення УГВР та її органів на основі повної політичної незалежності від впливів сторонніх сил і чинників 3. Об'єднання УГВР всіх провідних політичних елементів незалежно від їх ідейного світогляду та політично-групової належності, що стоять на ґрунті політичної суверенності Української держави та політичної незалежності українських визвольних прагнень.

Отже, із суті змісту преамбули та першої частини першого розділу Платформи видно, що Українська Головна Визвольна Рада поставала як вищий державно-політичний орган України, який згодом мав сформувати повноцінний український парламент та уряд.

Найбільший, другий, розділ Платформи містить в собі визначення принципів УГВР та програму її діяльності. Наміри політичної діяльності УГВР, серед іншого, мали полягати у забезпеченні "народно-демократичного способу визначення політичного устрою в Українській державі" шляхом загального народного представництва Забезпечення свободи думки, світогляду, віри, розвитку української національної культури, громадянських прав усім національним меншостям в Україні тощо.

Соціально-економічний устрій держави мав забезпечуватися на основі різних форм власності за наявності вільного ринку з великою часткою державних монополій. Так, об'єктами права власності держави оголошувалися земля, надра, водні та інші природні ресурси - усі мали бути усуспільнені. Право власності на землю для окремих приватних власників в Платформі не забезпечувалось, але гарантувалася передача земель сільськогосподарського призначення у постійне користування трудовим хліборобським господарствам, передбачалось і одержавлення важкої індустрії та важкого транспорту, декларувався вільний розвиток торгівлі, дрібного підприємництва і кооперативів. Гарантувалось право на працю те соціальний захист. Однак зазначені вище гарантії та права були насамперед політичними деклараціями, бо в діяльності УГВР не були реалізовані як конституційні чи інші правові норми.

В цілому, у розумінні УГВР досягнення української державності мали б основуватися на таких політичних та соціально-економічних засадах її Платформи: "а) забезпечення народно-демократичного способу визнання політичного устрою в українській державі шляхом загального народного представництва; б) забезпечення свободи думки, світогляду й віри, забезпечення розвитку української національної культури; в) забезпечення справедливого соціального ладу в українській державі без класового визиску і гноблення; г) забезпечення справжньої законності в українській державі та рівності усіх громадян перед законом; д) забезпечення громадянських прав усім національним меншостям в Україні; е) забезпечення рівних можливостей на освіту для всіх громадян; с) забезпечення у трудовій діяльності для всіх громадян вільної ініціативи, зумовленої вимогами і потребами цілісності нації; ж) забезпечення вільної форми трудового землекористування з визначенням мінімальних і максимальних розмірів для індивідуального землекористування; з) усуспільнення основних природних багатств країни: землі, лісу, вод і підземних скарбів з передачею рільних земель у постійне користування трудовим хліборобським господарствам; и) удержавлення важкої індустрії та важкого транспорту; і) забезпечення вільної торгівлі в унормованих законодавством межах; '0 забезпечення вільного розвитку ремесла та права на творення індивідуальних... підприємств; й) забезпечення права на вільну працю для фізичних та розумових працівників і забезпечення охорони інтересів робітництва соціальним законодавством".

Можна погодитися із зауваженнями тих небагатьох дослідників УГВР (О. Панченко), які стверджують, що елементи соціального і політико-правового порядку в Платформі УГВР взаємно переплітаються і доповнюють одне одного, бо будь-які економічні перетворення неможливі без "народно-демократичного способу визнання політичного устрою", "забезпечення справедливого, соціального ладу, "справжньої законності в українській державі і рівності всіх громадян перед законом".

Таким чином, у політичній Платформі та інших документах УГВР бачимо спробу реалізації тяглості ідеї українського парламентаризму, встановлення демократії у сфері суспільного життя та лібералізації економіки. Зміст документа сповнений почуттям відповідальності творців УГВР за цілісність української державницької ідеї, що полягала у подоланні окремішності і винятковості окремих партійних груп задля спільної мети. Вважаємо, що було б помилкою розглядати проголошені УГВР принципи, які фактично були політичною програмою ОУН і УПА, як чисто пропагандистський матеріал. Насправді вони адекватно виражали політичні прагнення керівництва та усього загалу руху, який увійшов в історію під назвою "бандерівського". Створення Української Самостійної Соборної Держави було саме тим чинником, який зумовлював його притягальну силу.