Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - "Воєнно-політичний союз" як правова форма відтворення Російської імперії

Де-юре, радянська Україна до кінця 1922 р. вважалася суверенною державою. Назовні УСРР зберігала державну самостійність. Де-факто, московський центр поступово опановував головні сфери українського життя, чим зводив суверенітет радянізованої України до паперового. Причому громадськість завжди інформувалась так, начебто сама Україна в особі свого радянського уряду була ініціатором певних заходів, спрямованих на об'єднання радянських республік.

Спочатку це зумовлювалось необхідністю спільної боротьби проти інтервенції та контрреволюції (Маніфест Тимчасового робітничо-селянського уряду від 29 листопада 1918 р.). А вже 26 січня 1919 р. у декларації того ж уряду, тепер перейменованого на Раднарком, зазначалось, що УСРР об'єднується з РРФСР на засадах "соціалістичної федерації". Сутність засад не розкривалася, але через півтора місяця УІГІ з'їзд РКП(б) прийняв партійну програму, котра давала на це конкретну відповідь: "Як одну з перехідних форм на шляху до повної єдності партія висуває федеративне об'єднання держав, об'єднаних за радянським типом". Отже, державність у національних республіках більшовики мали намір будувати лише з чітко визначеною перспективою: щоб вона була радянською.

"Воєнно-політичний союз" як правова форма відтворення Російської імперії

Першого і фактично вирішального удару по декларованому суверенітету УСРР завдав ЦВК Росії на сесії ЦВК за участю представників чотирьох радянських республік - України, Латвії, Литви і Білорусії, а також Криму, де було прийнято (1 червня 1919 р.) декрет Раднаркому РСФРР, згідно з яким було проголошено Воєнний союз радянських республік (пізніше названий "воєнно-політичним"). Варто підкреслити форму документа - декрет РСФРР, а не міжнародна угода - просто В. Ленін та інші керівники більшовицької партії вже тоді вважали суверенітет чотирьох республік цілковитою фікцією, тому питання об'єднання вирішувалися за допомогою звичайного внутрішньо російського декрет) Передовсім декрет проголосив об'єднання військових організацій та військового командування. Втім, відомий український історик зі Львова Я. Дашкевич слушно зауважував, що декрет від 1 червня 1919 р. був документом, виданим постфактум: той час українських військових формувань вже не було. А Українська радянська армія (лише за назвою, бо вона також входила до складу загальноросійських збройних сил) проіснувала аж... 8 днів - від 27 грудня 1918р. до 4 січня 1919 року.

Згідно з умовами декрету передбачалося також створення спірних Рад народного господарства, залізничних управлінь та залізничного господарства, комісаріатів фінансів та праці. Тобто більшовицькі лідери поставили на порядок денний питання про об'єднання урядових та господарських органів Росії та України, керівництва, цілих галузей, в першу чергу залізниць, а також створення спільних виробничих центрів. 21 липня 1919 р. Раду Народного господарства (РНГ) начебто незалежної радянської України постановою Президії ВРНГ РРФСР було взагалі ліквідовано, відтак відповідне регулювання та керівництво "господарсько-економічним життям" обох соціалістичних республік було передано виключно до ВРНГ РРФСР Декрет про військовий союз призвів до загострення внутрішнього становища в Україні, фактично зміцнив лави об'єднаних армій УНР і ЗУНР (у серпні разом з УГА розпочали похід на Київ війська Симона Петлюри. Наприкінці 1919 р. на західному березі Дніпра була відновлена УНР). Військово-політичний союз різко активізував на всій території України повстанський рух. (За офіційними даними радянського уряду, за короткий проміжок часу від квітня до серпня 1919 р.- на Україні спалахнуло понад 300 селянських повстань проти радянського режиму). Вже влітку більшовики змушені були залишити Україну, а в жовтні 1919р. Президія ВУЦВК на своєму останньому засіданні визнала недоцільним подальше існування другого українського радянського уряду і передала усі його повноваження т. зв. "трійці". Одночасно Президія "тимчасово" розформувала ВУЦВК та направила його колишніх членів "у розпорядження партійних та військових установ" (Яневський).