Історія держави і права України - Терлюк І.Я. - Організаційно-правові засади створення та діяльності органів прокуратури

Започатковані непом нові форми відносин передбачалося yen-1 лити на основі запровадження в життя принципу законності ("революційної законності") і захисту інтересів громадян у судовою порядку. Ці функції покладалися на створені органи прокуратури адвокатуру та реформовану судову систему.

Прокуратура в УСРР була запроваджена після введення інституту Державної прокуратури в РСФРР, і розбудовувалася на запозичених в останньої політико-правових засадах. Згодом пріоритетною юридичною основою діяльності органів прокуратури УСРР стають загальносоюзні нормативно-правові акти - Конституція СРСР (1924 р,), Основи судоустрою Союзу PCP і союзних республік (29 жовтня 1924 р.) та Основи кримінального судочинства Союзу PCP і союзних республік (31 жовтня 1924 p.).

Від часу створення прокуратури УСРР правовою основою ЇЇ діяльності стало затверджене ВУЦВК "Положення про прокурорський нагляд" (28 червня 1922 p.). Згідно з ним на прокуратуру України, яка функціонувала у складі Нарком'юсту, покладався нагляд від імені держави за законністю дій всіх органів влади, господарчих установ, громадських і приватних організацій та приватних осіб шляхом порушення кримінального переслідування винних і постанов, що порушують закон. Одночасно прокуратура мала підтримувати обвинувачення у суді, брати участь у цивільному процесі, наглядати за законністю тримання заарештованих під вартою, діяльністю органів дізнання і слідства та органів ДПУ. Основна увага прокуратури щодо останніх на початковому етапі її становлення (до В. Окіпнюком) приділялася вилученню судових функцій у органів ДПУ і передачі їх судовим установам. А у другій половині 1920-х прокуратура зосереджувалася безпосередньо на діяльності щодо нагляду за конкретними справами, що були у впровадженні в органах ДПУ.

Було визначено структуру органів прокуратури УСРР. Найбільш доцільним було визнано принцип побудови прокуратури за галузями народного господарства. Як прокурор республіки її очолював Народний комісар юстиції УСРР. Помічники прокурора республіки затверджувалися і звільнялися за його поданням Президією ВУЦВК. У систему прокуратури входили також губернські прокурори, які мали помічників, у тому числі у повітах (розпочали свою діяльність з 1 жовтня 1922 р. замість скасованих напередодні інститутів губернських відділів і повітових бюро юстиції), і військові прокурори при реввійськтрибуналах і військово-транспортних трибуналах.

Органи військової прокуратури в Україні очолював помічник прокурора республіки при Верховному трибуналі (прокурор Верховного трибуналу), який виконував прокурорські функції при касаційному відділі і керував діяльністю прокурорів військового, військово-транспортного і судового відділів Верховного трибуналу. При прокурорі військового відділу перебував його товариш (заступник). Військові прокурори дивізій і корпусів, залізниць і водних басейнів перебували в безпосередньому підпорядкуванні прокурора Верховного трибуналу, а призначалися, переміщувалися і звільнялися, як і губернські прокурори, тільки прокурором республіки.

З 1925 р. у структурі органів прокуратури виділяється т. зв. трудова прокуратура (прокуратура з трудових справ). Законодавчо закріплена в положенні "Про судоустрій УСРР" (23 жовтня 1925 р.), вона стала самостійною ланкою в системі загальних органів прокуратури. На неї покладалися функції прокурорського нагляду за законністю лише в одній галузі трудових відносин. Зокрема, прокуратура з трудових справ стежила за дотриманням законності при укладанні колективних договорів і тарифних угод, за своєчасністю реєстрації їх в органах Нарком праці і виконанням сторонами. Виявивши будь-які порушення в цій галузі, прокурор звертав на них увагу інспекторів праці і вимагав негайного усунення. У випадках злісного порушення наймачами, у тому числі керівниками держав" них підприємств і установ, колективних договорів або тарифних прокурор порушував дисциплінарне, адміністративне або кримінальне переслідування проти винних. Судовий нагляд прокуратури з трудових справ поширювався як на цивільне, так і на кримінальне судочинство, як на цивільні, так і на кримінальні справи з трудових питань. По лінії прокуратури з трудових справ здійснювався також нагляд за виконанням вироків і рішень, які набрали чинності. Щодо посадових осіб і приватних підприємців, які ухилялися віл виконання рішення суду, прокурор міг застосовувати примусові заходи, навіть порушити кримінальне переслідування і передати винного до суду. В системі органів прокуратури УСРР прокуратура з трудових справ була передбачена і в наступному положенні "Про судоустрій УСРР" (11 вересня 1929 р.).

Крім того, відповідною організаційно-структурною ланкою в центральному апараті і апаратах губернських, а потім окружних прокуратур була земельна прокуратура. Після запровадження двоступеневої системи управління і створення міжрайонних, міських і дільничних прокуратур функції земельної прокуратури разом з іншими прокурорськими функціями виконували дільничні прокурори та їх помічники. До обов'язків земельної прокуратури належав нагляд за дотриманням законності в діяльності судово-земельних комісій і землевпорядних установ.

Фактично впродовж усього радянського періоду української історії діяльність органів прокуратури основувалася на двох засадах - класовості та централізації. Принцип класовості дослідники (В. Сухонос) обґрунтовано визначають головним принципом побудови радянської прокуратури в умовах диктатури пролетаріату. Оскільки органи прокуратури реалізовували партійну політику в системі диктатури пролетаріату, то з часу створення вони були під постій" ним наглядом КП(б)У. Це означало, що в партійному порядку всі кандидатури прокурорських працівників попередньо розглядалися Політбюро, Оргбюро або Секретаріатом ЦК КП(б)У, місцевими компартійними комітетами.

Принцип суворої централізації і незалежності прокуратури від адміністративної влади і суду, підпорядкування прокурорів нижчого рівня прокурорам вищого рівня, єдності і неподільності прокуратури і замінності її представників було закріплено вже у "Положенні про прокурорський нагляд" (28 червня 1922 р.) й розвинуто у прийнятих в наступні роки нормативних актах. Уже Конституція СРСР (1924 р.) віднесла до відання Союзу PCP прийняття основ законодавства в галузі кримінального і цивільного права, судоустрою і судочинства. А прийняті постановами ЦВК СРСР Основи судоустрою Союзу PCP і союзних республік (29 жовтня 1924 р.) та Основи кримінального судочинства Союзу PCP і союзних республік (31 жовтня 1924 р.) закріпили як головні принципи організації, так і найважливіші норми, що визначали порядок діяльності прокуратури в галузі адміністративного і судового нагляду. Принцип централізації прокуратури в цих документах підтверджувався, зокрема, вказівкою про те, що всі прокурорські органи перебувають у виключному підпорядкуванні прокурорів республік і діють на основі положень, прийнятих у республіках. Прокурори республік залишалися підвідомчими тільки верховним органам влади своїх республік.

Водночас Основи... докладніше і ширше, ніж у положенні про прокуратуру, формулювали її структуру та функції. Як і за попереднім законодавством, на чолі прокуратур союзних республік стояли народні комісари юстиції цих республік - як прокурори республік (ст. 13 Основ судоустрою). Статус прокуратури визначався як відділ Наркомату юстиції, підпорядкований безпосередньо наркомові. Завідувач відділу прокуратури був членом колегії Нарком'юсту і старшим помічником прокурора республіки. До складу відділу входили п'ять підвідділів, уже сформованих на практиці і закріплених раніше прийнятим законодавством: І) загальний; 2) адміністративного нагляду; 3) нагляду за слідством і дізнанням; 4) нагляду за органами ДПУ; 5) нагляду за судовими органами. На правах підвідділу в складі прокуратури республіки було створено також слідчу частину.

Місцевими органами прокуратури були прокуратура АМСРР і окружні прокурори. В округах прокуратура поділялася на два відділи - судово-слідчого та адміністративного нагляду. Між цими відділами поділялися помічники відповідного прокурора, котрі й вели певні, визначені прокурором ділянки роботи. Важливим кроком в удосконаленні структури прокуратури стало введення до її складу в 1928 р. слідчих апаратів.

На прокуратуру в союзних республіках покладалися такі функції: а) "...нагляд на території даної республіки за законністю дій органів радянської влади, державних і громадських установ і приватних осіб; б) опротестування в порядку нагляду вироків, рішень і ухвал, які виносять суди даної республіки; в) безпосередній нагляд і нагляд за провадженням дізнання, розшуку і попереднього слідства у кримінальних справах; г) підтримка обвинувачення у кримінальних справах у суді; д) нагляд за виконанням вироків, за законністю утримання осіб під вартою, за станом і діяльністю місць ув'язнення; с) захист інтересів держави і працюючих осіб при розгляді цивільних справ" (ст. 14 Основ судоустрою).

Постановою Раднаркому УСРР прокуророві республіки офіційно було присвоєно найменування Генеральний прокурор УСРР. відповідно Прокуратура республіки почала називатися Генеральною прокуратурою УСРР (6 липня 1925 р.).

У цілому за роки непу дослідники (І. Усенко, В. Сухонос) відзначають досить помітну роль органів радянської прокуратури в Україні у справі зміцнення законності. Але у наступні роки (за І. Усенком - особливо після переходу на початку 1927 р. М. О. Скрипника на роботу в Наркомат освіти УСРР) відбулася поступова зміна пріоритетів у діяльності Генеральної прокуратури УСРР. Вона зберегла всі свої наглядові функції і повноваження, але тепер партійні органи орієнтували її не стільки на контроль за діяльністю органів дізнання і слідства, скільки на допомогу їм. Повсякденною практикою стала участь прокурорських працівників разом з представниками ДПУ у різних "трійках" та інших надзвичайних органах, призначених для вирішення економічних і політичних завдань силовими методами. Обвинувальна функція прокуратури висунулася на перший план, прокурори тепер - найактивніші учасники показових політичних процесів другої половини 1920-х років.