Конституційне право України - Совгиря О.В. - 2. Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні

Відповідно до ч. З ст. 124 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Це дає підстави стверджувати, що Конституційний Суд України включається до судової гілки влади, хоча докладно його статус врегульовано розділом XII Конституції України.

Останніми роками дедалі частіше наводяться доводи на користь думки про те, що поряд із законодавчою, виконавчою і судовою владою має існувати четверта гілка влади - контрольна, складовою якої пропонується визначати органи конституційного контролю2. У новітніх дослідженнях обґрунтовується також "традиційний" підхід до розуміння місця органів конституційної юрисдикції, відповідно до якого Конституційний Суд України є однією з ланок єдиної судової влади і єдиним органом конституційної юрисдикції, який здійснює судочинство шляхом вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції і законів України3.

У більшості наукових джерел зазначається, що конституційний контроль започатковано у США у 1803 р. Однак дослідники проблем діяльності органів конституційного контролю зауважують, що федеральні суди і суди штатів у США ухвалювали рішення щодо неконституційності окремих законів штатів ще до прийняття Конституції США у 1787 р. Історичне ж значення рішення Верховного Суду США у справі "Мербері проти Медісона", ухваленого у 1803 р., полягає у тому, що в цьому рішенні Верховний Суд США вперше проголосив загально-федеральний закон неконституційним на підставі його невідповідності Конституції США.

Перший у Європі конституційний суд було створено в Австрії відповідно до Конституції 1920 р., однак згодом він припинив існування у зв'язку з "аншлюсом" країни нацистською Німеччиною. Створення конституційного суду передбачалося і Конституцією Іспанії 1931 р., однак разом із цією Конституцією конституційний суд було ліквідовано франківським режимом.

Нині інститут судового конституційного контролю відомий більшості розвинутих країн і передбачений більшістю прийнятих після Другої світової війни конституцій, в яких конституційному правосуддю приділено особливу увагу. Так, у конституціях Італії, Франції, Іспанії та деяких інших держав йому присвоєно навіть окремі розділи. Саме конституції визначають компетенцію органів судового конституційного контролю, порядок їх формування, порядок звернення до них, наслідки визнання закону таким, що не відповідає конституції. Закони про конституційні суди, що приймаються на розвиток конституційних положень, є, як правило, органічними (конституційними).

Органи конституційного контролю, ухвалюючи свої рішення або ж створюючи судові прецеденти, можуть брати активну участь у політичному житті держави і робити свій внесок у реалізацію політичного курсу держави. При цьому вони повинні виходити із принципу так званої політичної стриманості, зміст якого полягає у відмові зазначених органів від втручання у політичні питання і ситуації: їх діяльність обмежена розглядом виключно правових питань.

Про моделі судового конституційного контролю вже йшлося у главі 2 "Основи вчення про конституцію".

Окрім Конституції України1, конституційно-правовий статус Конституційного Суду України визначається Законом України "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996 р. із змінами, на розвиток положень якого Рішенням Конституційного Суду України від 05.03.1997 р. було затверджено Регламент Конституційного Суду України2. Хоча відповідно до п. 7 розділу III Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006, процедуру конституційного судочинства слід визначити законом3.

На наше переконання, таку позицію не можна вважати безспірною, оскільки регламент будь-якого органу є внутрішнім документом, що регулює процедуру його діяльності, а тому має прийматися ним самим. Крім того, наявність права вето Президента України щодо законів може розглядатися як форма втручання у внутрішню процедуру діяльності Конституційного Суду України, який має бути незалежним у своїй діяльності від впливу будь-кого.