Криміналістика - Волобуєв А.Ф. - Глава 2. Криміналістична ідентифікація і діагностика

1. Поняття і наукові засади криміналістичної ідентифікації

Злочин, як і будь-яка інша подія, - це процес взаємодії об'єктів матеріального світу, під час якої одні об'єкти (слідоутворюючі) залишають сліди на інших (слідосприймаючих). Відповідно, якісне і всебічне розслідування у справі неможливе без установлення за слідами слідоутворюючих об'єктів - злочинця, потерпілого, знаряддя злочину тощо. Одним із розповсюджених і ефективних методів розв'язання означених завдань є криміналістична ідентифікація.

Лексема ідентифікація походить із латинської, зокрема identifico - тотожний. В аспекті кримінального судочинства цей термін вперше вжив А. Бертильон наприкінці 70-х - початку 80-х років XIX ст. щодо ототожнення людини за зовнішніми ознаками. У середині XX ст. С. М. Потапов першим у СРСР сформулював наукові засади криміналістичної ідентифікації.

Нині терміном криміналістична ідентифікація позначено декілька взаємопов'язаних понять. По-перше, окрему криміналістичну теорію, предметом вивчення якої постають закономірності ідентифікації (ототожнення) об'єктів матеріального світу. По-друге, мету і результат дослідження, тобто встановлення тотожності об'єкта: наприклад, визначення, що великим пальцем правої руки підозрюваного залишений слід, виявлений на місці вчинення злочину; а також ідентифікацію, ототожнення конкретного об'єкта - підозрюваного. Інколи такий результат називають ідентифікацією у вузькому сенсі. По-третє, позначено процес дослідження, тобто систему специфічних дій, виконуваних у певній послідовності суб'єктом ідентифікації та спрямованих на встановлення наявності чи відсутності тотожності. По-четверте, метод дослідження, що характеризується відповідними принципами, прийомами пізнання досліджуваних об'єктів із метою виявлення тотожності чи її відсутності.

У теорії криміналістики відсутня одностайність щодо визначення сутності та значення криміналістичної ідентифікації. Окремі вчені-криміналісти (В. Я. Колдін, М.О. Селіванов) вважають, що криміналістична ідентифікація завершується встановленням тотожності індивідуально визначеного, одиничного об'єкта або певної множини (групи), до якої належить досліджуваний об'єкт. За характером установленої тотожності ідентифікацію поділяють на два види: індивідуальну і групову (родову, видову). Інші вчені-криміналісти(М.В. Терзієв, P.C. Бєлкін, В.П. Колмаков, М.Я. Се-гай, М.В. Салтевський) ідентифікацією у буквальному розумінні слова саме встановлення тотожності лише конкретно-визначеного, одиничного об'єкта. Віднесення ж досліджуваного об'єкта до групи (класу, роду, виду) однорідних об'єктів (наприклад ножа до класу холодної зброї) розглядається не як криміналістична ідентифікація, а як встановлення групової належності. Між ідентифікацією і встановленням групової належності існує взаємозв'язок, але наявні й відмінності.

Криміналістична ідентифікація - дослідження з метою встановлення тотожності (або відсутності такої) об'єкта матеріального світу шляхом зіставлення слідів-відображень із його відбитками вільного, умовно-вільного або експериментального походження чи фрагментів такого об'єкта.

Підґрунтям криміналістичної ідентифікації є її філософська, природничо-наукова та правова засади (І. В. Гора, В. А. Колесник).

Філософською основою криміналістичної ідентифікації слугують положення діалектичної теорії пізнання, зокрема теорія відображення і поняття діалектичної тотожності. По-перше, теорія відображення тлумачиться як взаємозв'язок і взаємозалежність об'єктів матеріального світу та здатність їх відображати й відображатися завдяки всезагальній властивості матерії - властивості відображення. Всі об'єкти матеріального світу перебувають у безперервній взаємодії (можна прослідкувати під час учинення злочину) між собою, що супроводжується появою слідів - матеріально-фіксованих відображень ознак, інших змін, ідеальних відображень - слідів пам'яті (уявних образів). Кожен об'єкт органічної та неорганічної природи відображає інформацію про його виникнення, розвиток, взаємодію та зникнення. Ця інформація потенційна і зберігається об'єктом-джерел ом допоки не виникає необхідність у використанні такої інформації. Джерелами інформації є матеріальні та ідеальні сліди злочину, результати аналізу та досліджень яких дозволяють дійти висновку, зокрема, про факт перебування певної людини на місці вчинення злочину і реконструювати її дії. Отже, відображення містять інформацію про об'єкт, що їх утворив. Тому стає можливою ідентифікація шляхом зіставлення об'єкта (зразка для порівняння) і його відображення (наприклад ототожнення людини за слідами босих ніг, ознаками зовнішності, що закарбувалися в пам'яті суб'єкта як уявний образ тощо) або шляхом зіставлення часток об'єкта.

По-друге, це діалектична тотожність, тобто індивідуальність, неповторність, рівність самому собі кожного об'єкта матеріального світу та відмінність від усіх інших (серед них і подібних до нього, однорідних). Наприклад, кожна окрема людина має унікальний папілярний узор на кожному пальці руки, що дозволяє ототожнювати людину за слідами пальців її рук.

По-третє, до філософських засад криміналістичної ідентифікації належить відносна стійкість (незмінність) об'єктів матеріального світу, можливість пояснення і врахування під час ідентифікації їх змін. Усі об'єкти матеріального світу, поміж іншим і людина, змінюються в продовж свого існування. Але, попри те, що кожний об'єкт змінюється, він протягом певного часу залишається якісно визначеним (за винятком суттєвих змін, що призводять до перетворення об'єкта на інший). Саме це означає відносну незмінність, стійкість об'єкта, котрий зберігає свої характерні ознаки, що уможливлює його ідентифікацію. Наприклад, папілярні узори на пальцях рук людини не змінюються за сутністю, деталями з моменту формування в ембріональний період розвитку плода, впродовж життя і після смерті людини до певної міри розкладення трупа.

Природничо-науковою засадою криміналістичної ідентифікації є галузі науки і техніки, ремесла і мистецтва, досягнення яких використовують для встановлення тотожності об'єктів, які мають значення у справі (як методологічна, так і технічна складова процесу ідентифікації).

Правову засаду криміналістичної ідентифікації становлять правові норми, якими врегульовано діяльність суб'єктів ідентифікації. Регулятором діяльності щодо криміналістичної ідентифікації є кримінально-процесуальні норми.

1. Поняття і наукові засади криміналістичної ідентифікації
2. Об'єкти криміналістичної ідентифікації
3. Види, суб'єкти, форми криміналістичної ідентифікації
4. Поняття, об'єкти, види, суб'єкти, форми встановлення групової належності
5. Загальна характеристика етапів (стадій) ідентифікації та встановлення групової належності
6. Поняття, об'єкти, види, суб'єкти, форми криміналістичної діагностики
7. Значення криміналістичної ідентифікації, встановлення групової належності, криміналістичної діагностики в кримінальному судочинстві, використання їх даних у інших сферах юридичної практики
РОЗДІЛ II. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТЕХНІКА
Глава 3. Загальні положення криміналістичної техніки
1. Поняття, система, завдання криміналістичної техніки
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru