Криміналістика - Волобуєв А.Ф. - 4. Загальна характеристика криміналістичних методів, засобів і прийомів фіксації ознак зовнішнього вигляду людини

Ознаки зовнішнього вигляду людини мають бути належним чином зафіксовані, що забезпечує можливість їх успішного використання в процесі розв'язання завдань кримінального судочинства. Наукою криміналістикою розроблені або пристосовані запозичені з інших галузей знання криміналістичні методи для фіксації ознак зовнішності живої особи, трупа, а також техніко-криміналістичні засоби, прийоми як складові відповідного методу.

1. Опис - словесний (вербальний) виклад ознак зовнішнього вигляду людини в процесуальних і непроцесуальних документах, що може бути довільним і впорядкованим. Суто криміналістичним є метод словесного портрета - науково-обгрунтований, упорядкований (систематизований) опис ознак зовнішнього вигляду людини за допомогою єдиної спеціально розробленої термінології.

Основою методики словесного портрета є положення про відносну незмінність, індивідуальність поєднання багатьох ознак, що характеризують особливості будови тіла людини та її функціональні характеристики, а також їх достовірне відображення. Неможливо знайти двох абсолютно однакових людей. Хоча зовнішній вигляд людини постійно змінюється, доцільно зазначити, що у кожен певний період життя сукупність ознак її зовнішності неповторювана.

Історія розвитку методів фіксації ознак зовнішності людини та її розшуку за описом йде в глибоку старовину. Описи ознак зовнішності людини зустрічаються в папірусі судових матеріалів птолемейського (305-30 рр. до н. е.) і римського періодів Єгипту, вік яких більше 2000 років. У описах дотримана докладна градація частин тіла і елементів особи.

Словесний портрет як метод опису зовнішніх ознак людини для цілей розшуку і ототожнення був розроблений і систематизований в кінці XIX в. Альфонсом Бертільоном (Франція). Цей період був відмічений зростанням злочинності у всіх країнах світу, що і зумовило вдосконалення системи реєстрації і пошуку злочинців.

Людину індивідуалізують не тільки особливості будови окремих частин тіла, але і функціональні особливості (хода, міміка, жестикуляція і тому подібне), стійкі звички, вироблені нею в процесі певної діяльності, а також предмети одягу, взуття, прикрас і інших речей, які вона використовує. Іншими словами, особа як об'єкт ідентифікації - вся сукупність ознак, властивих певній людині, що відрізняють її від всіх інших людей.

До цілей використання словесного портрету доцільно віднести: 1) розшук невідомих злочинців за їх прикметами; 2) розшук осіб, що переховуються від слідства і суду, які вчинили втечу з місць позбавлення волі; 3) розшук безвісти зниклих осіб; 4) встановлення особи загиблих за невпізнаними трупами; 5) перевірка особи заарештованого на слідстві, в суді та в місцях виконання покарань; 6) проведення впізнання живих осіб і трупів; 7) проведення слідчого огляду; 8) експертне дослідження фотозображень із метою ототожнення особи; 9) перевірка документів, що засвідчують особу; 10) проведення оперативно-розшукових заходів.

Існують правила опису за методом словесного портрета, які базуються на двох основних принципах: а) систематичності, що означає дотримання черговості й послідовності (від загального до окремого) опису із використанням спеціальної термінології; викладаються ознаки загальнофізичні, анатомічні, функціональні, супутні, особливі прикмети; б) повноти, яким визначається максимально докладний опис усіх елементів і ознак; опис анатомічних ознаку фас і профіль, за розмірами, формою, контуром, положенням, кольором, кількістю, ступенем вираження. Основні правила складання словесного портрета:

1) опис зовнішності за методом словесного портрета повинен проводитися за так званого "нормального" положення голови і стану зовнішності; " нормальним" положенням голови слід вважати положення, тотожне тому, що застосовується під час пізнавального фотографування;

2) зовнішність людини загалом та її елементи підлягають опису обов'язково на основі двох позицій: спереду (анфас) і збоку (в правий профіль); додатково можуть бути використані й описи в інших положеннях, наприклад, за наявності особливих прикмет або під час опису пошкоджень на трупі;

3) для полегшення порівняльного дослідження різних описів елементи зовнішності людини описують за принципами: " від цілого до деталей", "від загального до окремого", "згори донизу".

На початку опису зазначають статеву, вікову і типову антропологічну характеристику, потому послідовно характеризують: а) анатомічні дані людини загалом (зріст, тілобудова) і окремі анатомічні елементи (голова, шия, руки, ноги); б) функціональні елементи (за їх наявності); в) особливі прикмети; г) супутні елементи.

В перебігу опису зовнішності людини основну увагу зазвичай приділяють характеристиці голови як частині тіла, що має найбільшу кількість стійких ознак, доступних для спостереження.

Характеризуючі загальнофізичні зовнішні дані описують стать (чоловіча, жіноча) та вік (визначають за документами, на вигляд або шляхом освідування). Демографічні дані охоплюють відомості про расу, національність, народність, етнічну групу.

Окремі (анатомічні) елементи зовнішності описують за ознаками: розміром, формою, контуром, положенням (розташуванням), кольором тощо.

Розміри вказують зазвичай не абсолютні, а відносні. Розмір визначають візуальним порівнянням з розміром інших частин тіла і виражають у тричленній системі порівняння, наприклад, малий, середній, великий (існують також семи - і п'ятічленні системи).

Форму визначають стосовно форм геометричних фігур (круглий, овальний, трикутний, квадратний та ін.) або щодо форм загальновідомих предметів (грушеподібний, міндальовидний).

Контур може бути виражений порівнянням з контурами лівій (прямий, дугоподібний, звивистий тощо).

Положення визначають відповідно до вертикалі, горизонталі та інших частин тіла, й визначають як горизонтальний, скошений, підведений та ін.

Колір характеризують у загальноприйнятих поняттях. Наприклад, волосся чорне, світло-русяве, руде та ін. Для визначення кольору спектру використовують криміналістичний атлас кольорів.

Метод словесного портрета застосовується під час заповнення реєстраційних документів криміналістичного обліку, складання орієнтувань щодо розшуку живих громадян, установлення особи невпізнаного трупа. На цьому методі базуються деякі інші криміналістичні методи, наприклад суб'єктивного портрета, його положення використовують для отримання інформації про ознаки зовнішності в процесі слідчих дій.

Також наявний довільний опис без застосування стандартизованої термінології та суворого дотримання послідовності. Насамперед, це відбувається під час допиту, оскільки допитуваному невідомі, а інколи й незрозумілі відповідні терміни, а також огляду місця події.

2. Фотографування та відео -, кінозйомка - об'єктивне відображення елементів і ознак зовнішності людини із застосуванням технічних засобів. Основним є метод у пізнавальної (сигналетичної) фотозйомки (останнім часом і відеозйомки).

Виконують три погрудні знімки в 1/7 натуральної величини: правий профіль, анфас, лівий напівпрофіль (виготовляють лише два перші знімки); повний комплект - лівий профіль, знімок спереду в повний зріст. На погрудних знімках особу фіксують без головного убору, окулярів, волосся не повинно затуляти чоло, вуха, тло має бути однорідним світло-сірим.

За такими ж правилами фотографують невпізнаний труп. Погрудні фотознімки: анфас, правий і лівий профілі та напівпрофілі, а також у повний зріст: вид спереду і зі спини. За необхідності виконується "туалет" трупа, тобто вмивають обличчя, зачісують волосся тощо.

Довільна фото -, відео -, кінозйомка, під час якої також фіксуються ознаки зовнішності, провадиться в перебігу слідчих дій, оперативно-розшукових заходів.

3. Метод суб'єктивного портрета - зображення обличчя, фігури людини, виготовлене відповідно до уявлень очевидця:

1) рисований (мальований) портрет виконує художник, але може і безпосередньо очевидець, якщо вміє;

2) композиційні портрети - виготовлені за допомогою фотознімків, малюнків елементів і ознак зовнішнього вигляду людини.

Розрізняють суб'єктивний фотокомпозицій ний портрет (фоторобот); суб'єктивний композиційний мальований портрет. На практиці його теж називають фотороботом.

Фотокомпозиційний портрет (фоторобот) - це суб'єктивний портрет, складений із пам'яті за допомогою набору елементів випадкових фотознімків. Одержаний у такий спосіб складений із частин фотознімків портрет називається фотороботом. Уперше такий спосіб суб'єктивного портрета в 1952 р. застосував французький криміналіст П. Шабо. Для відтворення зовнішності злочинця, який перебував у розшуці, він застосував набір фотознімків різних осіб. Для виготовлення фоторобота використовують також технічні засоби (наприклад, прилад ПКП-2 - пристрій композиційного портрета), планшети, альбоми, які називають планшетними фотороботами. Необхідно зазначити, що методика виготовлення фоторобота складна для безпосереднього використання слідчим і має певні недоліки (наявність значного набору готових фотознімків, складність їх композиції через різноманітність елементів тощо).

Вперше ідентифікаційний комплект мальованих портретів був запропонований у США 1959 р. Мак-Дональдом і названий "Айденті Кіт". Для виготовлення суб'єктивних композиційних мальованих портретів використовують: а) посібник "ТЕЗ" ("ТЕЗ" - типи і елементи зовнішності); б) ідентифікаційний комплект рисунків (малюнків): ПСР-2, ПСР - 3); в) автоматизовані системи, програми, що уможливлюють виготовлення таких портретів із застосуванням ЕОМ (ПК).

За допомогою відповідних програм, наприклад розробленої в Інституті вивчення проблем злочинності Академії правових наук України системи ОБРАЗ, виготовляють також фотокомпозиційні портрети - комп'ютерні фотороботи.

Суб'єктивні композиційні портрети готує спеціаліст (експерт-криміналіст та ін.) за участю очевидця (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого), за уявленням якого і створюється портрет.

Не менш актуальною є своєрідна допомога спеціаліста допитуваному, свідкові або потерпілому, коли запрошений слідчим спеціаліст-художник фіксує свідчення допитуваного про зовнішній вигляд особи злочинця - пише його портрет, а також складання суб'єктивного портрета спеціалістом-криміналістом. За статистичними даними ДНДЕКЦ МВС України, позначилася тенденція до збільшення кількості складених суб'єктивних портретів з 4006 (2001 р.) до 5026 (2003 р.); при цьому 2001 року: 1563 - сприяли розкриттю і розслідуванню злочинів, а використання 68 призвело до безпосереднього встановлення осіб, причетних до вчинення злочинів.

Продемонструвавши портрет допитуваному, слідчий активізує його зорову пам'ять; іноді допитуваний згадує нові деталі, пропонуючи внести зміни до портрету. Така взаємодія допитуваного зі спеціалістом, під час фіксації інформації про ознаки зовнішності, де останній своїми діями, насамперед, допомагає слідчому в роботі з "ідеальними" слідами, оптимізує процес розкриття і розслідування злочину, позитивно позначається на часових рамках досудового розслідування. Портрет, який виконаний спеціаліст зі слів допитуваного, є додатком до протоколу допиту.

4. Посмертні маски і зліпки - з невпізнаних трупів.

5. Пластична (скульптурна) або графічна реконструкція обличчя за черепом - отримується скульптурний чи графічний портрет на підставі методу професора М.М. Герасимова, підґрунтям якого є використання статистично встановлених закономірних залежностей між будовою кісток черепа людини, товщиною і формою покривних тканин голови і обличчя. Проте реконструкція не створює точного портрета покійного, в ній не відбиваються усі ознаки зовнішності, використовувані як ідентифікаційні (наприклад, будова вушних раковин, форма кінчика носа, контури брів та ін.), тому реконструкція є відображенням суб'єктивним, хоча її основою є такий об'єктивний носій інформації про ознаки зовнішності, як череп.

Описи, суб'єктивні, скульптурні, графічні портрети не розглядаються як докази (можуть бути додатком до відповідного протоколу слідчої дії), а мають орієнтовне значення і використовуються для розшуку особи. Ідентифікація живої особи, трупа відбувається: під час пред'явлення для впізнання як у натурі (живої особи за анатомічними і функціональними ознаками), так і за фото -, відеозображеннями тощо; фотопортретної експертизи. Саме ці результати є доказами і відіграють важливу роль для встановлення істини у справі, на що ми вже вказували вище.