Криміналістика - Волобуєв А.Ф. - РОЗДІЛ III. КРИМІНАЛІСТИЧНА ТАКТИКА

Глава 10. Загальні положення криміналістичної тактики

1. Поняття криміналістичної тактики, її структура, завдання та взаємозв'язок із іншими розділами криміналістики

Термін "тактика" запозичений із військової сфери, де ним позначають теорію і практику ведення бою. В етимологічному сенсі він є синонімом "військового мистецтва". Наприкінці XIX століття з розвитком криміналістичних знань у кримінальній (поліцейській) техніці з'являється система положень про способи виявлення злочинів, пов'язані з подоланням конфлікту інтересів між правоохоронцем та злочинцем. Від того часу аж до 60-их років XX століття у колах провідних західних та вітчизняних криміналістів (А. Вейн-гарт, Г. Гросса, Е. Локар, Дж. Стефен; Р. С. Белкін, О. М. Васильєв, А.І Вінберг, О. Ю. Головїн, Г. О. Зорін, Б. В. Шавер, М. П. Яблоков, І. М. Якимов) тривали дискусії щодо змісту та основних положень криміналістичної тактики. На цей час вона є третім самостійним розділом криміналістики.

Криміналістична тактика є системою наукових положень та розроблених на їх основі рекомендацій щодо організації та планування досудового і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють розслідування, прийомів проведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання й дослідження доказів із метою розкриття, розслідування, попередження злочинів, установлення істини у справі.

Тривалий час цей розділ називали "слідча тактика", обмежуючи зміст основного поняття лише тактикою досудового розслідування. Проте з огляду на встановлені в ст. 129 Конституції України принципи судочинства, зокрема це рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості, змінюється роль суду під час судового слідства. Тому справедливим є твердження провідних криміналістів (Л. Ю. Ароцкера, О. Я. Баєва, Р. С. Бєлкіна та ін.) про тактику суду або судового слідства. В. Ю. Шепітько у змісті цього поняття виділяє так звані "галузі криміналістичної тактики", де розглядає слідчу тактику, судову тактику, тактику розшукової діяльності, тактику злочинної діяльності. Окрему увагу цьому приділяє В. П. Бахін та інші представники київської криміналістичної школи. Також у наукових колах тривають дискусії відносно тактики професійного захисту та обвинувачення (О. Я. Баєв, Т. В. Варфоломієва). Тому саме "криміналістична тактика" є більш вдалим та узагальнюючим сфери її використання терміном.

У навчальному аспекті криміналістичну тактику слід розглядати з позиції слідчого, тобто як теоретичні засади слідчої діяльності та практичну реалізацію її прийомів і способів. На думку В. Б. Ба-хіна, М. Ч. Когамова, Н.С. Карпова та деяких інших криміналістів, саме таке вивчення дає можливість формулювати й розвивати теоретичні засади криміналістичної тактики.

Структурно-криміналістична тактика, на думку більшості криміналістів, складається з двох частини.

1. Загальні положення криміналістичної тактики, де розглядають її поняття, завдання, джерела, основні категорії, взаємозв'язок із іншими розділами, значення положень криміналістичної тактики для розкриття і розслідування злочинів, окремі наукові теорії (вчення про криміналістичну версію та планування розслідування; теорія слідчої ситуації; теорія прийняття тактичних рішень і тактичного ризику тощо).

2. Тактика проведення окремих слідчих дій і тактичних операцій (або особлива частина криміналістичної тактики), до якої відносять такі підрозділи як тактика слідчого огляду (обшуку, виїмки, допиту та інших слідчих дій); тактика затримання, накладання арешту на майно, інших тактичних операцій; тактика використання спеціальних знань; тактика розшукової діяльності слідчого; тактика взаємодії слідчого з органами дізнання, підприємствами і установами, громадськістю та засобами масової інформації.

Поряд із цим, за позицією В. Ю. Шепітька та більшості сучасних представників харківської криміналістичної школи (Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого), окремі наукові теорії в криміналістичній тактиці мають різний ступінь сформованості. Отож, тенденції розвитку криміналістичної тактики зумовлюють розширення меж її застосування. У криміналістиці усталилася трирівнева структура криміналістичної тактики, зокрема: 1) загальні положення; 2) галузі криміналістичної тактики; 3) окремі наукові теорії.

Завдання криміналістичної тактики випливають із завдань науки криміналістики. Відповідно виділяють дві їх групи: загальне та спеціальні завдання. Загальне (головне) полягає в науковому забезпеченні практики, сприянні розробленими в цьому розділі тактичними прийомами і рекомендаціями правоохоронним органам, суду, державному обвинуваченню, професійному захисту в їх роботі зі збирання та дослідження доказів під час слідчих дій, інших заходів, у перебігу судового слідства з метою швидкого та повного розкриття й розслідування злочинів, установлення істини в кримінальних справах. До спеціальних (окремих) завдань належать такі:

- подальше фундаментальне теоретичне дослідження об'єктивних закономірностей, що становлять предмет криміналістики і стосуються криміналістичної тактики, а отже створення теоретичної бази для прикладних розробок;

- удосконалення наявних та розроблення нових тактичних прийомів побудови й перевірки версій і планування розслідування, підготовки та проведення слідчих дій, використання спеціальних знань, взаємодії слідчого з іншими учасниками розслідування, проведення тактичних операцій, вироблення відповідних тактичних рекомендацій. Тож криміналістична тактика, як і будь-який розділ криміналістики, має своїм призначенням збирання та дослідження доказів для встановлення істини у справі. А отже, криміналістична тактика розглядає саме слідчі та судові дії, безпосередньо спрямовані на збирання та дослідження доказів, а не процесуальні дії (такі, наприклад, як пред'явлення обвинувачення чи обрання запобіжного заходу). Останні підлягають дослідженню в межах кримінального процесу. При цьому положення та норми кримінального процесу є для криміналістичної тактики невід'ємною базовою інформацією, дотримання обов'язкових вимог слугує запорукою якісного розслідування злочину.

До основних джерел криміналістичної тактики відносять: норми кримінально-процесуального законодавства, судово-слідчу практику або досвід розкриття та розслідування злочинів, положення суспільних наук (логіки, психології, етики, науки управління, наукової організації праці тощо), положення інших розділів криміналістики.

Криміналістична тактика має тісні взаємозв'язки з іншими розділами науки криміналістики. Це полягає в тому, що під час розроблення тактичних прийомів і рекомендацій ураховують відповідні положення, потреби розвитку загальної теорії, криміналістичної техніки, криміналістичної методики. Наприклад, тактикою розроблюються тактичні прийоми з урахуванням можливостей і шляхів використання техніко-криміналістичних засобів, прийомів і методів (останні нерідко є невід'ємною складовою змісту цих прийомів). Зв'язок взаємний, що означає використання положень криміналістичної тактики для стимулювання розвитку теорії відповідних розділів, розроблення наукових рекомендацій із їх урахуванням.

Зв'язок із криміналістичною методикою полягає в тому, що тактика виробляється в процесі розроблення тактичних прийомів і рекомендацій відносно провадження слідчих дій, тактичних операцій у перебігу розслідування всіх видів злочинів, що має загальний характер. Ці ж положення криміналістичної тактики застосовуються для розроблення методики розслідування окремих видів злочинів.

Значення положень криміналістичної тактики в кримінальному судочинстві вкрай важливе. Розроблені нею тактичні прийоми, рекомендації дозволяють більш оптимально й ефективно організовувати та планувати досудове розслідування, судове слідство, провадити слідчі дії, тактичні операції, виконувати інші заходи, використовувати спеціальні знання, здійснювати взаємодію слідчого з органами дізнання тощо. Це забезпечує збирання, дослідження необхідних доказів, установлення на їх підставі тих обставин, які підлягають доказуванню, - тим самим істини в кримінальних справах.