Криміналістика - Волобуєв А.Ф. - 3. Тактичні прийоми робочого етапу пред'явлення для впізнання різних об'єктів

Узагальнено тактика пред'явлення для пізнання на робочому етапі визначається тим, що:

а) в проведенні цієї слідчої дії одночасно беруть участь декілька осіб, наприклад, при впізнанні живої особи їх може бути 7-8 (троє або більше осіб як статисти, мінімально двоє понятих, спеціаліст, оперативно-розшуковий працівник, слідчий, впізнавач, захисник та особа, що піддягає впізнанню);

б) на процес формування результатів упізнання можуть вплинути суб'єктивні і об'єктивні чинники (розгубленість, хвороба, ненависть, несприятливі погодні умови);

в) природа кожного об'єкта, пред'явлюваного для впізнання, зумовлює тактичні особливості проведення власне слідчої дії. Тактичні прийоми на робочому етапі спрямовані на забезпечення додержання процесуального порядку проведення пред'явлення для впізнання, його результативності й доказового значення.

Структура пред'явлення для впізнання вміщує такі послідовні дії:

1) запрошення всіх учасників слідчої дії, крім того, хто впізнає, до місця пред'явлення для впізнання, роз'яснення їм мети слідчої дії, а також їх правового статусу, виявлення можливих перешкод для проведення пізнання або заперечень проти нього; інформування учасників про застосування науково-технічних засобів;

2) додаткова перевірка наявності необхідних умов пізнання (освітленість, місце для руху пізнаваного, можливість здійснити зйомку, відеозапис тощо);

3) розташування об'єктів, пред'явлюваних для впізнання, при цьому, якщо йдеться про впізнання осіб, то статисти самі за пропозицією слідчого обирають порядок розташування, після чого особі, яка підлягає впізнанню, пропонується обрати будь-яке місце серед статистів або визначити черговість проходження, виголошення фраз;

4) пропозиція запрошеним громадянам повідомити свої персонографічні дані (за документом, який посвідчує особу);

5) запрошення впізнавача (бажано за телефоном понятим, обраним на розсуд слідчого, або за допомогою захисника чи особи, котру пред'являють для впізнання);

6) роз'яснення цій особі механізму реалізації нею своїх прав і обов'язків; потерпілого і свідка попереджають про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання за ст. 384 КК, свідка також попереджають про відповідальність за відмову від давання показань за ст. 385 КК; нагадування йому суті дії, що проводиться;

7) пропозиція впізнавачеві уважно в будь-якому порядку розглянути пред'явлені об'єкти (впізнавач може обрати та роздивлятися предмети або запропонувати особам, пред'явленим для впізнання, виконати якісь рухи тощо);

8) поставлення слідчим питання: "чи впізнає особа серед пред'явленого об'єкт (особу, річ, тварину), яку бачила (якою володіла) раніше, і якщо так, то за якими ознаками", при цьому пропонується вказати безпосередньо на впізнаний об'єкт, на який у разі однозначної позитивної відповіді впізнавач показує рукою, одночасно називаючи місце, де перебуває впізнаний, та пояснюючи при цьому, за якими прикметами і особливостями був упізнаний певний предмет чи особа (якщо впізнання не відбулося, в протоколі про це робиться відповідний запис);

9) у випадку впізнання живої людини останній пропонується назвати своє прізвище, ім'я та по батькові (не слід вимагати свідчень, підтвердження пояснень впізнавача та впізнаного, тобто перетворювати означену слідчу дію на допит чи очну ставку.

Залежно від природи об'єкта, який підлягає впізнанню, пропонують певні тактичні особливості тактики (технології) проведення пред'явлення для впізнання.

Пред'явлення для впізнання живої особи (за P.C. Бєлкіним) здійснюється, якщо:

* той, кого впізнають, раніше не був знайомий із впізнавачем, але за певних обставин останньому вдалося запам'ятати ознаки зовнішності або функціональні ознаки першого;

o впізнавач знає особу, що підлягає впізнанню, але не може назвати її прізвище, ім'я або називає їх неправильно;

* впізнавач знає людину, котра підлягає впізнанню, і правильно називає її прізвище та ім'я, але остання заперечує факт знайомства;

o виникла необхідність установлення особистості людини (особа видає себе за іншу особу або не відомі її прізвище, ім'я, по батькові).

Як у законодавчому, так і в тактичному плані під час проведення впізнання живої людини обов'язковою є присутність статистів. Згідно зі ст. 174 КПК України, "особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом із іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу". Лексичне тлумачення цієї норми вказує на таку тактичну рекомендацію: має бути пред'явлено всього чотири особи, включаючи особу, яка підлягає впізнанню. Але в практиці трапляються випадки пред'явлення лише трьох осіб, що суд часто сприймає як доказ. До того ж, із позиції тактики обов'язковою є умова, за якою статисти жодним чином не мають бути причетні до розслідуваної справи, вони не знайомі з особою, що підлягає перевірці, з впізнавачем, а також між собою.

Статисти повинні бути схожими, тобто не відрізнятися від людини, котра є об'єктом впізнання, за своїми загальними ознаками (анатомічними, функціональними та супутніми). Навіть будучи доставленою з-під варти, така людина не повинна виділятися з-поміж статистів одягом, зачіскою або іншими ознаками (охайність, запаховий слід тощо).

Якщо особа, що пред'явлювана для впізнання, має якісь особливі помітні на відкритих частинах тіла ознаки, необхідно обрати такий спосіб її пред'явлення, який приховував би їх (шрам на шиї - всі особи, пред'явлювані для впізнання, повинні бути одягнути в речі, що закривають місце шраму; специфічна родинка чи шрам на висковій частині голови - всі одягнуті в головний убір чи зі спеціальною зачіскою). Таку ознаку можна показати вже в перебігу слідчої дії, коли впізнавач вказує на особу та звертає увагу слідчого на наявність певної особливої ознаки. Якщо таку ознаку неможливо приховати, є сенс провести освідування в присутності особи, що раніше помітила таку ознаку та описала її в протоколі попереднього допиту (безперечно, враховуючи морально-етичну сторону проведення цієї дії).

Слідчому необхідно дотримуватися певної тактичної рекомендації: бажано, щоб особа, яка впізнає, повідомила якомога більше конкретних ознак, за якими впізнала об'єкт. Особливо це стосується випадків, коли впізнавач на допиті недостатньо повно і докладно їх виклав. Щоб допомогти особі, яка впізнає, назвати більше ознак, як тактичні прийоми використовують постановлений доповнювальних, уточнювальних, нагадувальних запитань або застосовують прийоми актуалізації забутого в пам'яті. Після проведення такої слідчої дії можна здійснити додатковий допит впізнавача для висвітлення обставин, які він пригадав під час проведення пред'явлення для впізнання.

Пред'явлення для впізнання людини за функціональний (динамічними) ознаками - ходою, усним мовленням, жестикуляцією тощо.

Сутність тактики такого впізнання людей полягає в активній демонстрації функціональних ознак (тобто лише в русі елементів зовнішності особи, що підлягає впізнанню). Така слідча дія повинна проводитися з особливою обережністю, аби ніщо не могло завдати прояву достатньо вираженої індивідуальності цих ознак. Це зумовлює використання спеціальних тактичних прийомів з метою унеможливлення свідомого спотворення динамічної ознаки.

Тактика пред'явлення для впізнання людини за ходою складається з таких стадій: підготовка, старт, рух, упізнавання й оформлення результатів (М.О. Головецький, М.В. Салтевський). Для організації такого впізнання необхідно обрати місце його проведення (найкращим місцем є стадіони або відкрита місцевість для спостереження ходи на відстані), маршрут руху, пункт спостереження (необхідно, щоб впізнавач міг добре бачити у русі групу осіб, пред'явлюваних для впізнання, останні ж не повинні його бачити); інших учасників дії, зокрема не менше чотирьох понятих, спеціалістів, статистів (відповідно до процесуальної вимоги), помічників та засоби зв'язку. Структура робочого етапу впізнання за ходою складається з таких дій слідчого:

1) збирання всіх учасників упізнання, окрім впізнавача, роз'яснення їм сенсу слідчої дії, їх прав та обов'язків;

2) відправлення особи, що підлягає впізнанню, понятих, статистів, спеціаліста та помічника (помічник слідчого, оперативно-розшуковий працівник, дізнавач) до місця для початку руху (точка "старт");

3) разом із впізнавачем, а також двома понятими та спеціалістом прибуття до пункту спостереження;

4) роз'яснення впізнавачеві суті слідчої дії, попередження про кримінальну відповідальність за давання свідомо неправдивих показань (потерпілий, свідок) та за відмову від дачі показань (лише свідок);

5) передавання слідчим за телефоном команди помічнику щодо "початку руху", на що помічник вишиковує статистів у колону по одному, пропонує особі, що піддягає впізнанню, зайняти в цій колоні будь-яке місце, і під наглядом помічників колонна починає рух запланованим маршрутом;

6) після одного сеансу ходи впізнавач може ще раз попросити продемонструвати динамічні навички об'єктів, після чого повідомляє про впізнання особи під певним номером та ознаки, за якими він це здійснив; можливий варіант, коли впізнавач не зміг ідентифікувати певну особу, що відповідно зазначається у протоколі. Пред'явлення для впізнання людини за усним мовленням здійснюють у випадках, коли впізнавач чув, але не бачив особи (наприклад злочинець був у масці або іншим способом приховував свою зовнішність). Для проведення такого пред'явлення для впізнання розроблено наступні тактичні рекомендації:

1) в процесі попереднього допиту необхідно з'ясувати обставини, за яких особа чула голос, і його характерні особливості (тембр, сила, інтонація, темп, виразність, особливості мовлення, викликані дефектами, тощо);

2) спеціаліст здійснює відбір осіб (статистів), голоси яких не мають різких відмінностей від голосу особи, що підлягає пред'явленню, а також (бажано разом зі слідчим) готує та розмножує відповідно до кількості осіб, що підлягають пред'явленню, текст (у якому є слова, фрази, які впізнавач раніше чув), виконаний машинописним способом;

3) після ознайомлення з суттю слідчої дії, правами та обов'язками всіх учасників, окрім впізнавача, їх поділяють на дві групи, які розміщують у суміжних кімнатах, де головною вимогою є забезпечення візуальної ізоляції за звукопроникної перетинки (пересувна стінка, екран тощо), щоб було добре чути усне мовлення;

4) після такого розміщення на обидві боки перетинки (з одного боку особи, пред'явлювані для впізнання, поняті, спеціаліст, помічник слідчого; з іншого слідчий, поняті та спеціаліст) слідчий запрошує до себе впізнавача, якого ознайомлює з суттю слідчої дії та інструктує для того, щоб той мовчки уважно вслухувався в усне мовлення, в ознаки голосу і лише після цього робив висновки);

5) помічник слідчого, отримавши відповідний сигнал, починає почергово розмовляти з пред'явлюваними особами, при цьому особі, яка підлягає впізнанню, надається можливість вибору черговості прочитання тексту;

6) на прохання впізнавача текст може бути виголошений декілька разів, при цьому слідчий може запропонувати кожному змінити силу голосу (підвищити, знизити його);

7) впізнавач після прослуховування, вказує, чи впізнав він якусь особу за її усним мовленням, за якими саме ознакам;.

8) бажано, щоб кімнату для такого впізнання було обладнано засобами звукозапису, а роботу з високоякісними мікрофонами та іншою технікою здійснював відповідний спеціаліст.

Пред'явлення для впізнання людини за матеріально-фіксованими відображеннями. У впізнанні людини за голосом на фонограмі основну роль відведено також спеціалісту з аудіозвукозапису, який у фонограмі, спеціально виготовленій під час допиту, що передував пред'явленню для впізнання, або в інших фонограмах усного мовлення об'єкта, виготовлених не у зв'язку зі справою (вільні зразки), виділяє ділянку з чітко вимовленими фразами. Після цього спеціаліст допомагає слідчому у виборі статистів зі схожими голосами, які вимовляють ці фрази перед мікрофоном для їх запису на магнітну стрічку. В тактичному ж плані пред'явлення для впізнання людини за фонограмою з її голосом нічим не відрізняється від пред'явлення для впізнання людини за усним мовленням.

Якщо через обставини справи або наявну слідчу ситуацію особу неможливо пред'явити для впізнання в натурі, можна здійснити її впізнання за фотографією. Схожі, виконані в однакових умовах, масштабі, фотографії з зображенням схожих людей слідчий наклеює на бланк протоколу пред'явлення для впізнання особи за фотографією або на окрему таблицю, нумерує та скріплює їх печаткою. Жодних надписів або позначень щодо анкетних даних осіб, зображених на фотографії, на бланку робити не можна, у справі повинна міститися окрема довідка слідчого про те, хто саме зображений на кожному знімку (або на зворотному боці аркуша протоколу, де міститься інформація, з якою впізнавача не ознайомлюють). Усі інші тактичні правила аналогічні до традиційного пред'явлення для впізнання. Після пред'явлення особи на фотографії її пред'явлення в натурі є недоцільним та порушує психологічний порядок узнавання.

Для впізнання за ознаками зовнішності іноді використовують також спеціальні альбоми або картотеки (фототеки), що ведуться в оперативних підрозділах органів внутрішніх справ. Впізнавачеві надають такий альбом і пропонують у ньому впізнати особу, з якою він стикався за певних обставин, пов'язаних із учиненням злочину. В протоколі в цьому випадку слідчий зазначає кількість аркушів і знімків у кожному альбомі, що перебуває в розділі фототеки. Дані про осіб, зображених на фотознімках, до протоколу не вносять. Якщо впізнавач ідентифікує певну особу (на фотографії за певним номером на визначеній сторінці у фотоальбомі за певним номером або у фототеці), то в протоколі робиться запис про обставини, за яких він стикався з відповідною особою, а також прикмети (особливості), за якими він її впізнав. Персонографічні дані (прізвище, ім'я тощо) особи, яку впізнали, у протоколі вказують лише після опису процесу впізнання. Репродукція сторінки альбому або фотознімків фототеки обов'язково додається до протоколу.

Через специфіку об'єкта пред'явлення для впізнання трупа здійснюють лише поодинці. Труп пред'являють для впізнання в разі неможливості встановлення його особи за документами. Узагальнено в тактиці пред'явлення для впізнання трупа виділяють такі особливості (аналогічно при пред'явленні для впізнання частин трупа).

По-перше, процес узнавання ускладнюють природні фізичні наслідки смерті, наявність спотворень зовнішності трупа слідами поранень тощо. Тому пред'явлення трупа для впізнання недоцільно здійснювати на місці його знайдення. Труп пред'являють у морзі або іншому приміщенні, тимчасово пристосованому для цього, після спеціальної підготовки трупа: реставрації, надання зовнішності трупа прижиттєвого вигляду (так званий "туалет трупа"), що зазвичай здійснюють після судово-медичного дослідження.

По-друге, супутні предмети, знайдені на трупі або при ньому (одяг, прикраси, протези тощо), пред'являють для впізнання окремо. Доцільно це робити після пред'явлення для впізнання безпосередньо трупа. Це пов'язано не тільки з вірогідністю впізнання одягу, а не особи померлого за ознаками зовнішності, але і з можливістю в ході пред'явлення одягу і трупа окремо встановити істотні для справи обставини в процесуальній формі (сліди поранень, волочіння тощо на одязі).

По-третє, перед появою впізнавача в приміщенні моргу тіло трупа (роздягнуте) прикривають чистим покривалом, залишивши для огляду лише голову, інші частини тіла відкривають окремо для демонстрації особливих ознак, які набувають для цієї слідчої дії ключового значення. Жодним чином не можна пред'являти труп одягнутим, поміж іншим і в чужий одяг. Суб'єктом впізнання можуть бути не тільки члени сім'ї особи, імовірно труп якої підлягає пред'явленню, а й будь-які особи, що могли були знайомі з такою особою (це не є порушенням морально-етичних норм).

По-четверте, щоб зберегти можливість впізнання трупа і після поховання, необхідно здійснити впізнавальну фотозйомку (до судово-медичного дослідження та після нього), а також дактилоскопувати труп, вилучити зразки волосся, крові, бажано також виготовити посмертні маски і зліпки з окремих елементів (частин тіла людини).

Пред'явлення для впізнання предметів здійснюється за тими ж правилами, що і живої людини або фотознімків. Підібрані для впізнання предмети (того ж вигляду і роду) розкладають у довільному порядку, при цьому обрати місце розташування об'єкта впізнання можна запропонувати одному з понятих. Слідчий, як і при впізнанні людей, запитує, чи знайомий один із предметів упізнавачеві, і в разі позитивної відповіді пропонує вказати ознаки, за якими предмет ним упізнаний. Якщо впізнавач повідомив нові ознаки, не вказані ним на попередньому допиті, це дослівно фіксують у протоколі, а після означеної слідчої дії впізнавача додатково допитують про ці ознаки, а також про причини, з яких він не повідомив про це своєчасно. З метою детальнішого розгляду індивідуальних особливостей предмета необхідно створити умови для ретельного огляду, а якщо впізнавач матиме бажання, дозволити йому самостійно використовувати оптичну, освітлювальну або іншу техніку. Всі предмети необхідно обладнати бірками або жетонами з порядковим номером, щоб надалі, ознайомлюючись із протоколом, можна було виразно уявити собі, який саме предмет був упізнаний. Спочатку предмети фіксують усі разом, причому так, щоб можна було розрізнити привласнені їм номери. Крупним планом фотографують упізнаний об'єкт. Стрілками вказують ознаки, за якими його було впізнано.

У випадку неможливості пред'явлення для впізнання предмета допускається пред'явлення його зображення на фотографії (наприклад предмет фізично вже не існує або займає занадто багато місця для транспортування чи перебуває дуже далеко від місця провадження слідчої дії). Всі тактичні правила аналогічні до пред'явлення для впізнання людини за фотографією.