Інформаційні технології в організації бухгалтерського обліку та аудиту - Івахненков С.В. - Поняття облікової політики.

Термін облікова політика підприємства увійшов до лексикону українських бухгалтерів у кінці 80-х років минулого століття як переклад англійського словосполучення accounting policies, яке використовують у стандартах, що видаються Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Під обліковою політикою (accounting policy), наприклад у США, розуміють загальні принципи і прийоми відображення господарських операцій в обліку, відповідно до яких ведуться рахунки окремого підприємства [32, с. 41].

Облікова політика — це таке тлумачення і застосування рекомендованих принципів обліку, що задовольняє потреби підприємства або потреби його управління. Під обліковою політикою

підприємства розуміють обрану ним сукупність способів ведення бухгалтерського обліку, яку проф. Д.В. Чистов подає за допомогою такої формули [55]:

де U — множина можливих кінцевих варіантів формування облікової політики підприємства; Uі — і-й варіант облікової політики; S — і-й спосіб ведення обліку за напрямком т.

У Законі України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" облікова політика визначається як "сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання фінансової звітності" [18]. Разом з тим, під обліковою політикою розуміють зведення правил ведення обліку, яке визначає ідеологію економіки підприємства на поточний господарський рік.

Облікова політика має розроблятися на кожному підприємстві. Основна мета облікової політики — забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.

У тому разі, коли законодавство надає підприємству можливість самостійно обирати методи ведення бухгалтерського обліку, постає питання про розробку методології обліку. Формування облікової політики полягає в тому, що з усієї сукупності способів реалізації названих прийомів обирають ті, які прийнятні на даний час у конкретних умовах. Обрані способи ведення бухгалтерського обліку мають забезпечувати обліковий процес, внаслідок чого формується повна і достовірна картина майнового та фінансового стану підприємства.

Формуючи облікову політику, головний бухгалтер приймає методологічні рішення про організацію обліку таких об'єктів, як амортизація основних засобів, нематеріальних активів, оцінка готової продукції, незавершеного виробництва тощо. У методологію облікової політики входять принципи та правила, критерії розмежування основних засобів та МШП, нарахування амортизації і зносу, обліку ремонтів, оцінки запасів та готової продукції, списання витрат майбутніх періодів, визначення обсягу реалізації продукції, обліку та розподілу накладних витрат і включення їх до собівартості, утворення статутного (акціонерного, додаткового, резервного) капіталу, фондів спеціального призначення тощо.

Формування облікової політики звичайно проходить кілька етапів. На першому етапі встановлюють предмет облікової політики для конкретного підприємства відповідно до сукупності об'єктів бухгалтерського обліку (фактів господарської діяльності).

На наступному етапі, залежно від складу об'єктів обліку, визначаються конкретні умови, явища і процеси, які впливають на розробку облікової політики.

Третій етап передбачає аналіз загальновизнаних припущень у побудові облікової політики з погляду виявленої на минулому етапі сукупності факторів; при їхній адекватності ці припущення закладаються в основу облікової політики.

Четвертий етап полягає у відборі потенційно придатних для використання підприємством способів ведення бухгалтерського обліку; відбір ведеться зі всього розмаїття теоретично можливих способів, відповідно до прийнятих на минулому етапі припущень і виявлених на другому етапі факторів вибору.

Наступний етап полягає безпосередньо у виборі способів ведення обліку для даного підприємства; вибір здійснюється за допомогою перевірки кожного способу, який було обрано на минулому етапі системою відповідних критеріїв.

На останньому етапі обрана облікова політика дістає відповідне оформлення, щоб відповідати формальним вимогам.

На вибір облікової політики підприємства впливають такі основні фактори (рис. 2.14).

Також на облікову політику впливають такі фактори: технічне забезпечення (комп'ютерна техніка, програмні продукти, засоби оргтехніки тощо); наявність ефективної системи інформаційного забезпечення підприємства (за всіма необхідними для підприємства напрямами); рівень кваліфікації управлінських та бухгалтерських кадрів; система матеріального заохочення та матеріальної відповідальності за коло обов'язків, які виконують працівники.

Формування облікової політики передбачає майнову відокремленість і безперервність діяльності підприємства, послідовність застосування облікової політики, а також тимчасову визначеність фактів господарської діяльності. Облікова політика має відповідати принципам повноти, обачності, превалювання сутності над формою, послідовності, безперервності, періодичності та іншим, передбаченим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" [18].

Названі передбачення і вимоги мають становити основу розробки та впровадження на підприємстві своєї облікової полі-

Рис. 2.14. Фактори, які впливають на вибір облікової політики підприємства

тики, недотримання яких без достатніх на те підстав може викривити картину майнового та фінансового стану підприємства, результати його діяльності і, за визначених умов, може трактуватись як неправильне ведення бухгалтерського обліку.

Сказане не означає, що підприємство в жодній ситуації не в праві відступати від названих передбачень. У реальному житті можливі випадки, коли підприємство може керуватися й іншими припущеннями. Наприклад, припущення про безперервність діяльності не можна застосовувати для визначення облікової політики на період ліквідації підприємства. Однак такі ситуації є чмняткями із загального правила.

Крім того, під час вибору способів ведення обліку іноді виникає необхідність надати перевагу тій чи іншій вимозі. Наприклад, способи, які забезпечують повноту обліку фактів господарської діяльності, можуть не зовсім відповідати такій вимозі, як несу переч ливість, і навпаки. У подібних ситуаціях керівництво і спеціалісти підприємства мають оцінити ступінь впливу способу, що вибирається, на корисність фінансової інформації і вирішити, якій вимозі надати перевагу. Частіше за все формування облікової політики є процесом досягнення балансу між зазначеними вимогами.

Облікова політика підприємства може змінюватися, якщо: змінюються статутні умови; змінюються вимоги органу, який затверджує стандарти; нові положення облікової політики забезпечують достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності. Не вважається зміною облікової політики інформація, що стосується: подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій; подій або операцій, які не відбувалися раніше.

Коли підприємство перевіряють аудитори або податкові органи, облікова політика визначається в першу чергу.