У Декларації принципів Гельсінського Заключного акта НБСЄ 1975 р. проголошено принципи непорушності кордонів і територіальної цілісності. Як ми вже зазначали, ці принципи забороняють насильницькі дії зі зміни територій держав. Разом з тим міжнародне право допускає правомірні способи зміни державної території.
У XX ст. найбільш істотну роль як юридична підстава територіальних змін відіграв принцип самовизначення народів. Реалізація цього принципу привела до великих територіальних змін, внаслідок яких на політичній малі світу з'явилося багато нових держав у Європі, Азії, Африці, Латинській Америці.
Способи реалізації цього принципу можуть бути різними - збройна боротьба, рішення парламенту, плебісцит (референдум).
Плебісцит - це всенародне голосування з питання державної приналежності певної території. Воно може проводитись як на підставі внутрішньодержавного акта, так і відповідно до міжнародного договору. Організація і контроль за його проведенням можуть доручатися державному органу або міжнародній організації. Вперше з'явившись у період Великої французької революції 1789-1794 рр., плебісцит згодом став широковизнаним інститутом міжнародного права. В 1944 р. Ісландія на основі плебісциту вийшла з Датського королівства і стала незалежною республікою; в 1945 р. у Монгольській Народній Республіці був проведений плебісцит, під час якого народ цієї держави висловив свою волю зберегти незалежність від Китаю; в 1993 р. провінція Еритрея за допомогою плебісциту висловила рішення відокремитися від Ефіопії.
У внутрішньодержавній і міжнародній практиці замість терміна "плебісцит" іноді використовується термін "референдум". Істотної відмінності між цими поняттями немає. Однак плебісцит проводиться найчастіше для вирішення територіальних питань, а референдум - з питань прийняття, зміни або скасування внутрішніх законів, конституції і т. ін.
При реалізації принципу самовизначення народів необхідно пам'ятати, що всі основні принципи міжнародного права взаємозалежні і кожний принцип має розглядатися в контексті інших. Іншими словами, здійснення цього принципу не повинне заподіювати шкоди принципу територіальної цілісності держав. У конкретній дійсності досягти гармонічного поєднання цих принципів часом досить важко, згадаємо, приміром, проблему Тибету в Китаї, Чечні в Росії, створення курдським народом незалежної держави Курдистан. Якщо на ґрунті міжнародного права не вдається вирішити ці проблеми, то необхідно шукати політичні засоби для досягнення компромісу, виявляючи добру волю й терпимість одне до одного.
Правомірним способом територіальних змін також є цесія - передача частини території однієї держави іншій на основі угоди між ними. Цесія зазвичай здійснюється на відплатних засадах, тобто передбачає компенсацію в грошовій або іншій формі. Як правило, в порядку цесії відступаються невеликі ділянки державної території з урахуванням географічних особливостей місцевості. В 1947 р. Фінляндія цесувала СРСР за певну суму невелику ділянку своєї території в районі гідроелектростанції Яніскосі, а роком раніше СРСР поступився Афганістану частиною водної території Амудар'ї. Але іноді можливі цесії відносно великих за площею ділянок державної території. Так, у 1867 р. на основі міжнародної угоди Росія поступилася США як цесією Аляскою (1519 тис. кв. км)1 за 7,2 млн дол.
У міжнародній практиці можлива також подвійна цесія, або обмін територіями. Так, в 1951 р. СРСР і Польща на основі угоди обмінялися ділянками своїх територій у районах Люблінського воєводства ПНР і Дрогобицької (нині Львівської) області УРСР, тому що ці територіальні ділянки і їх населення економічно тяжіли до суміжних районів СРСР і Польщі.
У зв'язку з тим, що цесія юридично оформлюється у вигляді міжнародної угоди, то, крім інших вимог правомірності цієї угоди, необхідно дотриматись усіх умов дійсності міжнародних договорів. Варто пам'ятати, що цесія відрізняється від оренди території, тому що за неї ділянка державної території відступається іншій державі назавжди, а не на певний строк, як це відбувається за міжнародно-правової оренди.
Правомірним способом територіальних змін є також відторгнення частини території держави-агресора як санкція за агресію і захід, спрямований на запобігання агресії в майбутньому з територій, що відторгаються. Подібні виняткові заходи були застосовані проти Німеччині та Японії після закінчення Другої світової війни, і вони не розглядались як анексія.
12.7. Міжнародна територія спільного користування
12.8. Правовий режим Арктики
12.9. Міжнародно-правовий режим Антарктики
Розділ 13. МІЖНАРОДНЕ МОРСЬКЕ ПРАВО
13.1. Поняття та історія міжнародного морського права
13.2. Кодифікація міжнародного морського права
13.3. Конвенція ООН з морського права 1982 р.
13.4. Внутрішні морські води
13.5. Територіальне море і прилегла зона