Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 12.4. Державні кордони

Державна територія складається із суходільних, водних, повітряних просторів і надр. Правовий режим складових державної території визначається в конституції, чинному законодавстві держави, а також нормами міжнародного права.

Сухопутну територію держави утворюють материк, острови й анклави. Анклав - це частина сухопутної території держави, повністю охоплена територією іншої держави або держав. У світі є кілька анклавів, наприклад, на території Нідерландів розташовані бельгійські анклави Барле-Нассау й Барле-Хорти, а на території Бельгії в департаменті Антверпен розташований невеликий нідерландський анклав; Нахічеванська Автономна Республіка є азербайджанським анклавом, що охоплений територією Вірменії, Ірану й Туреччини. Якщо анклав має вихід до моря, то його називають напіванклавом. Росія має такий напіванклав - Калінінградську область, що межує з Литвою і Польщею та має вихід до Балтійського моря. До групи напіванклавів можна віднести й ангольську провінцію Кабінда.

Суходільна територія конкретної держави не обов'язково повинна складатися з усіх зазначених частин. Є держави, які не мають островів і анклавів, приміром, Білорусь, Словаччина, Чехія. Деякі держави, навпаки, можуть повністю складатися з островів (архіпелажні держави) - Філіппіни, Індонезія, Палау та ін.

До водної території держави належать ріки, озера, водоймища, протоки, канали, розташовані всередині її кордонів. Також до водної території держави належать внутрішні морські води (бухти, лимани, затоки, води портів та ін.) і територіальні води, що омивають узбережжя держави (див. розд. 13).

Частиною державної території також є надра сухопутних і водних просторів, що знаходяться у межах кордонів держави. Нижньою межею надр є центр Землі, а бічною - уявлювана площина, що з'єднує сухопутний і водний кордон держави із центром Землі.

Повітряна територія держави - це повітряний простір, розташований над сухопутною й водною територіями держави, у межах якого держава здійснює свій суверенітет (див. розд. 14).

Як ми вже зазначали, прибережні держави здійснюють суверенні права над континентальним шельфом і мають суверенні права функціонального характеру в межах виключної економічної зони (ВБЗ). Ці види просторів примикають до державної території. Простори за межами національної юрисдикції держав становлять міжнародну територію спільного користування (МТСК). До них належать: відкрите море (включаючи морське дно) і повітряний простір над ним, Антарктика, космічний простір і небесні тіла. На ці простори не поширюється суверенітет жодної держави, і вони перебувають у спільному користуванні людства.

12.4. Державні кордони

Державні кордони - це фактичні або уявлювані лінії на сухопутних, водних, повітряних просторах і надрах, які визначають межі дії державного суверенітету. Головне завдання державних кордонів - визначити просторові межі територіального верховенства держави, а також позначити належну їй територію як матеріальну основу життєдіяльності суспільства. Чітке розмежування державних територій суміжних держав на основі взаємної згоди і відповідно до норм міжнародного права є запорукою запобігання багатьом конфліктам між державами та їх стабільного взаємовигідного співробітництва. Україна як незалежна суверенна держава приділяє цьому питанню підвищену увагу.

Сучасне міжнародне право забороняє односторонні, тим більше насильницькі, дії зі зміни кордонів. Декларація принципів Гельсінського Заключного акта НБСЄ 1975 р. проголошує принцип непорушності кордонів. Це, однак, не означає, що держави за жодних умов не можуть вирішувати питання про зміну кордонів. Але ці питання повинні вирішуватися в суворій відповідності до основних принципів і норм міжнародного права, тобто на основі чітко вираженої згоди зацікавлених держав.

Існують сухопутні, водні та повітряні кордони держави. Лінія проходження сухопутного кордону визначається в договорах із суміжними державами і на підставі цих договорів позначається на місцевості. Зазвичай сухопутні кордони проводяться з урахуванням географічних особливостей місцевості (гірські масиви, ріки і т. ін.). Такі кордони іменуються орографічними. Кордони також можуть проводитися по прямій, що з'єднує відповідні точки, і збігатися з паралелями й меридіанами. Це так звані геометричні межі.

Водні межі поділяються на річкові, озерні, межі інших водойм і морські. На ріках межу суміжні держави найчастіше проводять по тальвегу - лінії найбільших глибин судноплавної ріки; також межа може проводитися по лінії головного фарватеру або по середині русла несудноплавної ріки, рідше по лінії одного з її берегів.

На озерах та інших водоймах, як правило, лінію межі проводять по прямій, що з'єднує виходи сухопутного кордону до берегів озера, водоймища і т. ін.

Морським кордоном держави є зовнішня межа її територіальних вод або лінія розмежування територіальних вод суміжних або розташованих навпроти держав, або те й інше разом. Зовнішня межа територіальних вод визначається національним законодавством держав відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Закон України "Про державний кордон України" від 18 грудня 1991 р. встановив ширину територіальних вод Української держави 12 морських миль, що відповідає ст. З Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Повітряний кордон держави - це уявлювана вертикальна площина, що спирається на сухопутні й водні кордони. Верхня межа повітряного кордону, що відокремлює державну територію від міжнародної території спільного користування - космосу, не визначена конвенційно. У нормах українського законодавства також немає конкретики щодо цього. Є звичаєва норма міжнародного права, відповідно до якої верхня межа повітряного кордону держави розташована на висоті 100-110 км над рівнем моря, оскільки саме на такій висоті проходять мінімальні перигеї орбіт штучних супутників Землі.

Процес визначення лінії проходження кордону між суміжними державами не простий і складається з двох етапів: делімітації й демаркації.

Делімітація - це договірне визначення лінії проходження державного кордону, здійснюване за допомогою карт великого масштабу, де в подробицях зображені населені пункти, рельєф, гідрографія та інші особливості місцевості. При делімітації договірні сторони супроводжують докладним описом нанесену на карту лінію кордону. Карта із зображеною на ній лінією є частиною договору про делімітацію кордону і підлягає парафуванню й підписанню, а також скріплюється гербовими печатками договірних сторін. У договорах про делімітацію є зобов'язання сторін про демаркацію кордону.

Демаркація - це позначення лінії державного кордону на місцевості відповідно до договору про делімітацію кордону і доданих до нього карті описів. Практичні питання демаркації кордону вирішує спеціально створювана для цього змішана урядова комісія суміжних держав. Комісія визначає лінію проходження кордону на конкретних ділянках місцевості, складає протокол-опис кордону, що демаркується, карту з його позначенням і протокол на кожний прикордонний знак. Після закінчення діяльності змішана комісія підписує демаркаційні документи, які набувають чинності після їх затвердження відповідно до законодавства прикордонних держав.

Після розпаду СРСР Україна почала тривалий та непростий процес укладення міждержавних угод з сусідніми країнами щодо делімітації державного кордону. У 2003 р. було підписано Договір між Україною і РФ про українсько-російський державний кордон, який набув чинності у квітні 2004 р. Ця угода стосується суходільної частини державного кордону. Переговори щодо делімітації морського кордону між Україною і РФ тривають.

12 травня 1997 р. підписано Договір між Україною і Республікою Білорусь про державний кордон. Зазначений Договір ратифіковано Верховною Радою 18 липня 1997 р. (Закон України від 18 липня 1997 року № 491/97-вр). Національні збори Республіки Білорусь ратифікували Договір про державний кордон лише 2 квітня 2010 р.

Делімітацію державного кордону між Україною і Республікою Молдова було здійснено на підставі Договору між Україною і Республікою Молдова про державний кордон від 18 серпня 1999 р. (Договір ратифіковано ВР України Законом від 6 квітня 2000 р. № 163З-III). Договір набрав чинності.

Щодо делімітації суходільної частини державного кордону України з Польщею, Румунією, Словаччиною та Угорщиною, то проблем у цьому питанні не виникало. Тривалий час гострою була проблема делімітації морських просторів між Україною та Румунією. З лютого 2009 р . Міжнародний Суд ООН ухвалив рішення "Про делімітацію морських просторів у Чорному морі" (Румунія проти України), тим самим проблему було вичерпано, але, на жаль, рішення було не на користь України.

Непорушність державних кордонів - один з основних факторів стабільності міжнародних відносин у цілому. У зв'язку з цим у міжнародному праві є звичаєва і договірно-правова норма про те, що правонаступництво держав як таке не зачіпає встановлених договором кордонів і прикордонного режиму (ст. 11 Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р.), тобто держава-наступниця зобов'язана дотримуватися договорів про кордони держави-попередниці. До цих договорів також незастосовне правило про докорінну зміну обставин (п. 2 ст. 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.). Навіть за настання таких обставин ці договори повинні виконуватись.

З метою забезпечення недоторканності кордонів суміжні держави встановлюють за допомогою норм внутрішньодержавного і міжнародного права певний режим, що включає порядок пропуску і пересування через кордон, проведення робіт, урегулювання інцидентів і т. ін. Питання, пов'язані з режимом українського кордону, регулюються Законом України "Про державний кордон України" 1991 р. і відповідними міжнародними договорами.

Від режиму державного кордону варто відрізняти прикордонний режим, тобто спеціальний порядок, встановлюваний державою у прикордонних районах. Зазвичай у цих районах діють спеціальні правила в'їзду, проживання, тимчасового перебування, пересування, проведення робіт, обліку та утримання морських і річкових суден, їх плавання та ін. Якщо виникне потреба, командування прикордонних військ може вводити додаткові режимні обмеження у прикордонних зонах. Основні правила прикордонного режиму в Україні передбачені в Законі "Про державний кордон України" 1991 р.

Держави в односторонньому порядку або на основі взаємності можуть пом'якшувати правила прикордонного режиму для сприяння контактам між родичами, що живуть по різні боки кордону, і розвитку прикордонних торгово-економічних і культурних зв'язків.

Суміжні держави для зміцнення добросусідських відносин і швидкого й ефективного врегулювання прикордонних інцидентів за взаємною домовленістю можуть створювати інститут прикордонних представників (прикордонних комісарів). їх функції, права і обов'язки, порядок зносин, імунітети тощо визначаються в договорах про режим кордону і про порядок урегулювання прикордонних інцидентів. Як правило, прикордонні представники призначаються з офіцерського складу прикордонних військ на певні ділянки кордону і мають компетенцію перешкоджати нелегальному переходу кордону; розслідувати випадки порушення кордону; розслідувати і розглядати претензії про компенсацію внаслідок різних порушень прикордонного режиму; узгоджувати порядок повернення майна, що опинилося на території суміжної сторони. Особливо серйозні випадки порушення кордону розглядаються на дипломатичному рівні.