Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 13.10. Протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства

Міжнародні протоки - це природні вузькості, що з'єднують частини відкритого моря або ВЕЗ і використовуються для міжнародного судноплавства й повітряної навігації.

На процес формування міжнародно-правового режиму міжнародних проток вплинуло рішення Міжнародного Суду ООН в англо-албанській справі про інцидент у протоці Корфу 1949 р.

Фабула цієї справи така. 15 травня 1946 р. англійські крейсери "Оріон" і "Суперб", проходячи в південному напрямку через протоку Корфу, були обстріляні албанською батареєю. П'ять місяців по тому, 22 жовтня 1946 р., ескадра британських військових кораблів покинула порт Корфу і попрямувала на вихід через однойменну протоку в північному напрямку. Попередньо англійські кораблі очистили протоку від мін. Однак неподалік затоки Сандра два британських кораблі наскочили на міни, зазнали значних ушкоджень і вийшли з ладу. 13 листопада 1946 р. англійські тральщики знову здійснили операцію з очищення протоки від мін, витраливши при цьому 22 міни. Міжнародний Суд ООН повинен був дати відповідь на питання, чи було порушено суверенітет Албанії діями британських військових кораблів у протоці Корфу 22 жовтня й 13 листопада 1946 р.

Міжнародний Суд ООН у своєму рішенні, зокрема, зазначив: "На думку Суду, відповідно до міжнародного звичаю, що здобув широке визнання, держави в мирний час мають право направляти свої військові кораблі через протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства і з'єднують дві частини відкритого моря, без попереднього дозволу прибережної держави за умови, що такий прохід буде мирним".

Міжнародний Суд ООН також підкреслив, що вирішальними критеріями для визначення, чи є протока міжнародною є: а) географічне положення протоки, що має з'єднувати дві частини відкритого моря та б) її дійсне використання для міжнародного судноплавства. У доктрині міжнародного права перший критерій одержав назву "географічний", а другий - "функціональний". Причому при аналізі функціонального критерію варто враховувати кількість суден, що використовують якусь протоку, а також кількість держав, яким належать ці судна.

У наш час правовий режим проток, що використовуються для міжнародного судноплавства, визначається нормами звичаєвого і договірного права. Протягом століть широке міжнародне визнання здобув звичай, про який ішлося в рішенні Міжнародного Суду ООН 1949 р. у справі про інцидент у протоці Корфу - свободи проходу суден через міжнародні протоки. Пізніше також додалася свобода прольоту літаків над такими протоками. Ці свободи як норми звичаєвого права діють щодо проток Гібралтарської, Ла-Манш, Магелланової, Малаккської та ін.

До Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. було внесено норму про неприпустимість призупинення мирного проходу іноземних суден через протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства (п. 4 ст. 16).

У зв'язку з прийняттям 12-мильної ширини територіальних вод Конвенцією ООН з морського права 1982 р. з'явилася реальна можливість перекриття територіальним морем більше 100 проток, що використовуються для міжнародного судноплавства. Для забезпечення свободи судноплавства через такі протоки та польотів над ними цією Конвенцією було введено інститут транзитного проходу. Відповідно до нього у протоках, що використовуються для міжнародного судноплавства, всі судна й літальні апарати мають право транзитного проходу, якому не повинно чинитися перешкод, за винятком випадків, зазначених у Конвенції. Транзитний прохід є здійсненням свободи судноплавства та польоту єдино з метою безперервного й швидкого транзиту через протоку між однією частиною відкритого моря або ВБЗ та іншою частиною відкритого моря або ВЕЗ (п. 2 ст. 38).

При здійсненні права транзитного проходу судна й літальні апарати утримуються від будь-якої діяльності, крім властивої їхньому звичайному порядку безперервного й швидкого транзиту, за винятком випадків, коли така діяльність зумовлена обставинами непереборної сили або лиха. Зокрема, вони утримуються від будь-якої погрози силою або її застосування проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності держав, що межують із протокою, або будь-яким іншим чином на порушення принципів міжнародного права, закріплених у Статуті ООН.

Режим проходу через протоки, які використовуються для міжнародного судноплавства, не зачіпає в інших відносинах ні правового статусу вод, що утворюють такі протоки, ні здійснення державами, що межують із протоками, їхнього суверенітету або юрисдикції над такими водами, повітряним простором над ними, їхнім дном і надрами.

Норми, що регламентують режим проток, які використовуються для міжнародного судноплавства, не поширюються на ті протоки, чий правовий статус визначається спеціальними міжнародними угодами. Такі угоди діють, зокрема, щодо Балтійських і Чорноморських проток.

Правовий режим Чорноморських проток. Цими протоками є Босфор і Дарданелли, що з'єднують Чорне й Середземне моря. В 1936 р. у Монтрьо (Швейцарія) було укладено Конвенцію про режим Чорноморських проток, що діє донині, яка визначає порядок користування ними. На режим проток безпосередньо впливає стан війни або миру та відношення до війни Туреччини.

Положеннями Конвенції визначено, що торговельні судна всіх держав користуються свободою судноплавства і транзиту вдень і вночі; за прохід з кожної нетто-тонни Туреччина стягує санітарний і маяковий збори. Це правило залишається в силі й під час війни, якщо Туреччина не бере у ній участі. Якщо Туреччина є воюючою стороною, то свобода судноплавства й транзиту в протоках зберігається в денний час для держав, які не перебувають у стані війни з Туреччиною.

Режим проходу військових кораблів через протоки визначається Конвенцією залежно від їх належності до чорноморських або нечорноморських держав. Для останніх встановлено деякі обмеження. Чорноморські держави мають право проводити будь-які кораблі, за попереднім повідомленням дипломатичними каналами турецького уряду не менш ніж за 8 діб. При цьому лінкори й кораблі, прирівняні до них (водотоннажністю понад 10 тис. т або ті, що мають калібр гармат понад 203 мм), повинні проходити поодинці в супроводі не більше 2 есмінців. Тільки чорноморські держави можуть проводити підводні човни поодинці, удень і в надводному положенні за умови, що вони куплені за межами Чорного моря або якщо їм необхідний ремонт за межами цього моря. Туреччина про це повідомляється заздалегідь.

Нечорноморським державам дозволяється проводити через протоки тільки легкі надводні кораблі водотоннажністю до 10 тис. т або ті, що мають калібр знарядь до 8 дюймів. Сукупний тоннаж усіх кораблів нечорноморських держав у Чорному морі не повинен перевищувати 45 тис. т, а кораблів однієї з таких держав - 30 тис. т. Час перебування кораблів нечорноморських держав у Чорному морі не повинен перевищувати 21 доби. Туреччина при цьому повинна одержати відповідне повідомлення за 15 діб.

Під час війни, за неучасті в ній Туреччини, прохід через протоки військових кораблів воюючих держав заборонений. Коли Туреччина є воюючою стороною, прохід військових кораблів через протоки повністю залежить від її рішення.

Останнім воєнним випадком (не вважаючи навчань), коли передбачені Конвенцією механізми були задіяні, був збройний конфлікт між Росією й Грузією в серпні 2008 р. Тоді через протоки у бік грузинських портів Батумі й Поті пройшли військові кораблі Шостого флоту ВМС США.

Необхідно зазначити, що аж до 1982 р. реалізація Конвенції 1936 р, не спричинювала серйозних проблем для торговельного судноплавства. Однак 1 травня 1982 р. Туреччина в односторонньому порядку поширила на частину протоки Босфор регламент порту Стамбул, тим самим обмеживши дію певних положень Конвенції щодо судноплавства цією протокою. Міжнародне співтовариство в цілому з розумінням поставилося до подібних дій Туреччини, спрямованих на забезпечення безпеки мореплавання в Босфорі.

Надалі Туреччина пішла шляхом посилення жорсткості обмежень. Так, з метою підвищення безпеки навігації й поліпшення становища навколишнього середовища Туреччина в односторонньому порядку оголосила про введення в дію з 1 липня 1994 р. національного регламенту судноплавства в зоні Чорноморських проток. Реальні події підтверджують побоювання Туреччини. Ще до набрання чинності зазначеним регламентом 13 березня 1994 р. у протоці Босфор кіпрський танкер "Насіа" зіштовхнувся із суховантажем "Шіпброкер". Через пробоїну в борті танкера в море потрапило від 13 до 40 тис. т нафти (за різними оцінками). Пожежа тривала більше 4 діб. Рух протокою було припинено.

Відповідно до положень регламенту 1994 р. всі судна, що проходять Чорноморськими протоками, поряд з міжнародними нормами зобов'язані дотримуватися правил, які оголошені або будуть оголошені адміністрацією порту Стамбул або компетентними турецькими органами. Односторонні дії Туреччини викликали занепокоєння міжнародного співтовариства. Так, Комітет з безпеки на морі ІМО 24 листопада 1994 р. запропонував нові правила. Туреччина погодилася з ними лише частково. У травні 1999 р. Комітет за наполяганням Туреччини розглянув питання про запровадження нових правил. Деякі держави, включаючи Росію, виступили проти цього. Україна "делікатно" промовчала. За пропозицією США Комітет більшістю голосів прийняв рішення на користь Туреччини. У листопаді 1999 р. на 21-й сесії Генеральної асамблеї ІМО було закріплено споконвічне право Туреччини встановлювати правила судноплавства в Чорноморських протоках. У протоколі сесії була зафіксована особлива думка Росії. Ще до цієї події Туреччина в односторонньому порядку ввела обов'язкову лоцманську проводку в Босфорі й Дарданеллах.