Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 16.5. Охорона атмосфери і навколоземного космічного простору

Атмосферне повітря є одним із найважливіших природних благ. Проте розширення та інтенсифікація насамперед хімічного і металургійного виробництва спричинили серйозне забруднення атмосфери. Гострота цієї проблеми посилюється тією обставиною, що у зв'язку з рухливістю повітряні маси вільно перетинають кордони держав, викидаючи небезпечні опади на значному віддаленні від джерел забруднення повітря. Наприклад, двоокис сірки, який потрапляє в повітря від індустріальних центрів Західної Європи і США, через якийсь час з опадами потрапляє на територію Скандинавських держав і Канади у вигляді розчину сильнодіючої сірчаної кислоти ("кислотні дощі"). На жаль, сьогодні немає консолідованого міжнародно-правового акта, який би регулював основні питання щодо використання і охорони атмосфери Землі. У цій сфері діють спеціальні угоди із запобігання й обмеження найнебезпечніших видів забруднення повітря.

У 1979 р. під егідою Європейської економічної комісії була укладена Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (в силі з 1983 р.). Держави-учасниці зобов'язалися обмежити і, наскільки це можливо, зменшувати забруднення повітря, обмінюватися інформацією, проводити консультації, наукові дослідження і моніторинг (контроль) якості повітря. У 1985 р. до Конвенції було прийнято протокол, що містить зобов'язання держав-учасниць скоротити викиди сірки в повітря на своїх територіях і зменшити їх транскордонні потоки на 30 % відносно 1993 р. Протокол, прийнятий у 1988 р., передбачає контроль викидів оксидів азоту та їх транскордонних потоків. Україна бере участь у цих угодах.

22 травня 2001 р. держави, визнаючи, що стійкі органічні забруднювачі мають токсичні властивості, виявляють стійкість до розкладання, характеризуються біоакумуляцією і є об'єктом транскордонного перенесення з повітрям, водою й мігруючими видами, а також осаджуються на великій відстані від джерела викиду, накопичуючись в екосистемах суші та водних екосистемах, підписали Стокгольмську конвенцію про стійкі органічні забруднювачі.

Озоновий шар атмосфери виконує важливу функцію із захисту Землі від шкідливої дії ультрафіолетових променів. Діяльність людини, продиктована недалекоглядними інтересами, призвела до виснаження озонового шару і виникнення "озонових дір". У 1985 р. у Відні на міжнародній конференції була прийнята Конвенція про охорону озонового шару (набула чинності з 1988 р.). Вона передбачає зобов'язання загального характеру щодо контролю за його станом і співпраці в розробленні заходів із захисту озонового шару. В 1987 р. було підписано Монреальський протокол щодо речовин, які призводять до виснаження озонового шару. Протоколом впроваджуються обмеження на виробництво речовин, які негативно впливають на озоновий компонент атмосфери. Україна є учасницею цих угод.

Серйозну загрозу для благополуччя людства становить "парниковий ефект", тобто глобальне потеплення клімату Землі, спричинене підвищеною концентрацією в атмосфері двоокису вуглецю (вуглекислого газу). "Парниковий ефект" призводить до танення полярних льодовиків, підвищення рівня морів і океанів з непередбачуваними негативними наслідками для всієї екосистеми нашої планети. На думку вчених, глобальна зміна клімату - один із найгрізніших викликів людству, який вимагає вжиття екстрених і ефективних заходів2.

У 1992 р. на Конференції в Ріо-де-Жанейро 160 держав підписали Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату. її основне завдання - забезпечити таку поведінку держав, яка б не загрожувала перенасиченням атмосфери парниковими газами і не призводила б до кліматичних катастроф. Конвенція передбачає заходи зі стабілізації рівня концентрації парникових газів із метою недопущення "перегріву" планети. В ній передбачається відповідальність усіх держав за зміну клімату Землі. Правда, ця відповідальність диференціюється залежно від ступеня економічного розвитку держав і враховує потреби й інтереси країн, що розвиваються.

Межа між повітряним простором і космосом на висоті 100- 110 км є юридичною, але не фізичною. Тому процеси, що відбуваються в навколоземному космічному просторі, безпосередньо впливають на нашу планету. Активність у справі дослідження і використання космічного простору, що неухильно зростає, призвела до необхідності вжиття заходів з охорони космічного середовища від шкідливих наслідків такої діяльності. Нині ближній космос уже помітно забруднений відпрацьованими штучними супутниками та їх компонентами, деталями ракет та іншим космічним сміттям. Це становить реальну загрозу для функціонуючих космічних об'єктів і космонавтів. Використання ядерних джерел енергії на космічних апаратах, проведення великомасштабних експериментів у космосі, елементи промислового виробництва (надчистих сплавів, ліків і т. ін.) на орбітальних станціях, можлива розробка місячних ресурсів, військова діяльність у космосі містять у собі додаткові небезпеки забруднення і шкідливої дії на навколоземний простір.

На сучасному етапі розвитку міжнародного права проблеми забруднення космосу розв'язуються на рівні загальних норм - Московського договору про заборону випробувань ядерної зброї в трьох середовищах (у тому числі в космічному просторі) 1963 р., Договору з космосу 1967 р., Угоди про Місяць 1979 р. Так, у ст. IX Договору 1967 р. і ст. VI Угоди 1979 р. зафіксовано зобов'язання уникати шкідливого забруднення космічного простору, Місяця та інших небесних тіл, а також несприятливих змін земного середовища внаслідок доставлення позаземної речовини і вживати для цього відповідні заходи. Договором з космосу встановлена заборона на виведення в космічний простір будь-яких об'єктів з ядерним або іншим видом зброї масового знищення. Угода 1979 р. взагалі встановила режим повної демілітаризації і нейтралізації Місяця та інших небесних тіл. Ці заходи мають безумовне позитивне значення в охороні космічного середовища від звичайного і радіоактивного забруднення. Проте спеціальних угод щодо захисту космосу від шкідливої антропогенної дії поки не розроблено.

Рівень розвитку науки і техніки досяг таких висот, що можна впливати на компоненти екосистеми Землі з метою спричинити певний ефект - випадання опадів або усунення їх випадання, зміна напряму руху й сили ураганів і тайфунів і т. ін. Ці дії можуть бути продиктовані благими намірами або навпаки. Так, під час війни в Індокитаї США для успішного виконання бойових операцій штучно викликали рясні дощі з метою ускладнення дій супротивника. У пресі періодично з'являються публікації про те, що секретні відомства держав розробляють методи штучного спричинення землетрусів та інших стихійних лих.

Ці обставини спонукали міжнародне співтовариство прийняти в 1977 р. Конвенцію про заборону військового або будь-якого ворожого використання засобів впливу на природне середовище (набула чинності з 1978 р.). Конвенція зобов'язала держави, що беруть участь у ній, не використовувати з військовою або будь-якою іншою ворожою метою будь-які засоби для зміни шляхом навмисного управління природними процесами динаміки, складу або структури Землі, включаючи її біоту, літосферу, гідросферу і атмосферу, або космічного простору. Проте Конвенція не містить заборони на використання засобів дії на природне середовище з мирною метою. Держави-учасниці повинні співпрацювати у справі збереження, поліпшення і мирного використання навколишнього середовища з урахуванням потреб держав, що розвиваються.