Міжнародне право - Тимченко Л.Д. - 18.4. Регіональне економічне співробітництво і міжнародне право

Основні організаційно-правові форми економічного співробітництва на глобальному рівні були розглянуті в розд. 9. Тому інтерес становить вивчення проблеми регіонального економічного співробітництва.

ООН. Незважаючи на те, що ООН є універсальною міжнародною організацією, вона також займається питаннями регіонального економічного співробітництва.

Під керівництвом ЕКОСОР функціонують п'ять регіональних комісій - Економічна комісія для Європи (ЕКЄ), Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО), Економічна комісія для Африки (ЕКА), Економічна комісія для Латинської Америки і Карибського басейну (ЕКЛАК), Економічна і соціальна комісія для Західної Азії (ЕСКЗА). Мета цих комісій полягає в сприянні економічному й соціальному розвитку відповідних регіонів, зміцненні і розвитку економічних зв'язків між державами регіону та між ними й іншими країнами світу. Регіональні комісії також вивчають економічні і соціальні проблеми своїх регіонів та надають рекомендації урядам держав-членів і спеціалізованим установам ООН, а також беруть участь у реалізації проектів розвитку.

Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) була створена в 1949 р. як міжнародна економічна організація соціалістичних держав, пов'язаних не тільки взаємними економічними інтересами, а й політико-ідеологічною єдністю, а також схожістю планової, централізовано регульованої економіки. До РЕВ входили Болгарія, В'єтнам, Куба, Монголія, НДР, Польща, Румунія, СРСР, Угорщина, Чехословаччина. До 1961 р. у роботі РЕВ брала участь Албанія. З 1964 р. на основі спеціальної угоди з РЕВ співпрацювала Югославія. В роботі окремих органів РЕВ брали участь як спостерігачі представники Анголи, Афганістану, Ефіопії, Лаосу, КНДР, Мозамбіку; були укладені також угоди про співпрацю з Фінляндією (1973 р.), Іраком, Мексикою (1975 р.), Нікарагуа (1983 р.). РЕВ підтримувала контакти більш ніж з 60 міжнародними економічними організаціями і мала статус спостерігача при Генеральній Асамблеї ООН.

Відповідно до прийнятого в 1959 р. Статуту РЕВ метою організації були: сприяння шляхом об'єднання і координації зусиль держав-членів поглибленню та вдосконаленню співробітництва і розвитку соціалістичної економічної інтеграції, планомірному розвитку народного господарства, прискоренню економічного і науково-технічного прогресу, безперервному зростанню продуктивності праці, поступовому зближенню рівнів економічного розвитку, неухильному піднесенню добробуту народів держав - членів РЕВ.

Працюючи над досягненням цієї позитивної мети, РЕВ не була позбавлена істотних недоліків. До них слід віднести значну частку політики й ідеології в діяльності організації та неповоротку ієрархічну структуру органів РЕВ. Звідси випливає значна кількість малоефективних рішень, прийнятих у рамках організації.

Під егідою РЕВ було створено декілька десятків галузевих економічних організацій соціалістичних країн, зокрема Міжнародний інвестиційний банк (МІВ). Ця фінансова установа діє дотепер, кредитуючи підприємства колишніх держав-учасниць, зрозуміло, вже без політико-ідеологічних симпатій.

У зв'язку з розпадом соціалістичної співдружності 28 червня 1991 р. у Будапешті на останньому засіданні сесії Ради РЕВ було підписано спеціальний Протокол про розформовування РЕВ.

Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Після Другої світової війни західні держави вирішили на основі багатосторонньої співпраці вдихнути нове життя в розвиток своїх економік і в досягнення соціального добробуту. США, що стали до того часу найбагатшою державою західного світу, відіграли лідируючу роль у розвитку цього процесу. Вони запропонували країнам Західної Європи і, врешті-решт, успішно виконали "План Маршалла", названий за ім'ям державного секретаря США, що ініціював його. Головною метою плану було подолання за допомогою американських капіталовкладень післявоєнного розвалу європейської економіки і запобігання соціальним потрясінням. Для реалізації плану в 1948 р. було створено організаційно-правові механізми: Адміністрацію економічного співробітництва в США і Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) для розроблення заявок на американську допомогу з боку західноєвропейських держав. Радянський Союз і так звані країни "народної демократії" (східноєвропейські держави) у "Плані Маршалла" з політико-ідеологічних міркувань участі не брали.

У 1960 р. ОЄЕС виконала основні свої завдання і її замінила Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Членами цієї організації є держави Західної Європи, Австралія, Канада, Нова Зеландія, США, Японія.

16 травня 2007 р. за підсумками дводенного засідання ОЕСР у Парижі для початку переговорів про членство в Організації були запрошені: Естонія, Ізраїль, Росія, Словенія, Чилі. Для переговорів про можливе розширення ОЕСР були запрошені Бразилія, Індія, Індонезія, Китай і Південно-Африканська Республіка.

До структури ОЕСР входять постійно діюча рада, виконавчий комітет, секретаріат. Організація також має більше 100 спеціальних і робочих органів. У рамках ОЕСР проводиться велика науково-дослідна робота. Рішення організації мають переважно консультативний і рекомендаційний характер.

Мета ОЕСР - узгодження спільної економічної і торгової політики держав-членів, координація їх політики з надання допомоги державам, що розвиваються, сприяння розвиткові світового економічного обміну на багатосторонній недискримінаційній основі.

Штаб-квартира ОЕСР розташована в Парижі.

Нині однією з ефективних форм координації економічної політики західних держав є щорічні зустрічі глав держав "великої сімки** (G7) - Великої Британії, Італії, Канади, США, Франції, ФРН і Японії. На цих зустрічах обговорюються питання, що мають кардинальне значення для розвитку міжнародних відносин, при цьому особливий акцент робиться на економічній сфері (надання фінансової допомоги, проблеми погашення боргів, економічні аспекти екологічної безпеки та ін.). На ці наради можуть запрошуватися керівники, міністри та експерти з інших держав, чиї інтереси є предметом обговорення. У 1997 р. "велика сімка" стала "великою вісімкою" за рахунок прийняття в її члени Росії.

"Велика двадцятка" (G20, офіційна назва: англ. Group Twenty Finance Ministers and Central Bank Governors) - група найбільш розвинутих індустріальних країн. Клуб G20 був створений в 1999 р. і об'єднує 20 найбільших економік планети: Австралії, Аргентини, Бразилії, Канади, Китаю, Німеччини, Індії, Індонезії, Італії, Мексики, Сполученого Королівства, Південної Африки, Республіки Корея, Росії, Саудівської Аравії, Сполучених Штатів Америки, Туреччини, Франції, Японії, Європейського Союзу. "Велика двадцятка" була створена у відповідь на фінансові кризи кінця 1990-х років і зростаюче відчуття того, що країни з ринковою економікою, що розвивається, не були адекватно представлені у світових економічних переговорах і ухваленні рішень. На частку країн "Великої двадцятки" припадає 90 % світового ВВП і дві третини населення світу. Засновницька конференція відбулася 15-16 грудня 1999 р. у Берліні. Група була створена за ініціативою міністрів фінансів семи провідних промислово розвинутих країн - Великої Британії, Італії, Канади, США, Франції, ФРН і Японії - для ведення діалогу з країнами, що розвиваються, а ключових питань економічної і фінансової політики. До 2008 р. група не проводила заходів на вищому рівні, її основною формою діяльності були щорічні зустрічі на рівні міністрів фінансів і глав центральних банків. Перший антикризовий саміт G20 відбувся 14-15 листопада 2008 р. у Вашингтоні. На ньому обговорювалися питання, пов'язані зі світовою фінансовою кризою.

Ця зустріч на вищому рівні відбулася за ініціативою президента Франції Ніколи Саркозі і британського прем'єр-міністра Гордона Брауна. Лондонський саміт G20 розпочався 2 квітня 2009 р. в Лондоні і став другою зустріччю "двадцятки", присвяченою світовій фінансовій кризі. Основна мета саміту - обговорення необхідних дій щодо запобігання глобальній рецесії, дефляції; зміцнення фінансового сектору і недопущення протекціонізму, посилення глобальної фінансової та економічної системи, вироблення заходів для переходу світової економіки до стійкого зростання.

24-25 вересня 2009 р. у Пітсбурзі (США) відбувся черговий саміт. Головними його підсумками стали: обіцянка спільно підвищувати банківські стандарти, у тому числі обмежуючи необґрунтовано високі виплати топ-менеджерам; намір створити систему узгоджених дій всіх учасників G20 у сфері економічної політики.

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) була утворена в 1960 р. після набуття чинності Конвенцією, підписаною в Стокгольмі в 1959 р. сімома державами: Австрією, Ісландією, Ліхтенштейном, Норвегією, Фінляндією, Швейцарією і Швецією. Сьогодні тільки Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія і Швейцарія є членами ЄАВТ.

Мета Асоціації багато в чому збігалася з метою ЄС, проте не виявлялася тенденція до створення союзу і наднаціональних структур. У 1966 р. у рамках ЄАВТ була створена зона вільної торгівлі промисловими товарами (без миті кількісних обмежень). Торгівля товарами сільськогосподарського походження і морепродуктами здійснюється на основі спеціальних угод. Для торгівлі з третіми країнами зберігаються національні митні тарифи. Держави - члени ЄАВТ уклали угоди про вільну торгівлю з низкою східноєвропейських держав - Болгарією, Польщею, Румунією, Словаччиною, Чехією. Аналогічні декларації були підписані з балтійськими державами.

Структура ЄАВТ: рада, комітети, секретаріат. Місцеперебування секретаріату - Женева (Швейцарія).

У1992 р. держави - члени ЄАВТ і держави-члени ЄС підписали Договір про утворення Європейського економічного простору (ЄЕП). Після розширення Європейського Союзу, яке відбулося 1 січня 2007 р., ЄЕП охоплює 27 країн ЄС, а також країни Європейської асоціації вільної торгівлі - Ісландію, Ліхтенштейн і Норвегію. Швейцарія відповідно до підсумків референдуму (1992 р.) не ратифікувала Договір про створення ЄЕП, що набув чинності в 1994 р.

До системи Договору входять двосторонні угоди між державами ЄАВТ і ЄС про імпорт деяких сільськогосподарських продуктів та двосторонні угоди між ЄС та Ісландією й Норвегією про вільну торгівлю рибою.

Договір 1992 р. передбачає: чотири свободи (вільний рух товарів, послуг, капіталів і людей); співпрацю в таких галузях, як наука, освіта, споживча політика, екологічна політика, соціальна політика; правову систему, що забезпечує реалізацію загальних правил і норм.

Співпраця держав у рамках ЄС була розглянута в розд. 9.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) був утворений у 1990 р. як важливий інститут економічного співробітництва держав у Європейському регіоні. Акціонерами банку є 61 держава, Європейська комісія та Європейський інвестиційний банк. Країнам ЄС належить 55,12 % капіталу, США - 10, Японії - 8,52, країнам операцій - 11,78 % (у тому числі Україні - 0,8 %), іншим акціонерам - 14,58 %.

Одна з основних цілей ЄБРР - підтримка економічного розвитку і реконструкції країн Центральної і Східної Європи, що заявили про свою прихильність до демократичних принципів, і сприяння їх переходу до відкритої ринкової економіки і приватного підприємництва.

Банк покликаний підтримувати переважно приватний сектор, кредити для якого мають становити 60 %, а для державного - 40 % всіх позик ЄБРР, що надаються.

Ці засоби призначаються в основному для будівництва і модернізації транспортних систем, засобів зв'язку і телекомунікації. Строк повернення за кредитами - до 5 років, ставка - 15 % річних. Всього за 1991-2008 рр. банк надав країнам Східної Європи кредити на суму 33 млрд евро для реалізації 2,2 тис. проектів. У 2004 р. прибуток банку становив 297,7 млн евро. Власний капіталу банку в 2008 р. складав 20 млрд євро.

У липні 2004 р. українська компанія "Чумак" отримала від ЄБРР довгостроковий кредиту розмірі 10 млн дол. Ці кошти вона використала для того, щоб встановити на своєму переробному заводі нове обладнання для виробництва олії.

У квітні 2006 р. ЄБРР надав найбільшій українській сталеливарній компанії "Міттал Стіл Кривий Ріг" 200 млн дол. з метою сприяння в модернізації технологи, підвищення продуктивності й ефективності використання енергоресурсів. Передбачалося, що кредит сприятиме посиленню економіки країни, збільшенню виробництва сталі, зростанню конкурентоспроможності та стандартів у металургійному секторі і значному підвищенню економії енергоресурсів. Останнє особливо важливо з урахуванням того, що Україна залишається однією з найбільш енергозатратних країн у промисловому світі і її металургійний сектор вимагає значних інвестицій для того, щоб задовольняти сучасні вимоги енергоефективності.

У 2009 р. у відповідь на світову фінансову кризу ЄБРР розробила пакети антикризових заходів для країн і клієнтів у регіоні операцій. Сьогодні 20 таких проектів вартістю 800 млн євро затверджені або перебувають на етапі розгляду і спрямовані на стимулювання діяльності підприємств, що зазнали збитків від кризи.

Місцеперебування ЄБРР - Лондон.

Економічне співробітництво держав СНД. Із самого початку існування Співдружності співпраця в економічній сфері є однією з пріоритетних у діяльності цього утворення. В самій Угоді про створення СНД чимало уваги приділено економічним питанням.

У1993 р. держави СНД підписали Угоду про узгодження антимонопольної політики, Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики і Положення про Міждержавну раду з антимонопольної політики.

У тому самому році 9 держав СНД підписали Договір про створення Економічного союзу. Україна і Туркменістан увійшли до Союзу як асоційовані члени. В заяві України у зв'язку з Договором про створення Економічного союзу говориться: "Україна з урахуванням внутрішнього законодавства заявляє про свій намір співпрацювати з економічним співтовариством як асоційований член на основі окремої угоди відповідно до ст. 30 Договору про створення Економічного союзу"1.

У Договорі передбачається поетапне формування Союзу з метою інтеграції економік держав-членів і створення єдиного митного і валютного простору.

15 квітня 1994 р. була підписана Угода про створення зони вільної торгівлі, що мала на меті запустити в дію механізм Договору про Економічний союз.

21 жовтня 1994 р. на засіданні Ради керівників держав СНД була укладена Угода про створення Міждержавного економічного комітету Економічного союзу. Цей документ підписали керівники 11 держав СНД (окрім Туркменістану).

Міждержавний економічний комітет (МЕК) є постійно діючим координуючим і виконавчим органом Економічного союзу. Він здійснює контрольні та розпорядчі функції в межах повноважень, делегованих йому державами - учасницями Договору про створення Економічного союзу.

У 1994 р. також були підписані угоди про створення Платіжного союзу СНД і Митного союзу СНД. Надалі заплановано створення спільного ринку товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Так, 15 грудня 2000 р. Економічна рада Співдружності Незалежних Держав схвалила Концепцію поетапного формування спільного ринку праці та регулювання міграції робочої сили держав - учасниць СНД, розроблену Консультативною радою з праці, міграції і соціального захисту населення держав - учасниць СНД спільно з Департаментом аналізу економічних умов формування зони вільної торгівлі Виконавчого комітету СНД з урахуванням пропозицій та зауважень держав - учасниць СНД і розглянуту Комісією з економічних питань. А 20 червня 2008 р. Економічна рада СНД схвалила проект Стратегії економічного розвитку Співдружності Незалежних Держав на період до 2020 р.

Важливим напрямом економічного співробітництва в рамках СНД є багатостороння галузева координація в рамках Електроенергетичної ради, Ради із залізничного транспорту, Ради з машинобудування, Міжурядової ради з нафти і газу.

Відповідно до Угоди про заходи щодо забезпечення поліпшення розрахунків між господарськими організаціями країн - учасниць СНД від 15 травня 1992 р. (ст. 5), Угодою про статус Економічного суду і Положення про Економічний суд від 6 липня 1992 р. був утворений Економічний суд СНД. Фактично суд з'явився в 1994 р. Мета створення суду - забезпечення одноманітного застосування угод держав - учасниць СНД і основаних на них економічних зобов'язань шляхом вирішення суперечок.

До 1995 р. у рамках СНД вже було прийнято близько 80 економічних угод, і кількість їх має тенденцію до зростання. Проблема полягає в тому, що багато з цих угод просто не працює. Тому керівники України та інших держав Співдружності акцентують увагу на необхідності радикального підвищення ефективності економічного співробітництва в рамках СНД і його правового забезпечення. Без позитивного вирішення цієї проблеми Співдружність не витримає випробування часом.

Регіональне економічне співробітництво можна також проілюструвати прикладами інших організацій: Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), створена Канадою, Мексикою і США в 1992 р.; Організація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АПЕК); Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН, докладніше див. розд. 9); Афро-Азіатська організація економічного співробітництва (АФРАСЕК); Карибське співтовариство (КАРІКОМ); Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ); "Андська група"; Організація економічного співробітництва (ОЕС). Ці організації є міжурядовими об'єднаннями і мають міжнародну правосуб'єктність.