Міжнародне приватне право - Довгерт A.C. - Спеціальні норми інтертемпорального колізійного права

55. Спеціальні норми інтертемпорального колізійного права містяться в українському законодавстві з МПрП. Взагалі Закон України про МПрП характеризується поміркованим ставленням до зворотної дії колізійних норм. Фактично ретроактивність дозволяється в обмежених випадках, що стосуються вибору права сторонами у договірних, сімейних або спадкових відносинах.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону: "Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину на різних стадіях його виконання тощо. Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину, але не можуть:

1) бути підставою для визнання правочину недійсним у зв'язку з недодержанням його форми;

2) обмежити чи порушити права, які набули треті особи до моменту вибору права або зміни раніше обраного права".

Згідно зі статтею 61 українського Закону про МПрП, подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться.

Однак право, вибране згідно з такими правилами, припиняє застосовуватися або змінюється за згодою сторін у разі зміни особистого закону або звичайного місця перебування того з подружжя, до особистого закону або звичайного місця перебування якого було прив'язане обране право. Нове право застосовується до правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не встановлено подружжям.

За ст. 70 Закону, яка стосується визначення права, що застосовується до спадкових відносин, встановлено колізійну прив'язку до права країни, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання. При цьому спадкодавець має право обрати в заповіті право держави, громадянином якої він був. Але вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.

56. Про множинність правових систем із позиції МПрП можна говорити у таких випадках. По-перше, по декілька правових систем існує у федеративних та конфедеративних державах. У випадку відсилання до правової системи такої країни виникає питання вибору не тільки між правом федерації і правом суб'єкта федерації, а також між правовими системами декількох суб'єктів федерації. Ті колізійні норми, які визначають, право якої території серед суб'єктів, що входять до складу однієї держави, слід застосувати, називаються міжобласними (міжштатними) колізійними нормами, а такі колізії називають інтерлокальними. По-друге, може мати місце наявність декількох правових систем у державах, населення яких має відокремлені спільноти з огляду на правове регулювання. В цьому випадку звертаються до колізійних норм, які називають інтерперсональними і які визначають, право якої спільноти слід застосувати, і самі колізії також називають інтерперсональними.

57. Якщо українська колізійна норма вказує на право країни, в якій існують федеральні чи адміністративно-територіальні суб'єкти з власними системами чи підсистемами права, то необхідно керуватися положеннями ст. 15 Закону про МПрП, щоб визначити ту правову систему, яка є належною для регулювання конкретних правовідносин. У багатьох федеративних державах у непоодиноких випадках певні приватноправові питання віднесені до відання суб'єктів федерації (США, Росія, Індія, Мексика, Бразилія, Німеччина, Канада). Наприклад, у США кожний штат має власну систему приватного права, а декілька штатів (Монтана, Південна Дакота, Північна Дакота, Джорджія, Каліфорнія) мають цивільні кодекси, які істотно відрізняються від континентального розуміння таких кодифікацій (більш схожі на систематизацію прецедентів). Штат Луїзіана має класичний цивільний кодекс континентального зразка.

Дещо інша ситуація у Російській Федерації. Конституція РФ відносить цивільне, цивільно-процесуальне та арбітражно-процесуальне право до виключного відання федерації. Разом з тим, трудове, сімейне, житлове, земельне, водне, лісове законодавство, законодавство про надра та охорону навколишнього середовища Конституція РФ відносить до спільного відання федерації та її суб'єктів. Так, у Сімейному кодексі РФ визначені питання, що належать до компетенції суб'єктів федерації: порядок і умови дозволу на укладення шлюбу до досягнення шістнадцятилітнього віку; заборона приєднувати до свого прізвища прізвище іншого із подружжя; особливий порядок реалізації права дитини на ім'я та по-батькові. Таким чином, федеративний устрій держави передбачає наявність у суб'єктів федерації права на прийняття власного законодавства в межах, визначених Конституцією.

58. У багатьох країнах Азії, Африки, Латинської Америки окрім кодифікованого приватного права діють системи звичаєвого, племінного і релігійного права. Норми останніх часто вступають в колізію як із нормами загальноцивільного законодавства, так і між собою. Тому у більшості країн, які традиційно називають країнами, що розвиваються (Азія, Африка, Латинська Америка), основними є інтерперсональні колізії, які виникають в першу чергу у сфері сімейно-шлюбних та спадкових відносин, тобто у сферах із сильними традиціями та звичаями.

Інтерперсональне приватне право має справу із ситуаціями, в яких різні системи матеріального приватного права регулюють відносини між різними групами осіб (що належать до певних релігійних або етнічних груп чи племен). Воно визначає, право якої з груп має застосовуватися.

У групі специфічних колізій МПрП інтерперсональні колізії посідають особливе місце. Коли ми говоримо про ієрархію законів, їхню дію в часі або про колізії законів різних територіальних одиниць однієї держави, то маємо на увазі одну й ту ж категорію законів; вони встановлюються державою. У сфері ж персонального права ми маємо справу з дещо іншими джерелами права. Це можуть бути релігійні канони, племінні звичаї тощо, і конфліктувати вони можуть як між собою, так і з національним законодавством.

Інтерперсональні колізії беруть свій початок з періоду панування системи персональних законів, яка склалася в Європі після навали варварів у V ст. до н.е. та занепаду Римської імперії. Різні племена (романці, салійці, рипуарці та ін.) не мали чітко розмежованих держав. Співіснуючи на одній території, вони зберігали власні звичаї та закони. Таким чином, кожен індивід підпорядковувався законам тієї етнічної групи, до якої він належав. Присутність на певних територіях переможців і переможених не призвела до зникнення законів останніх на користь законів перших. Майже завжди, з часів античності і донині, нова панівна група залишала співіснувати законодавство пригнобленої групи (особливо у сфері приватних відносин), якщо остання за своєю чисельністю переважала панівну групу на завойованій території.

Існуючі в наш час інтерперсональні колізії у більшості випадків зумовлені колоніальним минулим великої кількості держав. Спочатку метрополії відкидали національні правові системи або вносили у ці системи чужі елементи, а потім поступово стали визнавати окремі інститути місцевого, приміром, сімейного чи спадкового, права. Наприклад, в Індії, Бангладеш, Пакистані у сфері особистого статуту людини діють норми індуїстського, мусульманського, християнського, парсистського, сикхського, буддійського, джайнійського й іудаїстського права. Норми цих релігійних правових систем застосовуються за умови, що сторони належать до однієї релігійної громади. Якщо вони є членами різних конфесійних громад, то, як правило, має бути застосоване цивільне законодавство відповідної країни. Широка можливість виникнення інтерперсональних колізій має місце у Філіппінах, де щодо різних етнічних груп населення діють різні релігійні та племінні системи права. При цьому домінуючу роль має мусульманське право. Наприклад, при колізії мусульманського права з іншою правовою системою перевагу має іслам (визнається дійсним розлучення, здійснене згідно з мусульманським правом, якщо чоловік є мусульманином).

У законодавстві багатьох країн Африки є спеціальні колізійні норми, які вирішують колізію між племінними звичаями, а в деяких країнах Латинської Америки такі колізії суди вирішують за аналогією з порядком, який має місце при вирішенні колізій у МПрП цих країн.

Інтерперсональні колізії виникають у межах однієї країни, тому їх вирішення є внутрішньою справою країни. Таким чином, якщо українська колізійна норма вибирає право країни, в якій є різні персональні чи територіальні підсистеми права, то виникає проблема інтерперсональних чи інтерлокальних

колізій. Український суд чи інший правозастосовний орган зобов'язаний застосувати іноземне право так, як воно застосовується у правовій системі цієї іноземної держави. Інакше кажучи, у цьому іноземному праві слід знайти відповідь на запитання, яка із діючих у цій країні персональна підсистема права мас бути застосована.

59. Стаття 15 Закону України про МПрП говорить:

"У разі якщо підлягає застосуванню право держави, у якій діє кілька територіальних або інших правових систем, належна правова система визначається відповідно до права цієї держави. За відсутності відповідних правових норм застосовуються норми тієї правової системи, яка має більш тісний зв'язок із правовідносинами".

Отже, незалежно від того, йдеться про територіальні чи персональні підсистеми, котрі діють у країні, до якої відсилає наша колізійна норма, установлений єдиний порядок застосування іноземного права з множинністю правових систем. У цій нормі закріплено зобов'язання застосовувати ті міжобласні (міжштатні) інтерперсональні колізійні норми держави, до якої відсилає наша колізійна норма. По суті, виникає ситуація, яка досить рідко трапляється в системі правового регулювання - вітчизняний суд мас застосувати іноземну колізійну норму.

У випадку, коли неможливо достовірно розібратися в особливостях правової системи тієї країни, де існують різні правові системи (особливо це важливо при вирішенні інтерперсональних колізій), або ж в іноземній правовій системі немає настанов щодо вирішення цього питання чи, відповідно до правової системи іноземної держави, неможливо визначити, яка з правових систем підлягає застосуванню, то коментована стаття передбачає застосувати норми тієї правової системи, яка має більш тісний зв'язок із правовідносинами, що виникли. Таким чином, відсилання у ст. 15 Закону до правової системи, яка має більш тісний зв'язок із правовідносинами, носить субсидіарний (допоміжний) характер, а прив'язка до права країни з множинністю правових систем для визначення належного застосування однієї з цих систем є основною.