Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 9.3. Механізми вирішення спорів міжнародних організацій

Більшість установчих документів передбачають спеціальні механізми щодо мирного врегулювання спорів між членами кожної організації. У системі ООН проблемі вивчення практики організацій у сфері мирного вирішення спорів завжди відводилась особлива увага. З цією метою, згідно з резолюцією ГА ООН від 17 грудня 1974 р., був створений Спеціальний комітет по Статуту ООН і посиленню ролі організації. У результаті зусиль багатьох підрозділів ООН був підготовлений "Довідник з мирного вирішення спорів між державами", рекомендований до опублікування у лютому 1991р. сесією Спеціального комітету по Статуту ООН і посиленні ролі Організації. Одним із центральних питань при виробленні названого документа було питання про роль переговорів при врегулюванні міждержавних конфліктів. Вони є своєрідним діагностичним засобом, при якому з'ясовується ступінь конфлікту, призначаються міри з його врегулювання. При цьому необхідно зауважити, що переговори не виключають одночасного використання інших засобів вирішення міжнародного конфлікту.

Практика міжурядових організацій системи ООН виробила два різновиди переговорів - консультації й обмін документами. Консультації - це найбільш поширений засіб (метод) участі МО у переговорному процесі. Проведення консультацій застосовується в таких МО, як МОП, ІМО, ІКАО, МБРР, МВФ та ін. При вирішенні спірних ситуацій до консультацій вдавались як до засобу врегулювання конфліктів на Близькому Сході у 1969 і І970 рр. та в багатьох інших випадках.

Обмін думками можна вважати одним із різновидів консультацій, при якому з'ясовується питання щодо вибору засобів мирного вирішення спору та способу здійснення його врегулювання. Він передбачений у ст. 84 Конвенції 1975 р. про представництво держав у їх відносинах з МО універсального характеру ("консультації на прохання будь-якої сторони"); ст. 41 Конвенції 1978 р. про правонаступництво держав стосовно договорів і ст. 42 Конвенції 1983 р. про правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів ("проведення консультацій і переговорів"); ст. 283 Конвенції ООН 1982 р. з морського права ("обмін консультаціями").

МО системи ООН останніми роками широко практикують проведення колективних переговорів у формі багатосторонніх конференцій. Такі переговори проводяться, як правило, за місцем перебування штаб-квартири МО. За результатами переговорів, МО здебільшого приймає певний нормативний документ.

Участь міжурядової організації у переговорному процесі, який направлений на врегулювання міждержавного спору, значною мірою

гарантує пошук компромісу в позиціях обох сторін. Крім цього, представники міжурядових організацій, як правило, рекомендують сторонам найбільш прийнятну процедуру подальшого врегулювання конфлікту. Часто вони рекомендують звернення до Міжнародного суду ООН або використання таких засобів, як посередництво або "добрі послуги".

Поряд з участю у переговорному процесі МО системи ООН беруть активну участь у розслідуванні спірних ситуацій.

Процедура розслідування або уточнення спірного питання отримала конкретизацію в Гаазьких конвенціях про мирне вирішення спорів. Стаття 9 Конвенції 1907 р. встановлює, що у міжнародних спорах, які не зачіпають ні їх честі, ні суттєвих інтересів і відбуваються через розбіжності в оцінці фактичних обставин справи, держави, що домовляються, визнають корисним і бажаним, щоб сторони, які не досягли згоди дипломатичним шляхом, створювали, наскільки дозволяють обставини, міжнародну слідчу комісію, на яку буде покладено обов'язок полегшувати вирішення цих спорів з'ясуванням фактів через неупереджене та добросовісне їх розслідування. У подальшому розслідування як засіб вирішення спорів передбачалось у багатьох двосторонніх і багатосторонніх договорах, включаючи Статути Ліги Націй, ООН та установчих документах спеціалізованих установ ООН.

Характерною рисою розслідування є та обставина, що ця процедура передбачає залучення третьої сторони до мирного вирішення спору і з моменту визначення конфліктної ситуації з метою з'ясування фактів, що лежать в її основі. Саме розслідування може привести до того, що зменшується напруженість у відносинах між сторонами, які перебувають у спорі, й навіть може зникнути сама спірна ситуація.

Широке застосування отримала діяльність МО з мирного врегулювання міжнародних спорів з використанням такого засобу, як "добрі послуги". Відповідно до Гаазької конвенції, вони можуть бути охарактеризовані як метод сприяння діалогу між сторонами міжнародного спору. Особливістю "добрих послуг" є включення третьої сторони у спір у тих випадках, коли держави не можуть знайти вирішення конфліктного питання. У системі ООН "добрі послуги", як правило, надають вищі посадові особи адміністрацій міжурядових організацій: генеральні секретарі та генеральні директори організацій.

Відповідна посадова особа, уповноважена щодо надання "добрих послуг", у своїй діяльності вживає заходів щодо встановлення контактів у спорі завдяки проведенню неофіційних зустрічей з кожною із сторін, з'ясовує їх позиції, зазначаючи при цьому розбіжності. Найчастіше такі "добрі послуги" надавав Генеральний секретар ООН Кампучії, Лівії, Мальті, Аргентині, Англії, Пакистану, Афганістану і Іраку та ін.