Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 10.2. Сторони в міжнародних договорах

Сторонами у міжнародних договорах виступають суб'єкти міжнародного права. Хоча при цьому необхідно зазначити, що деякі вчені-між-народники дещо довільно розширюють коло суб'єктів і на цій підставі висловлюються про перетворення сучасного міжнародного права.

Основними суб'єктами сучасного міжнародного права є держави. А відтак саме вони виступають основними суб'єктами права міжнародних договорів. Суб'єктом є держава загалом, а не її окремі органи, оскільки вона наділена вищою та універсальною правовою владою - суверенітетом.

У Законі України "Про міжнародні договори України" від 20 червня 2004 р. зазначено, що його застосовують до всіх міжнародних договорів України, регульованих нормами міжнародного права й укладених відповідно до Конституції та вимог цього Закону.

Незважаючи на те, що сторонами в усіх договорах є переважно держави, рівень їх представництва має важливе значення. Так, у взаємовідносинах одних і тих самих сторін договору на вищому рівні повинні відповідати всі інші договори, а договору на рівні уряду повинні відповідати договори міжвідомчого характеру. Атому різний рівень представництва при укладенні міжнародного договору має суттєве значення для національного права держав.

Усі держави наділені рівним правом брати участь при вирішенні міжнародних проблем, в яких вони мають законні інтереси. Хоча при цьому не можна не враховувати, що від участі великих держав значною мірою залежить можливість вирішення найважливіших проблем людства. Це стосується охорони довкілля, Світового океану, досліджень космосу, скорочення озброєнь та ін. Однак міжнародне право встановлює, щоб норми, які створюють унаслідок договірних відносин великих держав, ураховували також законні інтереси й малих держав.

У сучасних умовах невеликі держави дуже активно виступають проти монополії великих держав на захист своїх прав. У зв'язку з цим спостерігається тенденція до прийняття міжнародних актів більшістю голосів. Непоодинокими були випадки, коли загальні багатосторонні договори готувалися за активної участі невеликих держав і приймалися за допомогою їх голосів, у той час як деякі великі держави відмовлялися бути їх учасниками. Прикладом цьому є неучасть США у Додатковому протоколі І до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р. Безумовно, що така позиція великих держав значно послаблює юридичну силу найважливіших міжнародних документів.

Водночас необхідно зауважити, що право держави укладати окремі види договорів у певних випадках може бути обмежене. Згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 р.55, держави-учасниці не мають права укладати угоди про передачу кому-небудь чи про отримання від кого-небудь ядерної зброї. Постійно нейтральні держави згідно з міжнародними угодами, на яких ґрунтується їх правовий статус, не повинні укладати угоди про взаємну військову допомогу з іншими країнами чи про створення іноземних військових баз на своїй території.

Поряд з державами - суб'єктами права міжнародних договорів є міжнародні міжурядові організації. Однак при цьому варто наголосити, що визнання організацій і їх права на участь у договорах відбувалося з великими труднощами. Головною проблемою при кодифікації права договорів за участі організацій є врахування особливостей їх правосуб'єктності, котрі повинні враховувати при визначенні участі організацій у договорах. При укладенні договору МО є рівноправними сторонами незалежно від їхньої компетенції та існуючих відмінностей. Разом з тим, необхідно зазначити, що держави наділені рівними правами при укладенні міжнародних договорів, тоді як організаціям надано різні повноваження, якими наділяють їх держави через узгодження. Проте, незважаючи на існуючу відмінність у міжнародній правосуб'єктності держав та організацій, договори, які укладаються ними, мають однакову юридичну силу.

Згідно з Віденськими конвенціями про право міжнародних договорів, існують такі поняття залежно від стадії оформлення участі у договорі:

а) "держава або організація", які беруть участь у переговорах, складанні та прийнятті тексту договору;

б) "договірна держава або організація", які погодились на обов'язковість для них договору, незалежно від того, чи набрав договір чинності, чи ні;

в) "учасник" означає державу чи організацію, які погодились на обов'язковість для неї договору і для якої договір є чинним.

Право на участь в укладенні міжнародних договорів є необхідною умовою демократичного міжнародного правопорядку. Це право випливає із основних принципів міжнародного права, передусім з принципу суверенної рівності, який передбачає рівне право всіх держав на участь у міжнародному житті. Міжнародний суд обґрунтовує право держави на участь "інтересами юридичного характеру"66.

Найбільш зацікавленими державами є такі, справи яких є основним предметом договірного врегулювання. Вони наділені найбільш широкими правами впродовж усього процесу укладення договору. Тому підготовка договору повинна розпочинатися зі згоди таких держав. При окресленні кола безпосередньо зацікавлених держав особливе значення відіграє географічний фактор, оскільки він враховує їхні законні інтереси.

Відсутність дипломатичних або консульських відносин не є перешкодою для участі у договорі. Більше того, їх розірвання не тягнуть за собою припинення договору, якщо вони не є необхідними для його виконання.

Договір не може зачіпати права та законні інтереси третіх сторін без їх згоди на це. Для виникнення зобов'язань або прав для третьої сторони необхідна присутність відповідних намірів учасників і згода третьої сторони. При цьому така згода повинна бути чітко виражена.

Поряд з державами та МО стороною у міжнародних договорах можуть бути й інші суб'єкти. Така можливість передбачена Віденськими конвенціями, в них зазначається, що той факт, що вони не застосовуються до міжнародних угод з участю інших суб'єктів міжнародного права, жодним чином не зачіпає юридичної сили угод. Ця обставина передбачає можливість застосування до таких суб'єктів будь-яких норм, викладених у конвенціях, під дію яких вони підпадали би згідно з міжнародним правом. За таких умов звичаєві норми міжнародного права потрібно розглядати так, як вони викладеш у конвенціях.

Серед інших суб'єктів права міжнародних договорів необхідно виокремити Святий Престол (Ватикан), хоча його статус дещо відрізняється від статусу суверенної держави. Його договірна правоздатність є трохи обмежена. Так, Ватикан не може брати участь у політичних та економічних угодах. Особливе місце в його діяльності належить договорам з гуманітарних питань. Двосторонні договори, що укладаються ним з державами, називають конкордатами, котрі регулюють становище Католицької церкви у відповідній державі.

Зміст і дух конкордату визначають загальний формат двосторонніх відносин його учасників, у той час як головна мета міститься у врегулюванні конкретних галузей життєдіяльності суспільства в певній державі, котра знаходиться у сфері інтересів Святого Престолу.

Комісія міжнародного права ООН розглядає конкордати як міжнародні договори, котрі юридично оформляють співробітництво Святого Престолу з різними державами. Конкордат визнається Комісією джерелом міжнародного права.

Разом з тим, виникає питання про застосовність до конкордатів положень Віденської конвенції 1969 р. Оскільки ст. 1 Конвенції встановлює, що її положення застосовують до договорів між державами, відповідно, можна зробити висновок про те, що до конкордатів її не застосовують, так як стороною конкордату є Святий Престол, котрий не є державою. Однак це не впливає на їх дійсність і не є перешкодою застосування до них Конвенції.

У тексті конкордату, як правило, міститься перелік прав, які гарантуються церкві з боку держави, зокрема, визнання права церковних властей на визначення меж єпархій та призначення церковних ієрархів та ін. Донині укладено і набули чинності близько 170 конкордатів.

Таким чином, конкордат - це врегульована міжнародним правом угода між Святим Престолом і конкретною державою, що встановлює принципи їх двосторонніх відносин, визначає правовий статус і умови діяльності Католицької церкви в певній державі та гарантує її взаємодію зі Святим Престолом.

Наступним суб'єктом права міжнародних договорів є повстанці, які представляють національно-визвольний рух в особі відповідного органу, який його очолює.

У зв'язку з пожвавленням досліджень з питань міжнародної правосуб'єктності фізичних та юридичних осіб, у літературі поширеною е думка про те, що контракти великих компаній з іноземною державою, наприклад концесії, розглядають як міжнародні договори. Однак позиція Міжнародного суду з цього приводу є однозначною, яка зводиться до того, що такі контракти не регулюються правом міжнародних договорів.

Характер міжнародного права, його зміст та механізм дії визначаються природою урегульованих відносин. Такі відносини завжди є міжвладними, міждержавними. Відповідно, суб'єктами цих відносин можуть бути лише не підпорядковані іншій владі утворення, котрі здатні реалізовувати права і нести обов'язки незалежно від будь-кого.