Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 10.1. Поняття права міжнародних договорів

10.1. Поняття права міжнародних договорів

Право міжнародних договорів - це галузь міжнародного права, норми та принципи якої визначають порядок укладення, умови дійсності, дії та припинення міжнародних договорів. Вона є визначальною у системі сучасного міжнародного права, оскільки її положення виявляють безпосередній вплив на всі інші галузі та інститути міжнародного права.

Термін "договір" був прийнятий для позначення родового поняття, котре охоплює майже всі види міжнародних угод, що регулюються міжнародним правом, незалежно від їх назв, форм і складу учасників. Міжнародними договорами е лише такі угоди, дії яких регулюються міжнародним правом. Поряд з тим, в останні десятиліття значного поширення набули й неправові угоди. Яскравим прикладом є акти ОБСЄ, котрі стали головним інструментом зміни системи міжнародних відносин в Європі. Положення таких угод наділені не стільки юридичною, скільки морально-політичною силою, і, відповідно, вони не входять у сферу дії права міжнародних договорів.

Особливого значення терміну "договори" надають Віденські конвенції 1969 р. і 1986 р., згідно з якими його тлумачать лише як письмові угоди між державами та угоди з участю міжнародних організацій. Таким чином, право міжнародних договорів поширюється на всі види міжнародно-правових угод.

Основним джерелом права міжнародних договорів виступає звичаєве право, незважаючи на те, що значна частина положень вказаної галузі була кодифікована у другій половині XX ст. Проте положення Віденських конвенцій стосуються лише договорів, укладених у письмовій формі, не поширюються на договори за участі інших суб'єктів, а також на усні угоди. Щодо держав, які не підписали або не ратифікували вказані конвенції, діють норми звичаєвого права в їх договірній практиці. Вказана вимога стосується державоподібних утворень та націй і народів, що борються за свою державність, у їх договірних відносинах.

Договірна правоздатність нації, що веде боротьбу за свою незалежність, випливає з її міжнародної правосуб'єктності. Переконливим прикладом сучасних міжнародних договорів, укладених за участю нації, яка веде національно-визвольну війну проти окупаційного режиму, є низка угод, укладених між Ізраїлем та палестинським народом в особі Організації визволення Палестини (ОВП).

Національне право не є джерелом права міжнародних договорів, але його норми (головним чином конституційного права) визначають порядок укладення договорів, компетенцію відповідних органів держави, види договорів, що підлягають обов'язковій ратифікації, порядок виконання міжнародних договорів та ін. Воно виявляє відповідний волив на формування певних норм міжнародного звичаєвого права.

У багатьох державах прийняті спеціальні закони про міжнародні договори, які з урахуванням Віденських конвенцій конкретизують їх положення, виходячи із національних інтересів та існуючих традицій68.

Договірні відносини за участі міжнародних організацій регулюються Віденською конвенцією 1986 р., а також установчими актами цих організацій. Важливу роль у цьому відіграє також і практика самих організацій.

Нині, мабуть, немає жодної сфери міжнародних відносин, яка не була б врегульована відповідними договорами. Вони регулюють економічні та культурні зв'язки, військове та політичне співробітництво, співпрацю у сфері науки, техніки, захисту навколишнього середовища, в інформаційній сфері та ін. Згідно з договорами засновуються і діють міжнародні організації.

Таким чином, міжнародні договори утворюють правову основу міждержавних відносин, сприяють підтриманню всезагального миру та безпеки, розвитку міжнародного співробітництва згідно з цілями і принципами Статуту ООН.

Перші спроби кодифікації у сфері права договорів були зроблені вченими. У XIX ст. найбільшу увагу цьому питанню приділили Й. Блюнчлі, Д. Філд, П. Фіоре та ін. Такий вид кодифікації отримав назву доктринальної.

Офіційна кодифікація норм договірного права розпочалася фактично на початку XX ст. На той час були відсутні чіткі та зрозумілі визначення права міжнародних договорів. Вказана галузь містила в собі нашарування минулого і не мала єдиних стандартів та правил. Такий спадок залишився у розпорядженні Комітету експертів з кодифікації міжнародного права Ліги Націй.

На жаль, спроби Ліги Націй провести кодифікацію права міжнародних договорів так і не дали позитивних результатів, хоча й були уніфіковані деякі норми щодо процедури укладення договорів.

Першим офіційним актом кодифікації була Конвенція про міжнародні договори у 1928 р., яка за своїм змістом була дещо обмежена (оскільки була прийнята Конференцією американських держав), котра так і не набула чинності.

Справжня кодифікація зазначеної галузі розпочалася з моменту утворення ООН, ініціатором якої виступила Комісія міжнародного права. Робота Комісії розпочалася із сесії у 1949 р., на якій була заявлена тема "Право міжнародних договорів", дискусія щодо котрої з певними перервами продовжувалася до 1966 р., коли був прийнятий проект конвенції в останній редакції. Упродовж 1968-1969 рр. у Відні відбулися дві конференції щодо кодифікації права договорів, які супроводжувалися гостротою політичного протистояння. Віденська конвенція про право міжнародних договорів була прийнята в 1969 р. і набула чинності з 1980 р.

Наступним етапом у роботі Комісії міжнародного права був розгляд питання про право договорів за участі міжнародних організацій. Ця робота розпочалася з 1970 р. і тривала до 1982 р., коли проект конвенції був рекомендований Генеральній Асамблеї ООН для прийняття. Конференція, яка відбулася у Відні 1986 р., прийняла Віденську конвенцію про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями.

Істотний вплив на розвиток права міжнародних договорів виявляють рішення міжнародних міжурядових організацій, у тому числі резолюції Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки ООН, рішення Міжнародного суду ООН, міжнародних арбітражів, доктрина, наприклад, праці відомих юристів-міжнародників, а також резолюції міжнародних неурядових організацій наукового спрямування (Інституту міжнародного права та Асоціації міжнародного права). Діяльність Інституту міжнародного права, який постійно співпрацює з найвідомішими вченими, фахівцями у галузі міжнародного права, мала завжди істотне значення для процесу кодифікації права міжнародних договорів у рамках Комісії міжнародного права ООН.