Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України - Мельник М.П. - Стаття 35. Підстави звільнення від доказування

Обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.

Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, с обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, с обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими" не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 05.03.2009 р. N 1076-VI)

КОМЕНТАР:

1. Згідно частини першої даної статті загальновідомі факти доказуванню не підлягають. На практиці постає питання, які ж факти є загально відомими. Теоретично до таких фактів можна віднести ті, які відомі як сторонам по справі так і самому судді.

З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції загальновідомі факти визначаються як обставини, що мають значення для розглядуваної справи і не потребують доказування в зв'язку з тим, що вони загальновідомі або відомі широкому колу осіб (наприклад, факт землетрусу або поводі в даній місцевості, в зв'язку з чим боржник не міг своєчасно виконати свої зобов'язання по договору). Право визначити факт загальновідомим належить судові.

2. Частиною 2 даної статті встановлюється преюдиційність судових рішень за виключенням рішень третейських судів. Дана норма надає змогу значним чином скоротити час, який витрачається на забезпечення та дослідження доказів.

Як зазначено в Постанові Вищого господарського суду України по справі № 45/284 від 30.11.2011 року, в пункті 9.1. договору сторони визначили, що цей договір діє до 31.12.2008р., але в будь-якому випадку до повного виконання взятих на себе сторонами зобов'язань. Факт укладення сторонами вищезгаданого договору на зазначених в ньому умовах встановлений рішенням господарського суду Харківської області від 22.02.2011р. у справі №40/332-10, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2011р. (за позовом TOB "Айрексперт" до ПП "Сальяна" про визнання договору укладеним в редакції позивача та за зустрічним позовом ПП "Сальяна" до TOB "Айрексперт" про стягнення 147933грн.73коп.) З огляду на положення статті 35 ГПК України, наведене має преюдиційне значення для вирішення спору у справі №45/284 та не підлягає доведенню.

При реалізації даної частини статті на практиці варто звернути особливу увагу на наступний висновок Вищого господарського суду України, який наведений в Постанові № 18/1260/11 від 16.11.2011 року де зазначено, що Вищий господарський суд України вважає даний висновок неправомірним, оскільки відповідно до частини 2 статті 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Тобто, зі змісту частини 2 статті 35 ГПК України слідує, що преюдиціальне значення мають саме факти встановлені рішенням господарського суду зі справи, а не норми права на які суди в них посилались. Водночас, господарські суди у вирішенні спорів повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, та на підставі цих норм вирішувати спори.

Також, необхідно звернути увагу на суб'єктний склад у двох спорах. Наведеною ч. 2 коментованої статті чітко прописано, що факти, встановлені рішенням господарського суду не доводяться знову при вирішенні інших спорів виключно за тих обставин, якщо в них беруть участь ті самі сторони. В іншому випадку таке Рішення не буде преюдиційним, що підтверджується Постановою Вищого господарського суду України від 25.01.2011 року по справі №38/211-10.

3. Стосовно частини третьої коментованої статті хочеться звернути увагу на саме формулювання, яке звучить як вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. В даному випадку йдеться саме про вирок суду в кримінальній справі а не про будь-які інші документи по справі.

З даного питання висловився Вищий господарський суд України, де в Постанові від 21.12.2011 року по справі № 23/45 встановив, що посилання скаржника на висновок судової-економічної експертизи № 19/08 від 19.08.2009, складений в рамках розслідування кримінальної справи не беруться судом касаційної інстанції до уваги, оскільки останній не є належним і допустимим доказом в господарській справі, оскільки обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору, відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України, має лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили.

4. Частина четверта даної статті окремо встановлює преюдиційність фактів, встановлених в цивільних справах для господарського суду. Варто звернути увагу суду на те, що Рішення суду з цивільної справи, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору тільки в тому випадку, якщо воно набрало законної сили. В тому разі, якщо на Рішення суду першої інстанції було подано апеляційну скаргу і рішення не вступило в законну силу, встановлені в ньому факти не буду преюдиційними для господарських судів.

5. Хоча частиною 5 даної коментованої статті встановлюється, що факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи, але таке припущення може бути спростовано.