Науково-практичний коментар Закону України "Про нотаріат" - Коротюк О. В. - Стаття 67. Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину.

Про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім'я неповнолітнього чи недієздатного спадкоємця нотаріус повідомляє органи опіки та піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів.

При переході спадкового майна до держави свідоцтво про право на спадщину видасться відповідному фінансовому органові.

У юридичній літературі зазначається, що розгляд життєвого шляху кожної особи (народження, виникнення право- і дієздатності, вступ у шлюб, створення юридичних осіб, укладення правочинів і нарешті смерть як кінцевий підсумок будь-якого життя) дає обгрунтовані підстави вважати, що посмертний перехід майна померлого до інших осіб є таким собі кінцевим пунктом життєдіяльності особи як суб'єкта права... Об'єктом спадкового наступництва є спадщина (спадкове майно, спадкова маса), тобто вся сукупність прав та обов'язків спадкодавця, у яких він перебував на момент своєї смерті, котрі за своєю правовою природою не є невіддільними від особи - їх носія і здатні перейти до інших осіб1. Як зазначає В. В. Валах, спадкові правовідносини для кожного зі спадкоємців беруть свій початок у момент закінчення існування однієї особи - смерті спадкодавця - та закінчується у момент остаточної реалізації спадкових прав на спадщину у інших осіб - спадкоємців2. При цьому нотаріус фактично не є суб'єктом спадкових правовідносин. Його діяльність можна кваліфікувати як гарантію їх належної охорони і регулювання3. Останнє зумовлюється особливим правовим статусом нотаріуса (див. коментар до ст. З Закону України "Про нотаріат").

Свідоцтво про право на спадщину є документом, який підтверджує право власності спадкоємця на спадкове майно, що видається виключно відносно об'єктів, які можуть бути предметом спадкування (див. коментар до ст. 66 Закону України "Про нотаріат"). Спадкові правовідносини по суті відрізняються від інших видів суспільних відносин, тому їх врегулювання справедливо виділяється законодавцем в окрему книгу Цивільного кодексу України - Книгу шосту "Спадкове право". Видача свідоцтва про право на спадщину повинна відбуватися з урахуванням всіх особливостей вказаних правовідносин і є завершальним етапом здійснення великої кількості процесуальних підготовчих дій. Так, вчиненню даної нотаріальної дії передує заведення спадкової справи та здійснення провадження по спадковій справі.

Видача свідоцтва здійснюється виключно після вчинення зазначених підготовчих дій, тому важливо зупинитися на порядку їх здійснення.

Заведення спадкової справи здійснюється за зверненням спадкоємця. Згідно з під п. 1.2 п. 1 гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при зверненні спадкоємця у зв'язку з відкриттям спадщини нотаріус зобов'язаний з'ясувати такі відомості:

- факт смерті спадкодавця;

- час відкриття спадщини;

- місце відкриття спадщини;

- коло спадкоємців;

- факт наявності чи відсутності заповіту;

- наявність спадкового майна, його склад та місцезнаходження;

- необхідність вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Факт і час відкриття спадщини встановлюються за свідоцтвом про смерть. Підтвердженням смерті є також витяг з реєстру актів цивільного стану. Загальновизнано, що смерть є юридичним фактом. Як зазначає Г. В. Анікіна, юридичний факт є тим важелем, який приводить юридичну норму в дію і веде за собою настання юридичних наслідків. Юридичні факти є різновидом соціальних фактів, кожен з яких - не випадково ізольоване явище, а результат життєдіяльності соціуму, закріплений конкретною правовою нормою1. При цьому згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою є підставою для проведення державної реєстрації її смерті. Отже, за зазначеним рішенням суду безпосередньо встановити факт і час смерті особи не можна. Це підтверджується і ч. 1 ст. З зазначеного Закону, де вказується, що державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов'язковою. Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Відповідно до частин 1, 2 та 3 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану. Актовий запис цивільного стану складається у двох примірниках. Інформація, що міститься в актовому записі цивільного стану, є конфіденційною і не підлягає розголошенню. Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку. Зразки актових записів цивільного стану затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до під п. 1.7 п. 1 гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Рішення суду про оголошення фізичної особи померлою або про встановлення факту смерті особи в певний час не може бути прийнято нотаріусом на підтвердження факту смерті.

Важливо, що нотаріус наділений правом витребувати документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (див. коментар до ст. 46 Закону України "Про нотаріат"). Слід звернути увагу на вказівку закону витребувати відповідні відомості і документи, необхідні тільки для вчинення нотаріальної дії. Заведення спадкової справи і здійснення провадження по ній не є самостійними нотаріальними діями, а являють собою обов'язково необхідні підготовчі дії до видачі свідоцтва про право на спадщину. Тому у разі витребування відомостей і документів, необхідних для заведення спадкової справи або здійснення провадження по ній, нотаріус витребовує такі відомості і документи для вчинення нотаріальної дії у майбутньому, а саме-для видачі свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до положень під п. 1.4 п. 1 гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у разі неможливості пред'явлення спадкоємцями свідоцтва про смерть спадкодавця нотаріус повинен витребувати від органу державної реєстрації актів цивільного стану копію актового запису про смерть спадкодавця та повний витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть. Слід звернути увагу на використання у зазначеній нормі формулювання "повинен", що означає обов'язок нотаріуса здійснити таке витребування. Виконання цього обов'язку означає, що у разі непред'явлення свідоцтва про смерть і неможливості здійснення такого пред'явлення спадкоємцями нотаріус не відмовляє у заведенні спадкової справи, а навпаки - заводить її і направляє відповідний запит до органів реєстрації актів цивільного стану. Це положення цілком вписується в закріплений обов'язок нотаріуса сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів (див. коментар до ст. 5 Закону України "Про нотаріат").

Як зазначається у під п. 1.2 розд. 1 ч. 11 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29.01.2009 року, встановлення часу відкриття спадщини має велике значення. При визначенні кола осіб, які закликаються до спадкування, складу спадкового майна, початку перебігу строку для прийняття спадщини або відмови від неї, пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, а також при вирішення інших питань спадкування нотаріус керується законодавством, чинним на час відкриття спадщини. При вирішенні питання щодо часу відкриття спадщини нотаріус повинен також врахувати положення частин 3 та 4 ст. 1220 Цивільного кодексу України, де зазначається, що коли протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб. Практичне значення встановлення факту одночасної смерті декількох осіб, які є родичами, полягає в тому, що в такому разі право на спадкування один після одного у них не виникає. При цьому, згідно з під п. 1.10 п. 1 гл. 10 розд. 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України спадкоємець, який помер хоч і через декілька годин після спадкодавця, але наступної доби, не вважається померлим з ним одночасно і у нього виникає право на спадщину. Питання визначення часу смерті спадкодавця є ключовим у відносинах спадкової трансмісії (ст. 1276 Цивільного кодексу України) і спадкування за правом представлення (ст. 1266 Цивільного кодексу України).

Особливо важливим є визначення місця відкриття спадщини. Необхідно зауважити, що видача свідоцтва про право на спадщину здійснюється за місцем відкриття спадщини (див. коментар до ст. 66 Закону України "Про нотаріат"). При цьому не допускається заведення одночасно декількох спадкових справ після одного спадкодавця. Неправильно визначене місце відкриття спадщини може призвести до заведення спадкової справи і видачі свідоцтва нотаріусом, який не має на це права, що є порушенням встановлених законом обмежень щодо місця вчинення окремих нотаріальних дій (див. коментар до ст. 41 Закону України "Про нотаріат") і може мати наслідком недійсність вчиненої нотаріальної дії. Згідно з під п. 1.12 п. 1 гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України.

У цьому ж пункті вказується на особливості визначення місця відкриття спадщини:

- якщо спадкодавець мав декілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця;

- після смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навчалися в навчальних закладах, що розташовані поза місцем їх проживання, місцем відкриття спадщини визнається те місце, де вони проживали до призову на строкову військову службу або до вступу до відповідного навчального закладу;

- після смерті громадянина, який проживав у будинку-інтернаті для інвалідів, ветеранів, самотніх осіб та людей похилого віку, іншому закладі соціального призначення, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження відповідного закладу;

- місцем відкриття спадщини після осіб, померлих в установах виконання покарань, визнається останнє місце проживання до арешту (взяття під варту);

- після смерті громадянина, який проживав на території монастиря, храму, іншого культового будинку, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження відповідного будинку;

- якщо спадкодавець, якому належало майно на території України, мав останнє місце проживання на території іноземної держави, місце відкриття спадщини визначається на підставі Закону України "Про міжнародне приватне право". Так, згідно з положеннями ст. 71 Закону України "Про міжнародне приватне право" спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України. Наприклад, якщо спадкодавець мав нерухоме майно в Україні та в Російській Федерації, спадкова справа заводиться в Україні та в Російській Федерації. Спадкування такого майна буде здійснюватися за законодавством України - щодо майна, розташованого на її території, а також за законодавством Російської Федерації- відносно майна, що знаходиться в цій державі;

- якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна. Якщо об'єктів нерухомого майна декілька і їх місцезнаходження різне, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження одного із об'єктів цього майна на вибір спадкоємця(ів);

- за відсутності нерухомого майна місцем відкриття спадщини є місцезнаходження основної частини рухомого майна, що може бути підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу, витягом з реєстру прав власності на цінні папери, ощадною книжкою тощо.

Відповідно до під п. 1.13 п. 1 гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України місце відкриття спадщини підтверджується: довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця; записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть. Згідно з під п. 1.14 п. 1 гл. 10 розд. II цього ж Порядку у разі відсутності у спадкоємців документів, що підтверджують місце відкриття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцям їх право на звернення до суду із заявою про встановлення місця відкриття спадщини. У такому випадку місце відкриття спадщини підтверджується копією рішення суду, що набрало законної сили.

Важливим також є питання реалізації спадкоємцями права на спадкування у визначені законодавством строки. Так, згідно з ч. 1 ст. 1270 Цивільного кодексу України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 1272 Цивільного кодексу України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Спадкоємець, який пропустив строк, встановлений для прийняття спадщини, може подати заяву про її прийняття або за письмовою згодою всіх інших осіб-спадкоємців, які прийняли спадщину (ч. 2 ст. 1272 Цивільного кодексу України), або на підставі рішення суду (ч. З ст. 1272 Цивільного кодексу України). Відповідно до під п. 3.18 п. З гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не вимагається звернення до суду для визначення додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини, якщо усі спадкоємці, які прийняли спадщину, подадуть письмову заяву про згоду на прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини. Такі заяви спадкоємців мають бути подані нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину. Важливо, що в окремих осіб права на спадкування не виникає тільки в разі здійснення ними відмови від спадщини (наприклад, особи, що постійно проживали із спадкодавцем-на час відкриття спадщини, неповнолітні особи тощо). Згідно з положеннями ст. 1271 Цивільного кодексу України якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.

Відповідно до під п. 2.1 п. 2 гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини,про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів. У разі підтвердження факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом нотаріус відмовляє заявнику у прийнятті заяви (іншого документа) та роз'яснює право її подачі за місцезнаходженням цієї справи, а у разі потреби (неправильно визначено місце відкриття спадщини) витребовує цю справу для подальшого провадження. При встановленні факту одночасного відкриття декількох спадкових справ (наприклад, за місцем проживання спадкодавця і за місцезнаходженням спадкового майна), спадкові справи, відкриті з порушенням вимог ст. 1221 Цивільного кодексу України, повинні бути передані за належністю нотаріусу, до компетенції якого входить ведення цієї спадкової справи.

Після заведення спадкової справи нотаріус здійснює провадження по ній. За даними Спадкового реєстру, крім факту заведення спадкової справи, перевіряється також наявність складених від імені спадкодавця заповітів, надсилаються відповідні запити за місцем зберігання знайдених заповітів для отримання повної інформації щодо їх складення і здійснення ідентифікації особи померлого з особою заповідача.

Визначення нотаріусом кола спадкоємців здійснюється нотаріусом на підставі поданих йому відомостей іншими спадкоємцями. При цьому закон не покладає на нотаріуса обов'язку здійснювати розшук спадкоємців, хоча дозволяє повідомити їх про відкриття спадщини шляхом розміщення оголошення в засобах масової інформації (див. коментар до ст. 63 Закону України "Про нотаріат"). Видача свідоцтва про право на спадщину здійснюється тим спадкоємцям, які прийняли спадщину. Згідно з положеннями ст. 1222 Цивільного кодексу України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (ст. 2 цього Кодексу). Важливо врахувати особливості спадкування за законом (див. коментар до ст. 68 Закону України "Про нотаріат") та за заповітом (див. коментар до ст. 56 Закону України "Про нотаріат"), а також положення закону щодо усунення права на спадкування (детально це питання розкрито в коментарі до ст. 56 Закону України "Про нотаріат"). При цьому неправильне визначення нотаріусом кола спадкоємців може бути підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним (рішення апеляційного суду Миколаївської області від 11.01.2012 року у справі № 22-Ц-86/12).

Згідно з під п. 3.1 п. З гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України право на спадкування здійснюється спадкоємцями шляхом прийняття спадщини або її неприйняття. Заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі. Не допускається приймати заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяви про їх відкликання, складені від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей. Таким чином, вимагається особисте складання заяви про прийняття або про відмову від спадщини, хоча подання такої заяви нотаріусу може здійснюватися як особисто, так і через представника за довіреністю. Згідно з під п. 3.4 п. З гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка. Ця відмітка скріплюється підписом нотаріуса.

Слід зазначити, що нотаріус на такій заяві зобов'язаний перевірити справжність підпису спадкоємця. Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Таким чином, достатньою підставою відкриття спадкової справи визнається отримання нотаріусом відповідної заяви. Останній зобов'язаний завести спадкову справу навіть у разі неправильного оформлення такої заяви (відсутність засвідчення справжності підпису на ній), а потім здійснити відповідне повідомлення заявника.

Згідно з під п. 3.10 п. З гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, приймаючи від спадкоємців заяву про прийняття спадщини або про відмову від її прийняття, нотаріус зобов'язаний роз'яснити спадкоємцям їх право на відкликання такої заяви протягом строку, встановленого ст. 1270 Цивільного кодексу України. Роз'яснення вказаної норми доцільно зазначати також у тексті заяви про прийняття або про відмову від спадщини у разі засвідчення справжності підпису на ній. У межах строку, встановленого для прийняття спадщини, спадкоємець маг право подати заяву про відмову або прийняття спадщини необмежену кількість разів. Згідно з під п. 3.23 п. З гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України своєчасно поданою вважається заява спадкоємця, підпис на якій повинен бути засвідчений нотаріально, направлена поштою до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини, але яка надійшла нотаріусу по закінченні цього строку. У такому випадку конверт підшивається у спадкову справу. Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

Слід зазначити, що в разі фактичного прийняття спадщини спадкоємець не повинен подавати нотаріусу заяву про її прийняття. Він звертається до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину. Згідно з під п. 4.11 п. 4 гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для спадкоємця, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, заява про видачу свідоцтва про право на спадщину є первинним документом, на підставі якого заводиться спадкова справа. Важливо, що допущення нотаріусом порушень при встановленні фактичного прийняття спадщини може тягнути за собою недійсність свідоцтва про право на спадщину. Наприклад, рішенням Тарківського районного суду Львівської області від 21.01.2008 року у справі № 2-5/08 визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом з підстав виявлення судом помилки нотаріуса щодо встановлення факту спільного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на момент смерті, тобто фактичного прийняття спадщини.

Відповідно до під п. 3.24 п. З гл. 10 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі якщо спадкоємець відправив нотаріусу за місцем відкриття спадщини поштою належно оформлену заяву про прийняття спадщини, а потім особисто з'явився до нотаріуса і подав заяву про відмову від спадщини, нотаріус бере до уваги ту заяву, яка була зареєстрована першою у Журналі реєстрації вхідних документів. При цьому якщо особисте з'явлення відбулося в межах строку, встановленого для прийняття спадщини, особа не позбавляється права на виражений волі іншої, ніж та, що міститься у вже поданій нотаріусу заяві.

Свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом за підсумками провадження по спадковій справі. Ураховуються всі заявлені права на спадщину, фактичне прийняття спадщини, відмова від спадщини, усунення від спадкування, положення щодо черговості спадкування, спадкової трансмісії, особливості спадкування за законом і за заповітом тощо.

Згідно з п. 2 розд. 2 ч. II Методичних рекомендацій провадження по спадковій справі складається з:

1) прийняття документів, що надійшли нотаріусу у зв'язку з відкриттям спадщини, зокрема, заяв:

- про прийняття спадщини або про відмову від прийняття спадщини;

- про видачу свідоцтва про право на спадщину;

- про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя;

- про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

- про згоду або відмову бути виконавцем заповіту;

- про видачу свідоцтва виконавцю заповіту;

- договір на управління спадщиною;

- інших документів, що надійшли у зв'язку з відкриттям спадщини;

2) повідомлення спадкоємцям та іншим заінтересованим особам про відкриття спадщини;

3) вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

4) повідомлення спадкоємцям, які прийняли спадщину, про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

5) запити про витребовування відомостей і документів, необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину:

- про факт смерті спадкодавця;

- про час та місце відкриття спадщини;

- про наявність підстав для закликання до спадкоємства (за законом);

- про наявність заповіту;

~ про належність спадкодавцю спадкового майна, його склад, місце знаходження, вартість;

- про інші необхідні відомості та документи;

6) видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя;

7) видачу свідоцтва виконавцю заповіту;

8) видачу свідоцтва про право на спадщину;

9) винесення постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину;

10) отримання витягів із відповідних єдиних та державних реєстрів;

11) інші дії, необхідні для оформлення спадкових прав.

Видача свідоцтва про право на спадщину здійснюється з урахуванням виду спадкування: за законом (див. коментар до ст. 68 Закону України "Про нотаріат") або за заповітом (див. коментар до ст. 69 Закону України "Про нотаріат").

Згідно з ч. З ст. 67 Закону України "Про нотаріат" про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім'я неповнолітнього чи недієздатного спадкоємця нотаріус повідомляє органи опіки та піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів. Неповнолітні та недієздатні спадкоємці є особливими учасниками будь-яких цивільних правовідносин, інтереси яких потребують посиленої охорони. Тому чинним законодавством передбачено спеціальний порядок прийняття ними спадщини.

Згідно з ч. З ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 1269 Цивільного кодексу України особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Повідомлення нотаріусом органу опіки та піклування здійснюється шляхом направлення відповідного листа на адресу такого органу із зазначенням факту видачі свідоцтва про право на спадщину на ім'я відповідної особи. Це е важливим з точки зору здійснення подальшого контролю вказаним органом за дотриманням прав та інтересів малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи чи особи, дієздатність якої обмежена.

Відповідно до ч. 4 ст. 67 Закону України "Про нотаріат" при переході спадкового майна до держави свідоцтво про право на спадщину видається відповідному фінансовому органові. Вказаний орган подає нотаріусу заяву за загальними правилами. При цьому в тексті свідоцтва зазначається, що спадкодавцем є держава Україна в особі відповідного фінансового органу (наприклад, державне казначейство тощо).

Видача свідоцтва про право на спадщину підлягає обов'язковій реєстрації у Спадковому реєстрі. Згідно з п. 1.6 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 року № 1810/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.07.2011 року за № 831/19569, відомості про заповіти, у тому числі посвідчені посадовими та службовими особами, зазначеними в статтях 1251 та 1252 Цивільного кодексу України, ст. 37 та ч. 1 ст. 40 Закону України "Про нотаріат", спадкові договори та внесення змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів, заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину підлягають обов'язковому внесенню до Спадкового реєстру. У процесі заведення спадкової справи, здійснення провадження по ній і видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус користується Спадковим реєстром для здійснення реєстраційних дій, а також отримання інформації з реєстру.

Згідно з п. 2.2 Положення про Спадковий реєстр реєстратором до Спадкового реєстру вносяться відомості про заведену спадкову справу:

- спадкодавець:

- прізвище та ім'я (імена), по батькові (за наявності);

- реєстраційний номер облікової картки платника податків згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків або причина його відсутності;

- дата та місце (у разі коли воно невідоме - назва країни) народження;

- дата смерті;

- номер спадкової справи, дата та місце її заведення, місце зберігання;

- дата видачі свідоцтва про право на спадщину:

- відомості про спадкоємця (спадкоємців) для:

фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові (за наявності); резидент (нерезидент), реєстраційний номер облікової картки платника податків згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків або причина його відсутності, черга спадкоємця за законом, ступінь споріднення, місце проживання або місцеперебування;

юридичних осіб - найменування, резидент (нерезидент), код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (податковий номер) (за наявності), місцезнаходження; відомості про отримане у спадщину майно (його найменування, опис, вартість, частка тощо);

- серії та номери спеціальних бланків нотаріальних документів, на яких викладено текст свідоцтва (для консульських установ України - за наявності);

- номер у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій;

- дата видачі та відомості про особу, яка видала свідоцтво про право на спадщину (видавець);

- відомості про видачу дубліката свідоцтва про право на спадщину (серії та номери спеціальних бланків нотаріальних документів, на яких викладено текст дубліката (за наявності), номер у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, дата видачі дубліката, відомості про особу, яка видала дублікат, місце його видачі);

- визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним (вид, лата та номер документа, на підставі якого свідоцтво про право на спадщину визнане недійсним, найменування суду (видавець):

- додаткових відомостей;

- реєстратора.

Під час заведення спадкової справи нотаріус зобов'язаний перевірити за даними Спадкового реєстру факт наявності вже заведеної спадкової справи та факт наявності заповіт)', складеного від імені цього спадкодавця.

Згідно з п. 3.6 Положення про Спадковий реєстр пошук інформації про наявність або відсутність посвідченого заповіту, спадкового договору у Спадковому реєстрі здійснюється за прізвищем, ім'ям та по батькові (за наявності) заповідача (відчужувача), його роком народження (за наявності) та/або реєстраційним номером облікової картки платника податків згідно з Державним реєстром фізичних осіб-платників податків (за наявності). Пошук інформації про наявність або відсутність у Спадковому реєстрі заведеної спадкової справи та виданого свідоцтва про право на спадщину здійснюється за прізвищем, ім'ям та по батькові (за наявності) спадкодавця, реєстраційним номером облікової картки платника податків згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків (за наявності) та датою смерті спадкодавця. Поряд із цим здійснення пошуку за названими параметрами не завжди є точним. Так, Спадковий реєстр містить і старі записи, до яких не включено рік народження заповідача, реєстраційний номер його облікової картки платника податків тощо. Крім того, реєстр містить багато записів російською мовою. Тому доцільно здійснювати такий пошук за прізвищем, ім'ям, по батькові спадкодавця, викладаючи їх українською і російською мовами та звіряючи отримані результати з наявними документами.