Науково-практичний коментар Закону України "Про нотаріат" - Коротюк О. В. - Стаття 88. Умови вчинення виконавчих написів

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Вчиненню виконавчого напису передує звернення до нотаріуса заінтересованої особи, тобто стягувача. Згідно з під п. 2.1 п. 2 гл. 16 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені:

- відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувана та боржника;

- дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи;

- номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи;

- строк, за який має провадитися стягнення;

- інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.

Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

Відповідно до під п. 2.2 п. 2 гл. 16 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувана. Слід звернути увагу на те, що вказане положення передбачає право нотаріуса на витребування необхідних для вчинення нотаріальної дії відомостей чи документів тільки у стягувана. Ця норма є неправомірною через невідповідність її вимогам ст. 46 Закону України "Про нотаріат", де передбачено правомочність нотаріуса витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії (див. коментар до ст. 46 Закону України "Про нотаріат"). З огляду на це не можна говорити про неможливість витребування документів також в інших осіб, крім стягувана.

Важливо звернути увагу на те, що в під п. 2.2 п. 2 гл. 16 розд. П Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України використано вираз "інформація чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису", тоді як у ст. 46 Закону України "Про нотаріат" йдеться про "відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії". Така відмінність закону та підзаконного акта, за загальним правилом, врегульовується на користь закону. Разом з тим формулювання в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України взагалі виглядає неоднозначним і неточним. Так, якщо документи мають відношення до вчинення нотаріальної дії, то це не обов'язково означає, що її неможливо вчинити без подання цих документів. У такому випадку підстава їх витребування є необґрунтованою. Тому доцільно привести у відповідність вимоги Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, передбачивши в під п. 2.2 п. 2 гл. 16 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України формулювання "інформація чи документи, необхідні для вчинення виконавчого напису" і можливість витребування їх не тільки у стягувана. Це також можливо шляхом виключення під п. 2.2 п. 2 гл. 16 розд. II з Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Згідно з під п. 3.1 та 3.2 п. З гл. 16 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус вчиняє виконавчі написи:

- якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

- за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

Відповідно до під п. 3.5. п. З гл. 16 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

Важливим для вчинення цієї нотаріальної дії є розуміння поняття безспірності (див. коментарі до ст. 87 Закону України "Про нотаріат"). Однією з умов, необхідних для вчинення виконавчого напису, є звернення до нотаріуса в межах відповідного строку з моменту виникнення права вимоги. Так, відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат" вчинення виконавчого напису можливе, якщо з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Згідно з ч. 2 вказаної статті, якщо для вимоги, за якою видасться виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видасться у межах цього строку. Відповідно до під п. 3.4 п. З гл. 16 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. При цьому порушення нотаріусом зазначених вимог може бути підставою недійсності вчиненого виконавчого напису. Наприклад, постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2006 року у справі № 7/341 залишено без змін рішення суду щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Судом було визнано, що виконавчим написом вчинено стягнення по першому і другому траншу кредиту, тоді як щодо боргу за першим траншем кредиту на момент його вчинення вже сплив строк позовної давності.

Таким чином, важливим є також питання визначення моменту виникнення права на стягнення. Це можна встановити шляхом дослідження документа, який подається для вчинення нотаріальної дії. Наприклад, якщо нотаріусу подано опротестований вексель зі строком платежу "за пред'явленням", то право на стягнення є таким, що виникло з моменту вчинення на векселі протесту.