Право - Оуенз К. - 8.6.12. Виправданість

У деяких випадках, особливо в контрактах про продаж товарів та при деяких інших операціях з товарами, статус умови про звільнення від відповідальності залежить від того, чи не виступає особа, щодо якої застосовується умова, "споживачем". Стаття 12(1) ЗНУК передбачає, що сторона "виступає як споживач", якщо:

а) вона укладає контракт, не зв'язаний з її бізнесом, і не поводиться так, ніби вона є таким;

б) інша сторона укладає контракт, пов'язаний з бізнесом;

в) йдеться про контракти, які регулюються законами про продаж товарів або продаж товарів на виплат, а також статтею 7 ЗНУК. У цьому разі товари, що

поставляються за цими контрактами, належать до типу товарів, які звичайно поставляються для приватного використання чи споживання.

Зауважте, що пункт в) стосується лише контрактів про продаж товарів та інших операцій з товарами.

Стаття 12(2) передбачає, що при аукціонному продажу покупець за жодних обставин не вважається споживачем. Згідно зі статтею 12(3) особа, котра заявляє, що інша особа не виступає як споживач, зобов'язана це довести.

8.6.12. Виправданість

У багатьох випадках ми бачили, що умова про звільнення від відповідальності має відповідати критерію виправданості. Згідно зі статтею 11(5) тягар доведення факту, що умова є виправданою, лежить на стороні, яка заявляє про це.

Як не дивно, в законі передбачено щонайменше три різні тести на виправданість залежно від правового контексту, в якому застосовано відповідну умову про звільнення від відповідальності або усунення її джерела. Крім того, якщо умова про звільнення від відповідальності належить до числа обмежувальних умов, спрямованих на обмеження відповідальності визначеною сумою коштів, а не на звільнення від неї зовсім, то застосовуються положення статті 11(4), а саме:

"Якщо посиланням на умову контракту або інформацію в оголошенні особа прагне обмежити відповідальність певною сумою коштів і постає питання про те, ... чи відповідає ця умова або інформація в оголошенні вимозі виправданості, необхідно звернути особливу увагу на:

а) джерела, на які вона може розраховувати для здійснення зобов'язання, якщо воно виникне;

б) можливості, які в неї є для того, щоб якомога краще убезпечитися".

Три тести на виправданість

Перший тест, передбачений у статті 11(1) ЗНУК, стосується умов контрактів і введення в оману. Другий стосується статей 6 та 7 ЗНУК (контракти продажу, поставки, оренди, а також купівлі товарів на виплат). В основі цього тесту лежить стаття 11(1), але, крім того, вів включає критерії, сформульовані в додатку 2 до закону. Третій тест регулюється статтею 11(3) і стосується умов про звільнення від відповідальності, які містяться в оголошенні, що не має сили контракту.

Договірні умови та введення в оману

Сформульований у статті 11(1) тест на виправданість, застосовуваний до умов про звільнення від відповідальності чи її обмеження, що містяться в договірних умовах або відповідальності за введення в оману чи намагання звільнитися від відповідальності за введення в оману, а також застосування засобу судового захисту за введення в оману, передбачає, що:

"для того щоб умови були внесені до контракту, вони мають бути чесними і виправданими з урахуванням обставин, відомих сторонам або щодо яких є достатні підстави вважати, що вони мали бути відомі сторонам при укладенні контракту".

Однак у справі Вудмен проти "Фото Трейдинг Процесінг" (вона не включена до збірок судових рішень) суддя був готовий застосувати критерії, викладені в додатку 2, хоча, згідно з формулюванням закону ці критерії застосовуються лише до контрактів продажу товарів, а не контрактів про поставки товарів чи надання послуг, а саме таким був контракт у справі Вудмена. Він обґрунтував застосування цих критеріїв до контракту про послуги тим, що чинники, які необхідно взяти до уваги при цьому, мають такий самий характер, як і у випадку збуту товарів. У цій справі В. зробив знімки на весіллі свого друга. Він віддав плівку на обробку в майстерню Діксона. Діксони були агентами відповідачів. У майстерні Діксона на стіні висіло оголошення такого змісту:

"Всі фотографічні матеріали приймаються на умовах, що їхня вартість не перевищує вартості самого матеріалу. Відповідальність обмежується заміною плівки на нову. Ми не беремо на себе ніякої відповідальності, включно з опосередкованою, хоч би якими причинами вона була зумовлена".

В. повернули лише 13 негативів і фотографій з плівки на 36 кадрів. Він подав позов, вимагаючи відшкодування збитків. Компанія ФТП на своє виправдання вказала на умову про звільнення від відповідальності, заявивши, що ця умова є виправданою на тій підставі, що вона дозволяє їм надавати населенню недорогі послуги: якби вони взяли на себе відповідальність такого роду, як вимагав В., їм довелося б підвищити тарифи на послуги. Однак суд явно перебував під впливом того факту, що В. не було надано ніякого вибору — він був змушений прийняти пропоновані умови. Суддя застосував критерій, сформульований у додатку 2, а саме: чи були альтернативні засоби, за допомогою яких можна було б задовольнити потреби клієнта. Таких засобів не було. Тож суд зробив висновок про виправданість двох рівнів послуг: ті, хто хоче одержати дешеві послуги, пов'язані з ризиком, могли б обрати такі послуги, а ті, хто хоче, щоб їх замовлення було виконано з особливою ретельністю, міг би вибрати альтернативу, яка передбачає компенсацію в разі виникнення проблем. Тож В. присудили відшкодування збитків у сумі 75 фунтів стерлінгів, чим був підкреслений той факт, що втрачені фотографії нічим не можна замінити.

У справі Волкер проти Бойля (1982 р.) пункт 17 Загальнодержавних умов продажу, який зазвичай використовувався адвокатами як стандартна форма контракту при продажу будинку, передбачав: "Угода не може бути анульована на підставі неправильного опису". (Як правило, опис, що вводить в оману, дає покупцеві право відмовитися від завершення продажу.) Постало питання, чи відповідає цей пункт критерію виправданості, передбаченому статтею 3 Закону про введення в оману 1967 р. Суд ухвалив рішення, що відповідач не звільняється від тягаря доведення, що умова є виправданою, і що покупець (якщо його було введено в оману) має право відмовитися завершувати купівлю.

Продаж, поставка, оренда та купівля товарів на виплат

Дія положень статті 11(1) ЗНУК поширюється і на ці типи контрактів, але, крім того, до них застосовують також критерії, викладені в додатку 2.

Додаток 2 передбачає, що необхідно брати до уваги такі чинники (ті з них, які стосуються до справи):

а) сила ринкової позиції сторін стосовно одна одної з урахуванням (зокрема) альтернативних засобів, за допомогою яких можна було б задовольнити

потреби клієнта;

б) чи примушували клієнта погодитися на умову або чи мав вів, приймаючи її, можливість укласти подібний контракт з іншими особами, який би не містив

аналогічної умови;

в) чи знав клієнт (або мав усі підстави знати) про існування і дію умови (з урахуванням, зокрема, можливих традицій у даній галузі або попередніх

ділових відносин між сторонами);

г) якщо умова виключає чи обмежує відповідальність у разі виконання певних умов, то чи були підстави на час укладення контракту сподіватися, що

виконання таких умов є можливим на практиці;

д) чи були товари виготовлені (оброблені, модифіковані) на замовлення даного клієнта.

У справі РВ Грін проти "Кейд Броз Фарм" (1978 р.) позивачі були продавцями насіннєвої картоплі. Вони мали постійні ділові відносини з відповідачами — фермерами; ці ділові відносини здійснювалися на основі стандартних умов Загальнодержавної асоціації продавців насіння картоплі. Умови передбачали:

1) повідомлення про відмову прийняти товар, нарікання чи рекламації продавець має надіслати протягом трьох днів після прибуття насіння на місце призначення;

2) будь-які вимоги компенсації обмежені сумою передбаченої в контракті ціни на картоплю.

В одній операції було продано 20 т картоплі сорту "Король Еду-ард". Фактично картопля була інфікована вірусом, який не можна виявити обстеженням у момент доставки. Картоплю посіяли, і лише приблизно через 8 місяців, коли вона дала урожай, було встановлено, що насіння було непридатним. Позивачі подали позов, вимагаючи відшкодування ціни картоплі, а відповідачі подали зустрічний позов з вимогою відшкодування збитків, пов'язаних із втратою прибутків.

Рішення

Задовольнити зустрічний позов відповідачів з вимогою відшкодування збитків за недотримання положень статті 14 Закону про продаж товарів. Умова, яка вимагає подання скарг протягом трьох днів, є невиправданою. Позивачі заявили, що така умова необхідна, оскільки насіння картоплі є товаром, що швидко псується. Суддя прийняв рішення, що ця умова може бути виправданою стосовно дефектів, які можна виявити при відповідному обстеженні, але у випадках латентного дефекту, як було в даному разі, умова була невиправданою.

Однак умова їхнього контракту з позивачем, що обмежує суму компенсації, яку належить виплатити, є виправданою, і через це відшкодування збитків має бути обмежене сумою встановленої в контракті ціни. Рішення судді було зумовлене такими чинниками:

а) відповідачі мали справу з позивачами протягом багатьох років на умовах, передбачених пунктом про обмеження;

б) згадані умови були предметом переговорів між Загальнодержавною асоціацією продавців насіння картоплі та Загальнодержавною спілкою фермерів;

в) хоч відповідачам важко було б дістати насіння картоплі у продавця на умовах, що відрізняються від умов контракту з позивачем, вони могли б дістати

насіння, на яке видано сертифікат Міністерства сільського господарства в тому, що воно неінфіковане вірусом, але за значно вищою ціною.

Це означало відповідність критеріям а), б) та в) додатка 2.

З цією справою контрастує справа Джордж Мітчел проти "Фінней Лок Сідс Лтд" (1983 р.), в якій питання про відповідність критерію виправданості розглядала Палата лордів. "Фінней Лок" — фірма, що торгує насінням. Вона уклала контракт з п. Мітчелом про продаж ЗО фунтів насіння нідерландського зимового сорту капусти за 201,60 фунта стерлінгів. М. засіяв 63 акри цим насінням. Вирощений з нього врожай був ні до чого не придатний, почасти через те, що доставлене насіння було осіннього, а не зимового сорту, а почасти через те, що в будь-якому разі його якість була низькою. М. подав позов, вимагаючи відшкодування збитків у сумі 61 тис. фунтів стерлінгів — втрати через неодержання прибутку. На свій захист фірма Ф. послалася на стандартний пункт своїх умов торгівлі, який обмежував відповідальність заміною дефектного насіння або відшкодуванням ціни. Рішення: умова Ф. про обмеження відповідальності була невиправданою, а тому фірма Ф. має відшкодувати втрату прибутку. Основним чинником, який вплинув на рішення Палати лордів, була дача фірмою Ф. свідчень, що вони намагалися домовитися про врегулювання ситуації, заплативши ціну, вищу від ціни насіння, у ситуації, коли вважали, що претензія клієнта є "істинною" або "обґрунтованою", а це мовчазне визнання того, що їхня умова про обмеження відповідальності є невиправданою. Іще два чинники свідчили на користь М.: а) фірма Ф. виявила недбалість, бо насіння сорту, поставленого М., незалежно від якості, не могло вирощуватися на продаж у регіоні, де розташована ферма М.; б) не можна було очікувати, що фермери застрахуються від втрат такого роду, а Ф. могла застрахуватися від подій на зразок тієї, що трапилася в цьому випадку, і не було потреби при цьому істотно збільшувати ціну.

Умови про звільнення від відповідальності, пов'язані з оповіщенням (доведенням до відома)

Тест на виправданість умов про звільнення від відповідальності, пов'язаних з оповіщенням, передбачено статтею 11(3) ЗНУК, і він полягає в тому, що:

"необхідно справедливо і виправдано дозволити покладатися на нього з урахуванням усіх обставин, що з'явилися, коли зобов'язання виникло або коли воно могло виникнути (якби не було повідомлення)". Критерії, які слід враховувати, вирішуючи, чи повідомлення є справедливим і виправданим, були встановлені Палатою лордів у справі Сміт проти Еріка С. Буша (1989 р.). У цій справі майбутній покупець будинку звернувся до житлово-будівельного кооперативу за іпотечним кредитом. Кооператив видав розпорядження інспектору, щоб той обстежив і оцінив власність. У звіті інспектора не було зафіксовано ніяких значних дефектів у будинку. Однак обстеження він провів недбало. Коли покупець подав позов за фактом недбалості (між покупцем та інспектором не було договірних відносин, але інспектор знав, що покупець покладатиметься на його звіт, внаслідок чого виник обов'язок бути обережним, щоб уникнути недбалості), інспектор послався на умову про звільнення від відповідальності за недбалість, що містилася у формі, яку позивач мав підписати, перш ніж буде здійснено оцінку. Сам звіт містив аналогічний пункт. Постало питання про її виправданість, і Палата лордів в особі лорда Гріффітса ухвалила, що необхідно було застосувати такі критерії (коментарі Лорда Гріффітса наведено в скороченні):

1. Чи мали сторони однакову ринкову позицію?

Якщо суд має справу з одноразовою ситуацією, в якій беруть участь сторони, що мають однакову ринкову позицію, вимоги виправданості легше дотриматися, ніж у подібному випадку, коли відмова від зобов'язань нав'язується покупцеві, що не має належних можливостей, аби заперечувати.

2. Коли йдеться про консультацію, чи можна було на практиці отримати консультацію з альтернативного джерела, беручи до уваги міркування
витрат коштів і часу?

Інспектор заявив, що позивачу було б нескладно замовити іншу інспекцію, щоб отримати власний звіт. Позивач заявив, що це означало б двічі заплатити за одне й те саме і що люди, позиція яких на ринку хитка, перебувають у складному фінансовому становищі й без того, щоб двічі платити за одну і ту саму консультацію.

3. Наскільки складним є завдання, від відповідальності за яке звільняє умова?

У випадку небезпечного або складного завдання може бути високий ризик виникнення проблем, що вказувало б на виправданість звільнення від відповідальності. Оцінювання, однак, не пов'язане з жодними труднощами: ця робота є однією з найпростіших з усіх, які виконує кваліфікований інспектор.

4. Які практичні наслідки вирішення питання про виправданість?
Ідеться про суму коштів, потенційно поставлену на карту, і спроможність сторін понести відповідну втрату, і тут, у свою чергу, постає питання про
страхування. У цій справі йдеться про втрату, обмежену вартістю скромного будинку, а інспектор, як можна сподіватися, має відповідну страховку. Навряд чи ці втрати поставлять інспектора в дуже скрутне становище, а з іншого боку, для покупця це може стати фінансовою катастрофою:
він може залишитися з будинком, який нічого не вартий, без коштів, на придбання іншого. У результаті відмови в праві звільнення від зобов'язання ризик, пов'язаний з недбалістю інспектора, буде розподілено між усіма покупцями будинків (через збільшення його комісійних) для покриття страхування, замість звернення всього ризику на одного покупця. Рішення: було б несправедливо дозволити інспектору звільнитися від відповідальності за обставин цієї справи. Щоправда, суд не виніс ніякої постанови щодо позиції покупців промислової власності, багатоквартирних будинків або дорогих житлових будинків, а цілком можливо, що очікувана поведінка покупця в цих випадках була б іншою.

Контракти, на які не поширюється дія положень закону

Додаток 1 закону передбачає, що дія положень статей 2—4 не поширюється на будь-які контракти щодо:

а) страхування;

б) створення чи передачі права на нерухомість або припинення такого права;

в) створення або передачі права на будь-які патент, торгову марку, авторські права, зареєстрований взірець, технічну чи комерційну інформацію чи іншу

інтелектуальну власність або припинення таких прав;

г) формування або розформування компанії, її складу, прав або обов'язків членів корпорації чи компанії;

д) створення чи передачі цінних паперів або будь-яких прав на цінні папери.

Крім того, інші законодавчі акти можуть позбавити положення закону юридичної сили. Стаття 29 передбачає, що жодне положення закону не виключає, не обмежує дії і не перешкоджає посиланню на будь-яку договірну умову, яка дозволена чи вимагається висловленою прямо умовою, є необхідним наслідком введення в дію або, якщо вона була зроблена з метою дотримання міжнародної угоди, стороною якої є Велика Британія, не має більшої рестриктивної дії, ніж ті, що передбачені в угоді. Так, Закони про торговельне судноплавство 1894 та 1983 pp. передбачають різноманітні обмеження відповідальності судновласника в разі смерті або поранення пасажира, втрати чи пошкодження товарів тощо, коли в цьому немає вини судновласника (згідно з договірним правом, судновласник ніс би сувору відповідальність за всю шкоду, спричинену порушенням контракту). Ці законодавчі акти позбавляють юридичної сили положення ЗНУК.