13.1. Сутність стратегічного управління підприємством
Стратегії, якими керуються підприємства у бізнесі, у систематизованому (явному) вигляді розробляються і реалізуються за допомогою стратегічного управління, концепцію якого досить часто називають "філософією" сучасного бізнесу.
Термін стратегічне управління (або стратегічний менеджмент) був введений у лексикон науковців та бізнесменів наприкінці 60-70-х років XX ст. з метою розмежування поточного управління на виробництві та управління, яке здійснювалося на вищому рівні. Тенденції розвитку світової економіки зумовили поступове зміщення центру уваги менеджерів з внутрішнього середовища підприємства на його оточення з метою своєчасного та відповідного реагування на зміни, що постійно відбуваються у ньому.
Топ-менеджери провідних світових компаній поступово переставали користуватися старою "виробничою" концепцією менеджменту, коли головна увага спрямовувалася на виробництво продукту, а питання, пов'язані з його продажем, вважалися другорядними. Позиція "равлика", який рідко виглядає назовні, у 50-х - на початку 70-х років, стала причиною банкрутства або втрати позицій багатьох відомих компаній. Це був гіркий урок для них і наочний приклад для інших.
Першим реальним кроком на шляху глибокого осмислення необхідності стратегічного управління стало проведення розширеної конференції у Піттсбурзі (США, травень 1971 р.), на якій було підбито підсумки розвитку стратегічного підходу в управлінні західними і східними компаніями, а також накреслено основні напрями подальшого розвитку стратегічного управління.
Стратегічне управління можна розглядати як динамічну сукупність п'яти взаємопов'язаних управлінських процесів (рис. 13.1). З цих процесів логічно утворюється один цілісний механізм, всередині якого існує стійкий зворотний зв'язок і, відповідно, зворотний вплив кожного процесу на інші і на всю їх сукупність.
Рис. 13.1. Структура стратегічного управління
Першим процесом стратегічного управління вважається аналіз середовища, оскільки він забезпечує основу як для визначення місії і цілей підприємства, так і для розробки стратегії.
Аналіз середовища передбачає вивчення як внутрішнього, так і зовнішнього середовища підприємства, яке у свою чергу охоплює макрооточення і безпосереднє оточення підприємства. Аналіз внутрішнього середовища підприємства передбачає дослідження таких його складових, як кадри, організація управління, виробництво, фінанси, маркетинг, корпоративна культура тощо. Аналіз макрооточення - це дослідження впливу економіки, правового регулювання й управління, політичних процесів, природного середовища і ресурсів, соціальної та культурної складових суспільства, науково-технічного і технологічного розвитку, інфраструктури тощо. Безпосереднє оточення аналізується, як правило, за такими складовими, як покупці, постачальники, конкуренти, ринок робочої сили.
Для підприємства вкрай важливо підтримувати баланс не тільки між отриманням ресурсів із зовнішнього середовища і передачею продукту в нього, а й баланс інтересів різних соціальних інститутів і груп людей, які зацікавлені у функціонуванні підприємства і впливають на нього. Баланс інтересів визначає вектор спрямованості підприємства, який формально представляється у вигляді місії і стратегічних цілей.
Місія підприємства - це чітко визначена причина його існування. Місія деталізує статус підприємства, забезпечує напрямок та орієнтири для визначення цілей, стратегії, тактики і політики в досягненні запланованих результатів. Місія відіграє роль мотиватора для співробітників підприємства і формує інтерес до нього з боку навколишнього середовища. Добре сформульована місія полегшує формулювання стратегічних цілей підприємства, які мають деталізувати й уточнювати місію.
Після визначення місії і цілей підприємства, необхідно вибрати стратегію його діяльності. Визначення стратегії як процес - це прийняття рішення про те, як розвивати бізнес у цілому та його окремі сектори, як протидіяти конкурентам, яке місце займати на ринку і т. ін.
Виконання стратегії, тобто проведення стратегічних змін (удосконалень) на підприємстві, які приводять його у стан готовності перетворення стратегії в реальність, є наступним станом реалізації мети стратегічного управління. Досить часто підприємства не можуть здійснити обрану стратегію. Це трапляється тому, що або неправильно було проведено стратегічний аналіз і зроблено висновки, або відбулися непередбачені зміни у зовнішньому середовищі, які не були своєчасно виявлені і враховані в адаптивній частині стратегії.
Отже, процес виконання стратегії потребує виняткової уваги і контролю. Ця функція здійснюється завдяки процесу оцінки і контролю виконання стратегії, який забезпечує:
o визначення того, що і за якими параметрами необхідно контролювати;
o оцінку стану контрольованих об'єктів відповідно до прийнятих стандартів або інших еталонних показників;
o з'ясування причин відхилень (якщо такі є);
o здійснення коригування.
У разі контролю реалізації стратегій ці завдання набувають певної специфіки, зумовленої тим, що стратегічний контроль спрямовується на з'ясування міри досягнення стратегічних цілей підприємства за допомогою вибраної стратегії. Стратегічний контроль сфокусований на вирішення питання, чи можна у подальшому реалізувати певну стратегію і чи буде досягнуто у процесі її реалізації намічених результатів. Коригування за наслідками стратегічного контролю може стосуватися як самої стратегії, так і стратегічних цілей підприємства.
13.3. Методи оцінки зовнішнього середовища підприємства
1. Визначення об'єкта аналізу
2. Вибір партнерів з бенчмаркінгу
3. Збір інформації
4. Аналіз інформації
5. Цілеспрямоване впровадження у практику управління отриманих відомостей
6. Контроль за процесом бенчмаркінгу та повторення аналізу
13.4. Оцінка внутрішнього середовища підприємства
13.5. Методи комплексної оцінки зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства