З метою створення правової основи для участі Голландії в європейських співтовариствах у країні у 1953 та 1956 рр. були проведені конституційні реформи. Вони стосувалися статей 66 та 67 Конституції Голландії. Відповідно до ст. 66 "постанови, які мають законну силу в межах Королівства, не можуть застосовуватись у випадках їхньої невідповідності загальнообов'язковим положенням угод, укладених до чи після оформлення цих постанов". Стаття 67 поширює дію попередньої статті на рішення міжнародних організацій, яким на засадах або в силу угод можуть бути надані законодавчі, адміністративні та судові повноваження.
Нові зміни до конституції країни були внесені також у 1983 р. з метою приведення положень Основного Закону у відповідність до ухвалених раніше рішень стосовно членства в європейських співтовариствах.
Стаття 92 Конституції Голландії дозволяє передачу законодавчих, виконавчих та судових повноважень міжнародним установам на засадах або з метою виконання міжнародної угоди. При цьому, якщо це є необхідним, положення такої угоди повинні прийматися двома третинами Генеральних штатів (ст. 91.3).
Відповідно до ст. 94 зазначеної конституції забороняється застосування актів національних властей, які суперечать міжнародним угодам або рішенням міжнародних організацій, що містять обов'язкові для всіх положення.
Таким чином, Конституція Голландії створила сприятливі умови для участі країни в європейських інтеграційних об'єднаннях, чим забезпечено пріоритет права Євросоюзу щодо внутрішнього права, а також заборонено застосування національних правових актів, які суперечать положенням права цих об'єднань. Правило lex posterior не повинно діяти у цьому випадку.
Загальновизнані норми права ЄС можуть навіть впливати на зміни положень конституції за умови ухвалення їх парламентською більшістю у дві третини голосів, тобто на підставі волевиявлення найвищого органу держави.
Слід, однак, звернути увагу на деякі особливості, пов'язані із застосуванням права ЄС у Голландії. Зокрема, з метою прискорення впровадження актів інститутів Євросоюзу і, особливо, директив після 1991 р. парламент був фактично усунутий від попереднього їх розгляду. Єдиним органом, який висловлює свою думку стосовно цих документів, є Державна рада.
Окрім центральних структур, певними правами щодо реалізації директив ЄС наділені регіональні органи та місцеві об'єднання. У сферах, що зачіпають їхні інтереси, деякі регулятивні повноваження мають синдикати виробників та професійні об'єднання. Автономними правами користуються також окружні водні адміністрації.
Судова практика Голландії виходить з того, що пріоритет права ЄС може базуватись як на відповідних положеннях конституції (статті 93, 94), так і визнаватися автоматично без відповідних посилань або обґрунтовуватися шляхом посилань на природу цього права, про що свідчать рішення Касаційного суду від 18 травня 1962 р. та Державної ради від 7 липня 1995 р.
Щодо визнання прямої дії положень права ЄС, то нідерландські судді з метою її забезпечення регулярно звертаються при розгляді конкретних справ до Суду ЄС. Така практика характерна для випадків визнання прямої дії директив.
Суди в Голландії також визнають відповідальність країни у разі порушень норм права ЄС.
Люксембург
У Люксембургу після приєднання до європейських співтовариств було переглянуто конституцію держави від 1868 р. До неї було включено ст. 49(а), відповідно до якої міжнародною угодою може бути тимчасово покладено на міжнародні установи здійснення повноважень, закріплених конституцією за законодавчою, виконавчою та судовою владами.
Щодо юридичної сили міжнародного договору та національного закону, то відповідно до усталеної судової практики положення міжнародних догорів отримують пріоритет перед внутрішніми законами, навіть тими, які ухвалені пізніше. Перевагу отримують також положення актів міжнародних організацій. Цей підхід було застосовано і до права Євросоюзу. Але при цьому не було внесено жодних змін до конституції держави.
Тому в цілому реалізація права ЄС у Люксембургу відбувається без труднощів.
Італія
Велика Британія
Данія
Ірландська Республіка
Латвійська Республіка
Литовська Республіка
Естонська Республіка
Чеська Республіка
Словацька Республіка