Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - Бельгія

У Бельгії договори про заснування європейських співтовариств були ратифіковані на засадах ст. 68 Конституції 1831 р., відповідно до якої торгівельні угоди, а також договори, які можуть накладати зобов'язання на державу або на бельгійців, повинні бути ухвалені парламентом. Однак у цій конституції не згадувалося про юридичну силу положень таких договорів.

Конституційні поправки 1993 р. та прийняття нової конституції у 1994 р. дещо змінили ситуацію, хоча і в цьому документі не йдеться про співвідношення міжнародного та національного права, яке продовжує регулюватися судовою практикою.

Конституційна реформа 1993 р. перетворила Бельгію на федерацію, що призвело до змін у відносинах країни з європейськими інтеграційними об'єднаннями. Хоча за Королем Бельгії залишились повноваження щодо участі у міжнародних відносинах, положення конституції в її новій редакції передбачали, що такі повноваження не повинні порушувати компетенцію культурних спільнот та регіонів регулювати міжнародне співробітництво, включаючи укладання міжнародних договорів органами членів федерації (ст. 167 Конституції Бельгії 1994 р.).

У рамках федерації спеціальною угодою про співробітництво було врегульовано вимоги щодо укладання змішаних угод за участю ЄС у випадках, коли положення таких угод зачіпають інтереси як федерації, так і її членів.

Положеннями конституції (ст. 81), а також спеціальним законом (затвердженим Радою міністрів 10 вересня 1993 р.) були врегульовані питання представництва культурних спільнот та регіонів в органах Євросоюзу.

У 1998 р. до Основного Закону країни було внесено нові зміни, які закріпили за громадянами Євросоюзу, що мешкали у Бельгії, право брати участь у голосуванні і балотуватися в кандидати на муніципальних виборах.

Застосування положень права ЄС у Бельгії базується на делегуванні з боку парламенту своїх законодавчих повноважень у формі приписів, які уповноважують виконавчу владу регулювати певні сфери в цілому, або приписів, які спеціально уповноважують виконавчу владу застосовувати акти співтовариств і, особливо, директиви. Державна рада виконує важливу консультативну роль і слідкує за тим, як такі акти вводяться у внутрішній правопорядок. Спеціальний парламентський комітет здійснює контроль за реалізацією актів співтовариств та Євросоюзу.

Практикою визначено розподіл компетенції у сфері реалізації актів Євросоюзу між центральною владою та виконавчими структурами членів федерації. Конфлікти між компетенціями вирішуються Комітетом з погодження та a posteriori Арбітражним судом. Зокрема, Арбітражний суд у своєму рішенні від 25 лютого 1988 р. визначив межі компетенції органів федерації та її членів у сфері охорони навколишнього середовища та поклав основну відповідальність за її забезпечення на регіональні органи.

У рішенні від 15 квітня 1997 р. Арбітражний суд зазначив, що посилання на право ЄС не повинно жодним чином впливати на розподіл компетенції між центральними та регіональними органами країни.

Раніше у рішенні від 31 травня 1989 р. Арбітражний суд заявив про обов'язок регіональних властей поважати право європейських співтовариств.

З появою європейських співтовариств судова практика почала відходити від дуалістичної доктрини і визнавати пріоритет міжнародного права. Вирішальне значення для утвердження на практиці пріоритету положень права співтовариств мало рішення Касаційного суду Бельгії від 21 травня 1971 р., у якому було визнано пріоритет права співтовариств навіть порівняно з ухваленим пізніше законодавством.

Бельгійські суди також мають повноваження вирішувати питання про пріоритет права ЄС щодо внутрішнього права. При розгляді справ бельгійські суди керуються ідеєю примату права ЄС щодо прийнятих законів незалежно від часу їхнього ухвалення.

Зі свого боку Арбітражний суд увалював дещо суперечливі рішення про пріоритет права ЄС щодо внутрішнього права. Зокрема, у рішенні від 14 липня 1991 р. суд визнав, що міжнародна угода (в даному випадку - Акт Ради міністрів європейських співтовариств 1976 р. щодо виборів до Європарламенту на засадах загального виборчого права) може дозволяти законодавцю ігнорувати конституційні приписи стосовно визначення процедури голосування, однак при цьому суд відкинув принцип примату права європейських інтеграційних об'єднань.

В інших рішеннях Арбітражний суд зробив спробу закріпити пріоритет конституційного права, а також контролювати конституційність акта ратифікації, через це - і конституційність договорів, на які посилається цей акт.

У рішенні, ухваленому 18 жовтня 1994 p., Арбітражний суд, навпаки, пославшись при цьому на відсутність зацікавленості, відмовився підтримати позов, спрямований проти закону, ухваленого ДЄС (йшлося про неконституційність дозволу іноземцям брати участь у виборах до місцевих органів влади). Таким чином, було залишено відкритим питання щодо контролю за відповідністю конституції акта про ухвалення Договору, а отже, і самого Договору.

Щодо визнання прямої дії норм права ЄС, то у цьому питанні не виникало жодних конфліктів навіть стосовно директив.