Право Європейського Союзу - Муравйов В.І. - 2. Спільна торговельна політика Європейського Союзу

Основні засади СТП, що базуються на єдиних принципах, чітко визначені у ст. 207 ДФЄС. В ній зазначено, що СТП спирається на єдині принципи, особливо щодо зміни тарифних ставок; укладання тарифних і торговельних угод стосовно торгівлі товарами і послугами; торговельних аспектів інтелектуальної власності; прямих іноземних інвестицій; досягнення уніфікації заходів з лібералізації; експортної політики і заходів щодо захисту торгівлі, включаючи ті, що мають ухвалюватися у разі демпінгу й субсидій. СТП було запроваджено з метою доповнення зовнішнього аспекту митного союзу ЄС, проведенням єдиної політики в різних сферах міжнародної торгівлі. Вона є частиною зовнішньополітичної діяльності Союзу, тому підпорядкована принципам і цілям такої діяльності Союзу.

Впродовж 1970-х рр. Суд ЄС розробив концепцію СТП. Вона базувалася на потребі створення динамічного Співтовариства, що розвивається в міжнародному середовищі, яке швидко змінюється. Співтовариству потрібна була торговельна політика, яка була б здатна реагувати й адаптуватися до нових обставин і вимог міжнародного торговельного порядку, що невпинно розвивається та все більше базується на багатосторонніх переговорах. Суд відмовився погодитись з тим, що обсяг СТП повинен бути зведений до тих видів діяльності, про які згадувалося в ст. 133.1 Договору про заснування Європейського співтовариства. У своїй компетентній думці 1/78 Суд дійшов висновку, що під час підготовки Договору про заснування Європейського співтовариства провідною ідеєю була лібералізація торгівлі. Натомість Договір не створює бар'єрів для розвитку торговельної політики співтовариства, метою якої є регуляція світового ринку для певних продуктів.

Суд також визначив виключний характер повноважень із здійснення СТП, який полягає в тому, що після закінчення перехідного періоду 31 грудня 1969 р. держави-члени більше не мають повноважень самостійно вести торговельну політику стосовно третіх країн. Основна ідея виключного характеру СТП базувалася на необхідності проведення єдиної торговельної політики стосовно третіх країн, а також усунення небезпеки порушення конкуренції у разі, якщо торговельна політика держав-членів відрізнятиметься в контексті повноцінного митного союзу (кваліфікована думка 1/75). Природа СТП, за визначенням Суду (її виключний характер і розширене тлумачення), створила певні проблеми. По-перше, складнощі, спричинені ліквідацією внутрішніх бар'єрів у торгівлі, виникли до завершення формування СТП стосовно зовнішньої торгівлі. По-друге, виключний характер СТП призводив до протиріч стосовно її обсягу, оскільки розширення повноважень ЄС у сфері здійснення СТП призводило до їх відповідного зменшення у держав-членів. Упродовж 1990-х рр. обидві ці проблеми вирішувалися по-різному.

Створення СТП завершилося у перший половині 1990-х рр. після остаточного формування внутрішнього ринку Європейського співтовариства. У цей період було ухвалено більшість постанов, які визначили основні правові інструменти СТП: Регламент 384/96, змінений Регламентом 461/2004 (заходи проти демпінгу); Регламент 2026/97 (антисубсидійні заходи); Регламент 3286/94 (заходи протидії торговельним бар'єрам); Регламент 3285/94 (заходи щодо імпорту); Регламент 3911/92, замінений Регламентом 1334/2000 (заходи щодо експорту).

Після заснування СОТ у 1994 р. Суд ЄС був змушений вирішувати суперечки стосовно повноважень Співтовариства у сфері торгівлі послугами (ГАТС) і торговельних аспектів інтелектуальної власності (ТРІПС). У компетентній думці 1/94 Суд дійшов висновку, що до компетенції СТП входять тільки окремі аспекти ГАТС і ТРІПС.

Ніццький договір розмежував сфери виключної компетенції Співтовариства і спільної компетенції Співтовариства і держав-членів стосовно ведення переговорів і укладання міжнародних угод у сферах ГАТС і ТРІПС (ст. 133.5,6).

Лісабонський ДФЄС чітко визначив виключний характер компетенції ЄС у сфері СТП. До сфери СТП віднесені угоди щодо торгівлі послугами, торговельних аспектів інтелектуальної власності і прямих іноземних інвестицій. З метою пом'якшення побоювань з боку держав-членів щодо можливого поширення компетенції ЄС на інші сфери економічних відносин до Договору включено положення про те, що здійснення повноважень у сфері СТП не впливає на розмежування компетенції між Союзом і державами-членами й не приводить до гармонізації законодавчих або нормативних положень держав-членів тією мірою, якою договори виключають подібну гармонізацію (ст. 207.6).

Законодавчі повноваження у сфері СТП мають Європейський парламент і Рада. Вони діють шляхом ухвалення регламентів згідно зі звичайною законодавчою процедурою з метою визначення правових основ здійснення спільної торговельної політики.

Ведення переговорів і укладення міжнародних угод з однією чи більше третіми країнами або міжнародними організаціями у сфері СТП здійснюється за процедурою, за якою основні повноваження належать Раді.

У разі виникнення необхідності укладання міжнародної угоди Комісія надає рекомендації Раді, яка дозволяє їй розпочати необхідні переговори. Переговори веде Комісія. Вона консультується зі спеціальним комітетом, який призначається Радою з метою сприяння Комісії у виконанні цього завдання, і в межах директив, які може направляти на її адресу Рада. Комісія доповідає спеціальному комітету і Європарламенту про хід розвитку переговорів.

При укладанні угод Рада, як правило, діє на основі кваліфікованої більшості.

При укладанні угод у сферах ГАТС і ТРІПС, а також прямих іноземних інвестицій Рада діє одноголосно, якщо такі угоди містять положення, стосовно яких одноголосність потрібна згідно з установчими договорами для ухвалення регламентів, директив чи інших актів.

Рада також діє одноголосно у разі ведення переговорів і укладання угод у сфері торгівлі культурними й аудіовізуальними послугами; у сфері торгівлі соціальними, освітніми послугами і послугами з охорони здоров'я.

Спеціальні процедури застосовуються при укладанні угод у сфері транспорту (розділ VI ч. З і ст. 218 ДФЄС).