Профілактика злочинів - Джужа О.М. - 8.3. Заходи профілактики злочинів, що вчиняються неповнолітніми

Профілактична діяльність у широкому розумінні розглядається як один із засобів соціального регулювання суспільних відносин з метою ліквідації детермінант злочинності, як взаємодії заходів економіко-соціального, виховно-педагогічного, організаційного та правового характеру, як поєднання різних рівнів попередження злочинності1.

Докорінні соціально-економічні зміни в Україні, криза традиційних інститутів соціалізації молодого покоління, порушення механізму спадкоємності поколінь, відчуження неповнолітніх від культури, зміна ціннісних орієнтацій юнаків та дівчат у сфері праці, відсутність певних політико-правових основ роботи з неповнолітніми - все це доводить, що нині виникла потреба не тільки вирішувати окремі проблеми підлітків, а й виділити молодіжну політику у самостійний, специфічний, пріоритетний напрям у діяльності держави. її головним завданням при цьому має бути створення відповідних умов, здатних максимально стимулювати власні творчі сили молодої особи, дати простір для її саморозвитку і самореалізації, активної участі у становленні України як самостійної держави, її духовного відродження.

Система заходів попередження злочинності неповнолітніх базується на засадах загальносоціального характеру, які призначені забезпечити необхідний рівень добробуту, культури, виховання та навчання молодих людей. Ця система заходів:

- діє у співвідношенні з соціальною, економічною, молодіжною, карною політикою держави, яка реалізується через низку цільових програм надання матеріальної та іншої допомоги сім'ям і дітям, запобігання бездоглядності та правопорушень серед неповнолітніх;

- має самостійну законодавчу базу - комплекс правових актів, що регулюють питання створення оптимальних умов життя, виховання дітей і молоді, захисту їх прав та інтересів, нейтралізації негативного впливу на них, запобігання бездоглядності, аморальним проявам і т. ін.;

- забезпечує діяльність усіх суб'єктів профілактики злочинів серед неповнолітніх, яка спирається на відповідну інформаційно-аналітичну базу та забезпечується бюджетним фінансуванням.

Наявність особливостей у системі заходів боротьби зі злочинністю неповнолітніх пов'язана також зі специфікою правового та фактичного становища неповнолітніх як вікової групи населення, що найбільш гостро відчуває вплив негативних факторів соціального середовища, специфікою детермінант злочинності, а також особистісних якостей молодих злочинців. Запобігання цій злочинності планується і проводиться на різних рівнях та напрямах, стосовно різних контингентів неповнолітніх і молоді й характеризується значним діапазоном загально-виховних, профілактичних, а також спеціальних каральних заходів. За цільовою спрямованістю вони повинні запобігати їх протиправним діям, припиняти їх, а також не допускати можливість рецидиву. Ці заходи здійснюються стосовно основних сфер виховання неповнолітніх за допомогою специфічних засобів, характерних для органів, які беруть участь у цій діяльності. Мова йде про цілеспрямовану роботу щодо ліквідації недоліків у галузі сімейного, шкільного, трудового виховання неповнолітніх, організації їх дозвілля, а також підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, що проводять боротьбу зі злочинністю.

В основу застосування загальносоціального запобігання злочинності неповнолітніх покладена державна політика щодо неповнолітніх та молоді.

У 2009 році була прийнята Загальнодержавна програма "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року. Програма має на меті об'єднати в єдину систему зусилля держави щодо захисту прав дітей. Відповідно до цього визначено чотири пріоритетних напрями діяльності: пропагування здорового способу життя; забезпечення можливості здобувати високоякісну освіту; захист дітей від жорстокого поводження, насильства та експлуатації; боротьба з ВІЛ/СНІДом, а також передбачено глобальний план дій, орієнтований на розвиток і захист прав та інтересів підростаючого покоління, і завдання, які світова спільнота має виконувати для дітей та разом з дітьми.

У пункті Плану 4.8 "Захист прав дітей, які вчинили правопорушення" визначено мету: профілактика правопорушень з боку дітей, значне зменшення кількості злочинів, учинених дітьми, приведення умов їх утримання у спеціальних установах для дітей у відповідність до міжнародних стандартів.

Основними завданнями профілактичної діяльності є активізація профілактичної роботи з метою запобігання правопорушенням у дитячому середовищі, для чого:

- запровадити у практику новітні методи та форми роботи з дітьми, схильними до правопорушень;

- підвищити рівень обізнаності дітей шкільного віку з правових питань;

- вдосконалення моніторингу щодо: стану дитячої злочинності та злочинів, вчинених проти дітей; стану дотримання прав, а також створення умов для перебування дітей у приймальниках-розподільниках для дітей органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторах, спеціальних виховних установах Державного департаменту України з питань виконання покарань, школах соціальної реабілітації та професійних училищах соціальної реабілітації органів освіти;

- забезпечення соціального патронажу дітей, які відбувають покарання у спеціальних виховних установах Державного департаменту України з питань виконання покарань або звільнені з них, для чого:

- забезпечити дотримання прав на житло відповідно до законодавства України для неповнолітніх, звільнених зі спеціальних виховних установ Державного департаменту України з питань виконання покарань, а також влаштування їх на роботу чи на навчання;

- вжити заходів щодо зменшення кількості випадків повторного вчинення злочинів дітьми до кінця 2016 року не менш як на 20 відсотків;

- вивчити можливість створення системи ювенальної юстиції в рамках проведення реформи судової системи з метою поліпшення національного законодавства у сфері захисту прав дітей, удосконалення превентивної та профілактичної роботи з метою запобігання вчиненню дітьми злочинів та інших правопорушень, створення ефективної системи реабілітації неповнолітніх правопорушників.

Державна молодіжна політика - це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.

Головними завданнями державної молодіжної політики є:

- вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;

- допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей;

- залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;

- надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці;

- координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю.

Принципами державної молодіжної політики є:

- повага до поглядів молоді та її переконань;

- надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема;

- правовий та соціальний захист молодих громадян, передусім осіб, які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку;

- сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Профілактика злочинності неповнолітніх передбачає систему методів, форм та заходів профілактичної діяльності, яка належить до більш широкої соціальної діяльності щодо попередження усієї злочинності молоді, що є одним з основних напрямів боротьби зі злочинністю в цілому.

Наявність особливостей при застосуванні заходів профілактики визначається специфікою правового і фактичного становища неповнолітніх як соціально-вікової групи суспільства, що перебуває у стані інтенсивного розвитку та формування, специфікою причин злочинності, а також особистісних якостей неповнолітніх.

В основу профілактичної діяльності покладено: закони України "Про освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту", "Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю", Кодекс законів про шлюб і сім'ю, Кодекс законів про працю, Житловий кодекс, законодавчі акти щодо захисту дітей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, дітей-інвалідів, дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, а також правові акти стосовно захисту дітей і підлітків від злочинного впливу дорослих елементів, які втягують неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність (пияцтво, наркоманію, проституцію тощо), виготовляють і розповсюджують порнографічну продукцію і видання, що пропагують насильство, жорстокість, сексуальну розпусту.

Одним з важливих показників цивілізованості суспільства є ставлення до освіти. Однак сьогодні лише кожна третя молода людина вважає пріоритетною сферу освіти: її престиж досить низький, немає належного зв'язку між освітою людини і характером її праці.

У реальному житті, на жаль, відбувається процес "згортання" цілеспрямованого виховання як у школі, так і позашкільних закладах, а тому старшокласники часто потрапляють під вплив примарних цінностей і розуміють життєдіяльність як необхідність "зробити гроші" за будь-яких обставин, не замислюючись над моральним аспектом справи.

Якщо раніше державою здійснювався жорсткий контроль за працевлаштуванням випускників шкіл, профтехучилища, на непрацюючих впливали як державні, так і громадські організації, то тепер ця система повністю розпалася. Нині жодна державна структура не володіє даними про працевлаштування випускників 9-11 класів та професійних навчальних закладів і відповідальності за їх подальше місце в суспільстві не несе. Кримінальна міліція у справах дітей виявилася неспроможною впливати на ці процеси, а отже,- і попереджувати вчинення цією категорією осіб правопорушень. А безробіття і злочинність - взаємозалежні соціальні явища.

Законодавство України наділяє громадян правами, покликаними забезпечити їх конституційне право на охорону здоров я. Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" визначає здоров'я як стан повного душевного, і фізичного, і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів, а тому охорона здоров'я підростаючого покоління виявляється не тільки в задоволення фізичного, але й соціального і психічного

(душевного) здоров'я. Цьому сприяють центри медико-соціальної реабілітації дітей, основним завданням яких є лікування, психосоціальна реабілітація і корекція поведінки тих, хто потребує її внаслідок вживання алкоголю, наркотиків, психотропних речовин, а також неповнолітніх з девіантними формами поведінки. У своїй діяльності центри повинні взаємодіяти з місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, соціальними службами молоді, органами охорони здоров'я, правоохоронними органами, навчально-виховними закладами та іншими суб'єктами виховно-профілактичної і лікувально-реабілітаційної роботи.

Законом України "Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю" передбачена система соціального захисту дітей. Під цим розуміється комплекс заходів і засобів соціально-економічного та правового характеру, здійснення яких покладається на суб'єктів, зазначених у Законі, щодо забезпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування, надання матеріальної підтримки. А також визначено систему соціальної профілактики - як вид соціальної роботи, спрямованої на запобігання складним життєвим обставинам сімей, дітей та молоді, аморальній, протиправній поведінці в сім'ях. Законом передбачено виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді і запобігання такому впливу та поширенню соціально небезпечних хвороб серед дітей та молоді.

Основними напрямами державної політики у сфері соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю є:

- розроблення та реалізація загальнодержавних, регіональних програм соціальної підтримки сімей, дітей та молоді, соціального становлення молоді та інших програм стосовно сімей, дітей та молоді;

- визначення соціальної профілактики в сімейному, дитячому та молодіжному середовищі: комплексних заходів, спрямованих на запобігання сімейному неблагополуччю, соціальному сирітству, насильству в сім'ї та жорстокому поводженню з дітьми, найгіршим формам дитячої праці;

- системний облік і догляд за дітьми та молоддю, які виявили схильність до асоціальної поведінки;

- інформаційно-просвітницької, пропагандистської роботи в сім'ях, серед дітей та молоді за місцем проживання, навчання або роботи, спрямованої на формування в особистості стандартів позитивної поведінки, здорового способу життя.

Соціальне обслуговування родини та дітей сьогодні - складова нового напряму соціальної політики. Суть цього обслуговування - адресна допомога на індивідуальному рівні у розв'язанні життєвих проблем, починаючи з виплати грошової допомоги до надання психологічної, юридичної, соціально-побутової, одночасно з навчанням здатності актуалізувати внутрішній потенціал самодопомоги.

Головним завданням у справі поліпшення матеріального становища неповнолітніх є забезпечення їх зайнятості. Сьогодні становище неповнолітніх на ринку праці, умови для її продуктивної зайнятості, професійної мобільності, насамперед, залежать від динаміки змін в економіці України. Неповнолітні, як найменш кваліфікована, найменш професійно підготовлена частина робочої сили, є однією з найбільш соціально вразливих груп на ринку праці, особливо в умовах економічної кризи.

Як вище зазначалося, однією з детермінант злочинності неповнолітніх є незадовільна організація вільного часу. Тому завданням відповідних державних органів, дитячих і молодіжних організацій є сприяти більш ефективній реалізації виробленої політики. Але треба зауважити, що через відсутність фінансування, низьку заробітну плату, зношеність обладнання (матеріально-технічна база багатьох закладів культури не поновлюється понад 15 років, технічний стан близько 40% установ визнаний аварійним), міністерство культури практично неспроможне створити індустрію дозвілля, яка відповідала б вимогам часу і могла привернути до себе увагу сучасних неповнолітніх.

Особливе значення має виховання правової свідомості неповнолітніх, підвищення її правової культури. Для цього треба активізувати правову пропаганду серед учнівської молоді, створити умови для роботи спеціальних правових лекторіїв, семінарів, курсів, гуртків, проводити учнівські та студентські конференції з цієї тематики. Не повинні стояти осторонь і засоби масової інформації.

Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, громадського порядку та посилення боротьби зі злочинністю" визначає вжиття додаткових заходів, спрямованих на забезпечення протидії злочинності та посилення боротьби з нею, зокрема попередження насильства в сім'ї, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, втягненню неповнолітніх і молоді у злочинну діяльність; профілактика наркоманії та алкоголізму, пропагування здорового способу життя, вжиття превентивних заходів, спрямованих на формування негативного ставлення молоді і дітей до вживання наркотиків та алкоголю.

Закон України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", прийнятий Верховною Радою 24 січня 1995 року, виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини, визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли 18-річного віку.

Для його виконання були створені в системі державних органів нові структури: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді; служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад; кримінальна міліція у справах дітей органів внутрішніх справ; приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ; школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я; спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

У Законі чітко визначені їх функціональні права та обов'язки. Ця система покликана вирішувати загальне завдання - захищати права і законні інтереси неповнолітніх, усунувши паралелізм і неузгодженість у роботі окремих ланок, які тією чи іншою мірою причетні до цієї справи.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служби у справах дітей здійснюють: соціальний захист дітей та організацію роботи із запобігання дитячій бездоглядності, контроль за умовами утримання і виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, бездоглядності, вживають заходів із запобігання вчиненню правопорушень щодо їх усунення.

Кримінальна міліція у справах дітей є складовою кримінальної міліції органів внутрішніх справ і створюється на правах самостійного підрозділу, зобов'язана: проводити роботу щодо запобігання правопорушенням дітей.

Суди розглядають справи щодо неповнолітніх, які вчинили злочини, адміністративні правопорушення у віці від 16 до 18 років, про поміщення правопорушників, які не досягли 18 років, до приймальників-розподільників для дітей.

Спеціальні установи для дітей:

приймальники-розподільники для дітей, до яких можуть бути доставлені діти віком від 11 до 18 років на термін до 30 діб, якщо вони: вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи піддягають кримінальній відповідальності, за потреби - негайно ізолювати їх (за постановою органу дізнання, слідчого, санкціонованою прокурором, або за постановою суду); згідно з рішенням суду направляються у спеціальні установи для дітей; ті, хто самовільно залишив спеціальний навчально-виховний заклад, де перебував; перебувають у розшуку. Не підлягають поміщенню у приймальники-розподільники діти, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, психічно хворі з вираженими симптомами хвороби, діти, які вчинили правопорушення у віці, з якого за такі діяння можлива кримінальна відповідальність, крім випадків припинення кримінальної справи і направлення винних осіб у спеціальні установи для дітей за рішенням суду.

Загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації є спеціальними навчально-виховними закладами для дітей, які потребують особливих умов виховання. До них направляються особи, які вчинили злочин у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність. До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду діти віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років - для забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання та соціального захисту в умовах постійного педагогічного режиму.

Центри медико-соціальної реабілітації дітей, які вживають алкоголь, наркотики, а також для дітей, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації для створення умов і забезпечення лікування дітей від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії та їх психосоціальна реабілітація і корекція. До них направляються Діти віком від 11 років на підставі висновку медико-експертної комісії, але на термін не більш як два роки.

Спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України - це установи, в яких відбувають покарання неповнолітні віком від 14 років, засуджені до позбавлення волі.

У притулки для дітей служб у справах дітей тимчасово розміщуються діти віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах. Основними завданнями притулків для дітей є соціальний захист дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, залишили сім'ї, навчальні заклади; створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, надання їм можливості навчатися, працювати та змістовно проводити дозвілля.

Центри соціально-психологічної реабілітації передбачені для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги. Строк перебування дитини залежить від конкретних обставин, але не може перевищувати відповідно 9 і 12 місяців у разі стаціонарного і денного перебування.

Соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка) соціального захисту для проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, безпритульних дітей віком від 3 до 18 років, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової, інших видів допомоги та подальшого їх влаштування.

Система спеціальних державних органів, що створена зазначеним Законом, покликана займатися життєво важливими проблемами дітей та підлітків, які потребують турботи і захисту з боку держави від дня свого народження і до повноліття. Іншими словами, система державних органів повинна вирішувати питання не в цілому, не взагалі, а стосовно кожної окремої дитини від народження до 18 років. У Законі визначені: (ст. 3) поняття профілактики правопорушень серед дітей, діяльність органів і служб у справах дітей, спеціальних установ для дітей, яка спрямована на виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню дітьми правопорушень, а також позитивний вплив на поведінку окремих дітей на території України, в її окремому регіоні, в сім'ї, на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форм власності, за місцем проживання.

Чинним законодавством, зокрема законами України "Про судоустрій України" та "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", передбачена можливість запровадження в судах спеціалізації суддів з розгляду конкретних категорій справ. Вагомим кроком до запровадження ювенальної юстиції є те, що на сьогодні положення зазначених законів реалізуються на практиці. Так, з метою забезпечення виконання судами вимог Конституції України, законів та міжнародних договорів з питань захисту прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві з кінця липня 2005 року, відповідно до рекомендацій Верховного Суду України, у місцевих і апеляційних судах запроваджено спеціалізацію суддів щодо розгляду кримінальних справ про злочини, вчинені неповнолітніми. У липні 2005 року при судових палатах у кримінальних справах загальних апеляційних судів створені спеціалізовані колегії для розгляду справ неповнолітніх. При цьому судам рекомендовано постійно аналізувати й узагальнювати практику розгляду судами справ щодо неповнолітніх, уживати заходів для забезпечення їх прав у кримінальному судочинстві.

З метою надання судам роз'яснень з питань розгляду справ стосовно дітей для забезпечення однакового застосування законодавства Пленумом Верховного Суду України прийнято дві постанови: "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" (від 27 лютого 2004 року № 2) та "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" (від 16 квітня 2004 року № 5).

Судді, на яких наказами голів судів покладено обов'язок розглядати справи щодо неповнолітніх, проходять навчання в судах апеляційної та касаційної інстанцій і в плановому порядку підвищують свою кваліфікацію в Академії суддів України.

Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх визначаються розділом XV Кримінального кодексу. Порядок провадження у справах про злочини неповнолітніх визначається загальними правилами і розділом VIII Кримінально-процесуального кодексу . Положення VIII розділу застосовуються в справах про злочини осіб, які на момент провадження в кримінальній справі не досягли 18-річного віку. Зокрема, відповідно до положень ст. 438 Кримінально-процесуального кодексу пред'явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит провадяться за правилами, передбаченими статтями 140, 141, 142 і 143 цього Кодексу, у присутності захисника. У разі, коли неповнолітній не досяг 16 років або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення та його допиті на розсуд слідчого чи прокурора або за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього.

Згідно з положеннями ст. 439 Кримінально-процесуального кодексу, якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з дорослим, у кожному випадку повинна бути з'ясована можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства.

Статтею 441 Кримінально-процесуального-кодексу регламентується участь законного представника неповнолітнього підсудного в судовому розгляді. Так, на судове засідання викликаються батьки або інші законні представники неповнолітнього підсудного. При цьому законний представник підсудного має право заявляти відводи і клопотання, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів. Законні представники підсудного перебувають у залі судового засідання протягом усього судового розгляду.

У виняткових випадках, коли участь законного представника в судовому засіданні може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підсудного, суд мас право своєю мотивованою ухвалою обмежити участь законного представника в тій чи іншій частині судового засідання або усунути його від участі в судовому розгляді й допустити замість нього іншого законного представника неповнолітнього підсудного.

Статтею 442 Кримінально-процесуального кодексу передбачено участь у судовому розгляді представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей. Про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд повідомляє службу у справах дітей та кримінальну міліцію у справах дітей.

Суд має право викликати в судове засідання їх представників. Представник служби у справах дітей у судовому засіданні має право заявляти клопотання, ставити запитання підсудному, його законним представникам, потерпілому, свідкам, експертові та спеціалісту, висловлювати думку з приводу застосування найбільш доцільної форми перевиховання підсудного.

У 2004 році при Верховному Суді України було створено робочу групу з питань реформи ювенальної юстиції в Україні, до якої увійшли представники Верховного Суду, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства освіти та науки, Міністерства охорони праці та соціальної політики, Міністерства юстиції, Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту і громадських організацій. Робоча група підготувала концепцію створення й розвитку системи ювенальної юстиції.

Але в Україні до цього часу відсутня цілісна система ювенальної юстиції. Поступово створюються лише окремі її елементи. Для повноцінного функціонування ювенальної юстиції необхідне ґрунтовне реформування правоохоронної та судової систем. Розроблений Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини містить окремі завдання в напрямі створення ювенальної юстиції, а саме:

- розробку нормативно-правової бази для створення системи ювенальної юстиції;

- здійснення інституціонального забезпечення системи ювенального правосуддя, впровадження до 2016 року ювенального судочинства;

- забезпечення до 2016 року підготовки спеціалістів для системи ювенальної юстиції;

- забезпечення до 2016 року для кожної дитини, яка скоїла або підозрюється у скоєнні правопорушення, доступу до послуг адвокатів і соціальних працівників, інших спеціалістів на етапі досудового слідства, а також під час розгляду судових справа, в яких однією зі сторін є дитина;

- підсилення ролі громадськості у профілактиці скоєння правопорушень, виправленні і ресоціалізації неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі, покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, і звільнених від виконання покарань.

Властиві судовому розгляду широка гласність, безпосередність та колегіальність дослідження обставин справи дозволяють не тільки глибоко, всебічно перевірити й об'єктивно оцінити зібрані на попередньому слідстві матеріали, але і встановити нові обставини, які не були предметом дослідження органу дізнання і слідчого. Важливо і те, що окремі обставини можуть бути предметом процесуального реагування тільки після констатації їх у встановленому судом порядку. Все це обумовлює самостійну роль суду в здійсненні профілактики злочинності неповнолітніх. Для забезпечення послідовності та узгодженості заходів попередження необхідно ще на стадії віддання до суду з'ясувати, наскільки повно та об'єктивно встановлені на попередньому слідстві причини та умови, які сприяють злочинам неповнолітніх, а також ужиті заходи їх нейтралізації.

Важливі функції в системі суб'єктів профілактики покладаються на прокурорів. Вони здійснюють нагляд за законністю діяльності усіх органів, закладів, установ та посадових осіб як у плані виявлення обставин, які сприяли скоєнню злочинів, так і при проведенні профілактичних заходів поза рамками кримінального судочинства. Прокурор повинен також вивчати та узагальнювати матеріали про виконання вимог закону усіма суб'єктами профілактичної діяльності і за їх результатами вживати необхідних заходів реагування. Ці обов'язки випливають з повноважень прокурора як організатора координації діяльності всіх правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.

Запобігання злочинності неповнолітніх - це особливе питання для держави. Тому в сучасних умовах роль державних органів, що займаються проблемами дітей та молоді, незмірно повинна зростати, оскільки тільки держава може визначити соціальний статус неповнолітніх в суспільстві, забезпечити особистості можливість для всебічного розвитку, підвищення її загальнокультурного та професійного рівнів.

Отже, заходи загальносоціального попередження повинні бути спрямовані на:

- посилення роботи з неповнолітніми, які не працюють і не навчаються;

- забезпечення збереження закладів освіти, розвиток і створення нових типів навчально-виховних закладів, організацію повноцінного дозвілля;

- недопущення закриття та перепрофілювання дитячих позашкільних закладів (як державних, так і комунальних);

- забезпечення доступності закладів культури та відпочинку для сімей з дітьми (театрів, кіно- та концертних залів, баз літнього відпочинку, спортивно-оздоровчих таборів тощо);

- недопустимість використання державних об'єктів фізкультури і спорту не за призначенням;

- відновлення мережі спортивних секцій та споруд за місцем проживання, у навчальних закладах, у сільській місцевості;

- відновлення системи правового навчання за участю працівників органів юстиції, прокуратури, суду, внутрішніх справ, державного арбітражу, адвокатури, юридичних служб державних підприємств, органів освіти, культури.

Передбачити у програмах соціального і економічного розвитку регіонів:

- спеціальних розділів, спрямованих на концентрацію наявних сил і засобів щодо запобігання бідності та безробіттю, диференційований підхід до забезпечення та підтримки рівня доходів сім'ї: надання соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, які тимчасово опинилися у скрутному становищі та з об'єктивних причин не можуть вийти з кризи власними силами (втрата годувальника, вимушена міграція тощо);

- забезпечення гарантованого рівня матеріальної допомоги сім'ям, соціального, медичного, культурного і побутового обслуговування.