Теорія держави і права - Кириченко В.М. - 2. Поняття та стадії правотворчого процесу

Правотворчий процес — це процесуальна діяльність суб'єк­тів правотворчості щодо порядку формування і закріплення їхньої волі шляхом прийняття, зміни, призупинення чи скасування пра­вових норм, яка відбувається згідно встановленої процедури.

В Україні основною стадією правотворчого процесу є законода­вчий процес. Ці поняття не тотожні тому, що правотворчість охоплює не тільки діяльність, пов'язану зі створенням і прийняттям норматив­ноправового акту, а і з з'ясуванням суспільної потреби у правовому регулюванні певної сфери суспільних відносин (тобто формуванні державної волі), прийняттям рішення про підготовку правового акту, визначенням його виду та суб'єкта прийняття, а також оцінку ефекти­вності нормативноправового акту, який набрав чинності.

Також слід відмежовувати законодавчий процес як юридичне поняття від законотворчості як загальносоціального явища. Поняття "законотворчість" ширше ніж поняття "законодавчий процес".

У кожній країні законодавчий процес має свої особливості, але він завжди чітко регулюється за допомогою Конституції, законів та спеціальних положень і регламентів, а також відображає і закріплює логіку проходження законопроекту на всіх його етапах.

Законодавчий процес — це регламентована діяльність ком­петентних державних органів з розробки, прийняття і оприлюд­нення нормативноправових актів вищої юридичної сили (законів).

Конституція України закріплює основні засади законодавчого процесу, який складається з таких стадій:

1) законодавча ініціатива, тобто право офіційно вносити до Вер­ховної Ради України пропозиції чи проект стосовно прийняття нового закону або зміни чи скасування чинного закону, які Вер­ховна Рада зобов'язана розглянути по суті. Таке право, згідно ст. 93 Конституції та Закону України "Про внесення змін до Кон­ституції України" від 8 грудня 2004 року належить:

Президентові України;

народним депутатам України;

Кабінету Міністрів України.

Якщо президент України визнає свій законопроект невідклад­ним, то він розглядається Верховною Радою позачергово;

2) розробка законопроекту, тобто відповідно до законодавства України розроблення законопроектів здійснюється за доручен­ням Верховної Ради України, на замовлення на договірній осно­ві, а також у ініціативному порядку. Порядок розроблення зако­нопроектів визначається Положенням про структуру, виклад, зміст і оформлення проектів законів. Законопроекти, розроблені громадянами або юридичними особами у ініціативному порядку, вносяться до Верховної Ради України від імені суб'єктів законо­давчої ініціативи, чи за їхньою підтримкою з обов'язковим за­значенням усіх авторів. Верховна Рада може доручити розробку проекту закону або його частини парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, уряду або міністерствам, колек­тивам вченихфахівців.

Законопроект подається із пояснювальною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності його розробки та при­йняття, характеристику цілей, завдань та основних положень майбутнього нормативноправового акту, його місце в системі чинного законодавства, а також очікувані соціальноекономічні й інші наслідки його застосування.

У разі внесення законопроекту, який потребує фінансових витрат, пов'язаних з його прийняттям і реалізацією, до нього до­дається фінансовоекономічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат, а також оцінка відповідного міністерства.

Особливе значення має наукова експертиза законопроек­ту, тобто діяльність компетентних органів, установ, спеціалізо­ваних експертних організацій, груп або окремих експертів, щодо дослідження й оцінки наукового рівня, юридичних якостей про­екту закону, його відповідності встановленим вимогам.

Підготовлені проекти законів можуть бути оприлюднені для обговорення державними органами, науковими установами, громадськістю.

Обов'язковим є оприлюднення проектів конституційних законів та законопроектів, що виносяться на всеукраїнський ре­ферендум;

3) попереднє обговорення законопроекту, тобто прийнятий до розгляду законопроект за участю суб'єкта права законодавчої ініціативи та розробників проекту проходить попередній розгляд у відповідних комітетах Верховної Ради України. При цьому для підготовки висновків визначається головний комітет, якому інші комітети надають свої результати обговорення законопроекту;

4) офіційне обговорення законопроекту здійснюється на пленар­них засіданнях Верховної Ради України, як правило, в першому, другому і третьому читаннях.

При першому читанні законопроекту Верховна Рада за­слуховує доповідь представника суб'єкта права законодавчої ініціативи, співдоповідь ініціаторів, внесення кожного альтерна­тивного законопроекту (якщо такі є), співдоповідь головного комітету, обговорює основні положення законопроекту і його структуру (частини, статті, розділи), повноту і послідовність їх викладення. За результатами обговорення Верховна Рада прий­має рішення про відхилення законопроекту, передачу його голо­вному комітету на доопрацювання, опублікування для всенаро­дного обговорення і наступне доопрацювання за результатами обговорення, прийняття законопроекту за основу і підготовка його до другого читання.

Під час другого читання законопроекту (який є основ­ним) Верховна Рада проводить постатейне обговорення законо­проекту та здійснює постатейне голосування. У разі необхіднос­ті можуть обговорюватися і ставитися на голосування частини статті, її підпункти або речення.

Під час третього читання законопроекту відбувається прийняття закону в цілому. Крім того, на третє читання одноча­сно із законопроектом подається проект постанови Верховної Ради України про порядок введення його в дію, зміни чи допов­нення до чинних законів, а також план уряду України щодо ор­ганізаційних, кадрових, матеріальнотехнічних, фінансових за­ходів для введення даного закону в дію;

5) прийняття закону здійснюється на відкритому пленарному за­сіданні Верховної Ради України шляхом голосування простої бі­льшості голосів народних депутатів України (тобто 50 відсотків + один голос) або кваліфікованою більшістю (тобто двома тре­тинами голосів) залежно від характеру закону.

Текст закону, прийнятий Верховною Радою України, у 5денний строк підписує Голова Верховної Ради України і невід­кладно направляє його на підпис Президенту України;

6) підписання (промульгація) закону Президентом України здійснюється в установлені Конституцією строки, тобто Прези­дент України протягом 15 днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання та офіційного оприлюднення або в цей же строк застосовує своє право вето щодо прийнятого зако­ну і повертає його зі своїми зауваженнями і вмотивованими про­позиціями Верховній Раді для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду закон ухвалюється у тій же редакції не менш як двома третинами голосів від конституційного складу Верховної Ради України, то вето вважається подоланим і Прези­дент України зобов'язаний підписати закон та офіційно оприлю­днити його протягом 10 днів.

У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув до Верховної Ради закон для повторного ро­згляду, то він вважається ним схваленим і має бути підписаний та офіційно оприлюднений, а також у разі якщо Президент України не підписав закон, то він офіційно публікується за під­писом Голови Верховної Ради України;

7) оприлюднення (опублікування) закону, тобто підписані Пре­зидентом України закони не пізніше як у 15денний строк після їх прийняття підлягають оприлюдненню з усіма реквізитами державною мовою в офіційних друкованих виданнях, якими є: "Офіційний вісник України", "Офіційний вісник Президента України", "Відомості Верховної Ради України", "Голос Украї­ни", "Урядовий Кур'єр". Опублікування тексту закону в інших засобах масової інформації має виключно інформаційне значен­ня і не спричиняє ніяких юридичних наслідків.

Значення цієї стадії полягає в тому, що неоприлюднені та, таким чином, не доведені до відома населення країни закони не застосовуються;

8) набрання законом чинності. Відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіцій­ного оприлюднення, якщо інше непередбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Особливою формою законодавчої діяльності є прийняття зако­нів всеукраїнським референдумом. Всеукраїнським референдумом може бути прийнятий будьякий конституційний або звичайний закон, крім законів з питань податків, бюджету та амністії. Закони, прийняті на всеукраїнському референдумі, не потребують затвердження Верхо­вною Радою України і можуть бути змінені лише іншим всеукраїнсь­ким референдумом. Конституційні закони, прийняті всеукраїнським референдумом, мають більш вищу юридичну силу, ніж звичайні зако­ни. Датою прийняття таких законів вважається день проведення рефе­рендуму. Вони набирають чинності у порядку, визначеному самим законом, але не пізніше 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення.