Теорія держави і права - Кириченко В.М. - 4. Структура норми права. Способи викладення правових норм

Кожна норма права характеризується єдністю, цілісністю, непо­дільністю та певною структурою.

Структура норми права — це внутрішня будова норми пра­ва, яка характеризується єдністю і взаємодією її складових еле­ментів.

У юридичній науці переважає концепція тричленної структури правової норми. Це випливає з того, що норма права, поперше, по­винна встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов'язків суб'єктів; подруге, визначати умови, за наявності яких суб'єкти можуть реалізовувати надані права та виконувати пок­ладені на них обов'язки; потретє, закріплювати певні засоби забезпе­чення приписів, що в ній містяться.

До структурних елементів норми права відносять: гіпотезу, дис­позицію та санкцію. Така структура характерна, на відміну від інших соціальних норм, тільки правовим нормам, що безпосередньо містять правила поведінки.

Гіпотеза — це складова частина норми права, яка містить умови та обставини за настанням чи ненастанням яких суб'єкти мають здійснювати свої права й обов'язки, передбачені у диспози­ції цієї норми.

Тобто гіпотеза — це перша частина правової норми, яка вказує на умови, за яких суб'єкт, мусить діяти так , як того вимагає диспози­ція. Отже, призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулятив­ної дії диспозиції правової норми. Гіпотеза починається словом "як­що". Коли ж це слово не вжито, то воно припускається. Іноді гіпотеза щільно пов'язана з іншим елементом правової норми — диспозицією. Причому настільки, що фактично ці елементи (гіпотеза та диспозиція) в тексті зливаються, як, наприклад, у нормах кримінального кодексу, які визначають відповідальність за конкретні злочини, що дає підстави вважати, що такі норми складаються лише з диспозиції і санкції.

Проте, враховуючи логічну структуру норми, слід визнати, що і тут присутні всі три елементи, в тому числі й гіпотеза.

Залежно від свого складу, гіпотези поділяються на:

1) прості — це коли у гіпотезі міститься лише одна умова, за на­станням чи ненастанням якої норма права починає діяти;

2) складні — це коли гіпотеза передбачає існування декількох умов, наявність яких у своєї сукупності є обов'язковою умовою для початку дії норми права;

3) альтернативні — це коли гіпотеза передбачає існування декіль­кох умов, за настанням кожної з яких починає діяти норма права.

За ступенем визначеності , гіпотези поділяють на:

1) абсолютно визначені — це коли гіпотеза чітко і вичерпно вка­зує на обставини, з наявністю чи відсутністю яких пов'язується дія норми права;

2) відносно визначені — це коли гіпотеза не містить достатньо повних умов про обставини дії норми, обмежуючи умови засто­сування норми права певним колом формальних вимог. Диспозиція — це складова частина норми права, яка визна­чає саме правило поведінки суб'єкта у разі настання обставин, передбачених у гіпотезі цієї норми.

В диспозиції сформульовані права і обов'язки, яких суб'єкти су­спільних відносин набувають при наявності умов, передбачених гіпо­тезою норми. Вона є центральною частиною норми права, тому що гіпотеза і санкція є похідними від неї. Разом з тим диспозиція норми права не може існувати без гіпотези і санкції, оскільки без них вона втрачає свої регулятивні властивості.

Залежно від ступеня визначеності прав і обов'язків суб' єктів, диспозиції поділяються на:

1) абсолютно визначені — це коли диспозиція чітко визначає од­нозначне правило поведінки, тобто суб'єкти суспільних відно­син можуть поводитись лише так, як вказано у нормі права, і їм не надається можливості для вибору іншої поведінки;

2) відносно визначені — це коли диспозиція чітко не визначає правило поведінки, в межах якої можуть діяти суб'єкти суспіль­них відносин;

3) альтернативні — це коли диспозиція визначає декілька варіан­тів поведінки суб'єктів суспільних відносин, але передбачає на­стання лише одного з них.

Санкція — це складова частина норми права, яка передба­чає юридичні наслідки для суб'єкта за виконання чи невиконання правила поведінки, передбаченого диспозицією цієї норми.

Санкція є логічно завершальним елементом норми права, яка обумовлена існуванням диспозиції. Вона є виразом осуду і примусу, яка застосовується державою до суб'єкта суспільних відносин при по­рушенні ним вимог норми права. Тобто основне призначення санк­ції — це забезпечення реалізації диспозиції правової норми.

Залежно від ступеня визначеності, санкції поділяються на:

1) абсолютно визначені — це коли санкція чітко і вичерпно вказує на вид та міру юридичної відповідальності, яка повинна бути за­стосована до правопорушника за порушення норми права;

2) відносно визначені — це коли санкція передбачає мінімальну і максимальну (або лише максимальну) межу юридичної відпові­дальності, яка повинна бути застосована до правопорушника за порушення норми права;

3) альтернативні — це коли у санкції названі або перелічені декі­лька видів юридичної відповідальності, яка повинна бути засто­сована до правопорушника за порушення норми права, з яких правозастосовний орган обирає лише один — найдоцільніший до випадку, що розглядається.

За характером наслідків санкції поділяються на:

1) штрафні (каральні) — це санкції, які застосовуються уповно­важеними суб'єктами до осіб, винних у вчиненні правопору­шення;

2) правовідновлювальні — це санкції, які спрямовані не на пока­рання правопорушника, а на відновлення попереднього стану порушених прав і законних інтересів, виконання правопорушни­ком покладених на нього невиконаних або неналежним чином виконаних обов'язків; 3) попереджувальні — це санкції, які забезпечують запобіганню правопорушенню (затримання підозрюваного, арешт майна то­що), проведенню профілактичної роботи правоохоронними ор­ганами та іншими уповноваженими суб'єктами, з метою недо­пущення протиправної поведінки суб'єктів суспільних відносин. Отже, гіпотеза — це припущення, диспозиція — розпоряджен­ня, а санкція — стягнення. Усі ці елементи логічно випливають один з одного, утворюючи цільну упорядковану систему, яку можна виклас­ти у вигляді словосполучення "якщо — то — інакше". Тобто, якщо (гіпотеза) існують певні обставини, то (диспозиція) варто прийняти запропоновану лінію поведінки, інакше (санкція) настануть зазначені несприятливі наслідки. Наприклад, ст. 335 КК України говорить: "Ухилення від призову на строкову військову службу — карається обмеженням волі на термін до трьох років". Повну логічну структуру цієї норми можна виразити так: "Якщо призовника призивають на строкову військову службу, то обов'язок призовника з'явитися для проходження строкової військової служби, інакше за невиконання цього обов'язку до нього буде застосоване покарання у вигляді обме­ження волі на термін до трьох років".

Цей приклад показує, що норма права не завжди збігається зі статтею закону. Поняття "норма права" і "стаття закону" не тотожні, бо правова норма — це теоретична конструкція норми, а стаття зако­ну — це форма і спосіб фактичного викладу правової норми. Біль­шість статей нормативноправових актів мають лише двочленну стру­ктуру правової норми — гіпотезу і диспозицію або диспозицію і санкцію. Тому норма права може бути викладена у різних статтях за­кону або навіть у різних нормативноправових актах. Це обумовлено тим, що норми права мають неоднакові способи свого виразу, але при цьому вони зберігають свою логічну структуру.

Залежно від наявності чи відсутності у статті нормативноправового акту всіх структурних елементів правової норми розрізня­ють прямий, відсильний і бланкетний способи їх викладення.

При прямому способі викладення усі три елементи структури норми права викладені в одній статті закону і в такому разі логічна структура правової норми збігається зі структурою статті нормативноправового акту.

Прикладом такого викладення є ст. 432 КК України, яка перед­бачає кримінальну відповідальність за мародерство: "Викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених (мародерст­во), — карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти ро­ків". Гіпотезою тут є поле бою і речі, що знаходяться при вбитих чи поранених, диспозицією — заборона викрадення цих речей, а санкці­єю — позбавлення волі.

При відсильному способі викладення не всі структурні елеме­нти норми права викладені у статті нормативноправового акта і для її заповнення робиться відіслання до іншої статті цього ж акта, в якій розміщена відсутня частина цієї норми.

Відсильною є, наприклад, норма передбачена ч. 1 ст. 12 КК України, яка говорить: "Умисне середньої тяжкості тілесне ушко­дження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодек­су, але таке, що причинило тривалий розлад здоров'я або значну стій­ку втрату працездатності менш як на одну третину, — карається ви­правними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років". Отже, ця стаття відсилає до ст.121 КК України, яка передбачає пока­рання за спричинення умисних тяжких тілесних ушкоджень.

При бланкетному способі викладення окремі структурні еле­менти норми права (як правило, гіпотеза і санкція) викладені в статті одного нормативноправового акта, а інші (як правило, диспозиція) — у статтях іншого нормативноправового акту.

Наприклад, ст. 271 КК України — "Порушення вимог законо­давства про охорону праці" самих цих вимог не називає, а відсилає до тих нормативноправових актів, якими вони передбачені.

У юридичній науці існують й інші підходи щодо способів ви­кладення норми права у статтях нормативноправового акта (напри­клад, залежно від рівня узагальнення фактичних обставин та їхньої деталізації виділяють казуальний та абстрактний спосіб).