Теорія держави та права - Гіда Є.O. - 1.2.1.5. Міліція в апараті української держави

Державний апарат - це система всіх державних органів, що наділені державно-владними повноваженнями з метою безпосереднього управління суспільством і виконання завдань та функцій держави.

Державний апарат як центральна частина механізму держави може бути представлений через:

- апарат управління - система органів держави, що складається з державних службовців, котрі спеціально займаються управлянням: вищі органи (уряд), центральні органи (міністерства), місцеві органи (місцева державна адміністрація),

- апарат примусу - структурні підрозділи правоохоронних органів (міліція (поліція), розвідка і контррозвідка, установи пенітенціарної системи та інші).

Ознаки державного апарату, які відокремлюють його від інших державних організацій механізму держави:

- він представляє собою систему, тобто упорядковану сукупність державних органів, пов'язаних між собою загальними принципами побудови та функціонування, єдиною кінцевою метою діяльності. До апарату держави входять законодавчий орган (парламент), президент, виконавчі органи (уряд, міністерства, державні комітети, відомства тощо), судові органи (конституційні, верховні, господарські та інші суди), контрольно-наглядові (прокуратура, омбудсман та інші), правоохоронні органи (міліція, збройні сили, митні органи тощо);

- в основу побудови та розподілу компетенції між органами державного апарату покладений принцип поділу влади;

- діяльність здійснюється в одній із правових форм державної діяльності (правотворчій, правозастосувальній, правоохоронній, контрольно-наглядовій, установчій).

Наведений перелік ознак не є остаточним і може бути із певними уточненнями та доповненнями змінений або доповнений. Наприклад, деякі автори вважають, що кожний орган державного апарату має матеріальні засоби для здійснення управлінських функцій.

Сучасна юридична наука висуває три основні моделі побудови державного апарату:

1) централізовано-сегментарну, згідно якої органами державної влади визнаються тільки загальнодержавні (центральні) органи, що функціонують на всій території держави (парламент, президент, уряд), а також їх представники на місцях. Місцеві виборні органи розглядаються як органи місцевого самоврядування, що мають свою особливу сферу діяльності. Така модель побудови державного апарату характерна для сучасних демократичних країн. Вона є найбільш ефективною в умовах політичної стабільності в державі;

2) моноцефальну, при якій уся система державних органів єдина. На чолі цієї системи стоїть особа або орган, наділений усією повнотою влади, який у свою чергу наділяє нею нижчестоящі органи, які, як правило, призначаються вищестоящими. Така система державних органів має ієрархічний характер. Місцеві органи влади представляють собою не органи місцевого самоврядування, а органи влади. Моноцефальна модель державного апарату притаманна для антидемократичних режимів, так як пристосована для здійснення централізованого контролю за суспільством. Він утворюється переважно в умовах політичної нестабільності у післяреволюційний період або у результаті військових переворотів.

3) монотеократичну, при якій поєднується єдиновладдя глави держави, підкріплене релігійними догмами, та тривале зберігання родових правил поведінки. Глава держави є одночасно і вищою духовною особою. Відсутній поділ влади та парламентаризм. Така модель притаманна для держав, які проголосили іслам державною релігією (Іран, Саудівська Аравія, Катар).

В Україні державний апарат побудований відповідно до централізовано-сегментарної моделі, оскільки в основу його організації та діяльності покладається певна система принципів - основоположних засад, що визначають основні підходи до формування і функціонування державних органів.

Види принципів діяльності державного апарату.

- принцип пріоритетності прав і свобод людини та громадянина, який передбачає обов'язок для державних органів та службовців визнавати, реалізовувати та охороняти права і свободи людини та громадянина;

- принцип демократизму передбачає участь громадян у формуванні та організації діяльності державних органів. Елементами якого є:

o принцип народовладдя визначає, що джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України). Представницькі державні органи поділяються на первинні, ті що обираються народом (парламент та глава держави) і вторинні, які формуються за допомогою первинних (усі інші органи державної влади);

o принцип поділу влади - в основу поділу державних органів покладено теорію поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, що є структуротворчим та функціональним принципом раціональної організації та контролю за діяльністю інститутів з боку державної влади; o принцип взаємної відповідальності та взаємодопомоги особи та держави - передбачає обмеження державної влади правами і свободами людини та громадянина (влада визнає невідчужуваність прав громадян). Держава, в особі державних органів, повинна забезпечувати і одночасно нести політичну та юридичну відповідальність за порушення справедливості та рівності у взаєминах із громадянином, інститутами громадянського суспільства, іншими державами на підставі норм права;

- принцип законності - передбачає точне та неухильне дотримання та виконання норм права усіма громадянами, державними органами та іншими суб'єктами права. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України;

- принцип професіоналізму та компетентності - створює сприятливі умови для залучення найбільш кваліфікованих та високопрофесійних кадрів до структурного підрозділу державного апарата, гарантує вирішення основних питань державного життя в інтересах населення держави;

- принцип ненасильства - у роботі державного апарату основна роль належить організаційним та виховним методам, а метод примусу має допоміжне, другорядне значення;

- принцип гласності та врахування громадської думки - забезпечує відкритість діяльності державних органів. У зміст цього принципу входить право кожного на отримання інформації, що стосується його прав та законних інтересів, а у більш широкому розумінні - формування громадської думки про діяльність державного апарату;

- принцип поєднання колегіальності та єдиноначальності, який забезпечує поєднання демократичних та бюрократичних засад державного апарату.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що апарат держави - це не механічне поєднання окремих органів цього апарату, а їх чітко організована, впорядкована цілісна система.

Основні напрями удосконалення організації та діяльності апарата держави в Україні:

- переорієнтація роботи державного апарата на забезпечення прав та свобод громадян, надання останнім соціальних послуг і одночасно відмова від абсолютного домінування державного апарата при реалізації таких функцій держави, як економічна, культурно-виховна та інші;

- оптимізація структури і системи державного апарату:

o зменшення грошових витрат з державного бюджету та спрямування коштів на інші нагальні потреби;

o суворий контроль за виконанням державних рішень і т. і.;

- корекція компетенції і повноважень структурних елементів державного апарату:

o забезпечення чіткої реалізації принципу розподілу влади;

o діяльність органів держави на основі принципу дозволене усе, що прямо дозволено в нормі права;

o чітке визначення меж та кола питань, що повинні вирішуватись (першочергові, другорядні, ті, що потребують негайного вирішення);

o підвищення авторитету державних органів та їх ролі у вирішенні кола проблем суспільного життя;

o скоротити терміни розгляду питань, що потребують втручання державних органів і т. і.;

- пошук нових форм і методів управління - зумовлений тим, що суспільні відносини постійно змінюються, а це вимагає встановлення або зміни чинних норм права:

o запозичення досвіду зарубіжних країн для підвищення ролі органів місцевого самоврядування і т. і.;

o зростання кола питань, які здатні вирішувати місцеві громади;

o введення незалежної правової експертизи прийнятих державним апаратом законопроектів і рішень;

o розробка і втілення демократичних процедур при вирішенні конфліктів між державними органами;

- підбір, розстановка, виховання і перепрофілювання кадрів - передбачає:

o врахування рівня освіти осіб, які працюють в структурі державного апарату;

o спроможність вирішення державними службовцями покладених на них завдань;

o гідну оплату праці вказаної категорії осіб;

o наявність високопрофесійних навичок осіб, які будуть займатися комплектуванням кадрового апарату і т. і..

До числа чинників, що мають вирішальний вплив на функціонування і розвиток державного апарату як єдиної, цілісної системи, належать: спільність економічної основи державних органів, єдність політичної основи державних органів; наявність загальних принципів побудови і функціонування різноманітних державних органів - складових частин державного апарату; спільність кінцевих цілей і завдань, що стоять перед різними державними органами1.

Правоохоронні органи в структурі апарату держави здійснюють функцію правосуддя, контролю, нагляду, попереднього розслідування, охорони та захисту всіх форм власності, а також надійного забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина. Основне місце серед правоохоронних органів займає міліція, оскільки виконує найбільший обсяг завдань та повноважень щодо охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та протидії правопорушенням.

Міліція відрізняється від інших державних органів низкою ознак, а саме:

- вона створюється і діє на основі Конституції і законів України;

- її правоохоронна діяльність пов'язана із охороною життя, здоров'я, прав і свобод людини та громадянина;

- має державно-владні повноваження для виконання своїх службових обов'язків;

- володіє можливістю застосовувати засоби державного примусу до правопорушників;

- застосовує певні види обмежень, передбачені Законом України "Про міліцію";

- має відносну самостійність, власну структуру, певні особливості (озброєний орган) порівняно з іншими державними органами;

- безпосередньо запобігає правопорушенням.

Основними завданнями міліції є:

- забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

- запобігання правопорушенням та їх припинення;

- охорона і забезпечення громадського порядку;

- виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- захист власності від злочинних посягань;

- виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

- участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Аналіз завдань і функцій, що виконуються різними підрозділами системи МВС України, свідчить про те, що в діяльності міліції питання забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян займають особливе місце. Практично всі служби МВС України: охорони громадського порядку, карний розшук, підрозділи боротьби з економічною злочинністю, Державна автомобільна інспекція - за допомогою різноманітних засобів і методів беруть участь у вирішенні цих завдань безпосередньо на своїх ділянках роботи. Перераховані завдання є загальними й обов'язковими до виконання працівниками всіх структурних підрозділів і служб міліції, незалежно від напряму роботи, що виконується, і покладених на них безпосередніх обов'язків.