Теорія держави та права - Гіда Є.O. - 1.2.2.2. Форма державного правління

Поняття форми правління пояснює з яких основних інститутів складається державна влада, як вони формуються і як взаємодіють один з одним.

Таким чином, форма державного правління - це спосіб організації державної влади, що включає в себе порядок утворення та діяльності вищих державцю: органів (глава держави, парламент та уряд), їхню компетенцію та порядок їх взаємовідносин один з одним, а також з населенням.

Форма державного правління мас такі ознаки:

- характеризує порядок формування вищих органів державної влади, їх структуру і термін повноважень;

- визначає зміст принципу розподілу влади між вищими органами держави;

- характеризує компетенцію вищих державних органів у процесі здійснення ними владних повноважень та їх взаємодію, у тому числі з іншими центральними та місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, іншими громадськими організаціями1.

У сучасній науковій літературі існує значна кількість критеріїв для класифікації держав залежно від форми правління. Серед них найбільш розповсюдженими є наступні:

1) кількість осіб, що здійснює державну владу (так званий кількісний критерій);

2) юридичний статус вищих державних органів (юридичний критерій);

3) виборність чи наслідуваність вищих держаних органів. Враховуючи вищезгадані критерії, форми правління держав поділяються на дві великі групи: монархії та республіки.

Монархія - це така форма правління в якій вища державна влада повністю або частково (реально чи формально) належить одній особі, передається у спадок і здійснюється, як правило, довічно.

Монархії властиві такі юридичні ознаки:

- безстроковість влади монарха;

- набуття монархом влади за спадком по праву крові;

- монарх представляє державу не за чиїмось дорученням, а за власним правом;

- монарх не може притягатися до юридичної відповідальності за свою діяльність і за її результати.

Монархії, в свою чергу, також класифікуються за різноманітними підставами: різний ступінь концентрації влади в руках однієї людини (монарха), наявність чи відсутність конституційних актів, які здійснюють стримуючий вплив на прояв монархічної влади, функціонування у країні поряд з монархічними інститутами республіканських інститутів (наприклад парламенту) тощо.

Необхідно відрізняти обмежені та необмежені монархії. Останні, в свою чергу, поділяються на деспотичні, абсолютні та неабсолютні.

Деспотична монархія характеризується тим, що влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством. Цей різновид необмеженої монархії був поширений у державах рабовласницького типу, і насамперед на Древньому Сході (в Єгипті, Вавилоні, Ассирії).

Абсолютна монархія була характерна для держав періоду пізнього феодалізму. В них монарх фактично виконував функції глави держави, функції законодавчої та виконавчої гілок влади, контролював правосуддя, отримував владу у спадок у від батька тощо.

Значну кількість вищезазначених ознак абсолютної монархії зберегли й сучасні держави арабського Сходу. Це пояснюється наявністю "сприятливої" соціально-економічної бази та відсутністю характерних для класичного абсолютизму гострих соціальних суперечностей. Вищезазначене зумовлено багатими природними ресурсами, що дозволяє владі здійснювати соціально-спрямовану політику й таким чином гальмувати об'єктивні процеси руйнування станово-кастового суспільства, у якому ці країни ще перебувають та їх перехід до громадянського суспільства.

У цих державах зміст монархії визначається нормативно-правовими актами: конституціями або ж прирівняними до них конституційними законами. Ці нормативно-правові акти виступають прикриттям, "сучасною оболонкою" монархічної форми правління оскільки походять від монарха, який виступає джерелом всієї влади в державі. Водночас в таких державах існує можливість функціонування різного роду дорадчих установ, які хоч і не обмежують владу монарха, але певним чином на неї впливають.

Враховуючи вищезазначені фактори, С.К. Бостан сучасні монархічні держави арабського Сходу (Бахрейн, Оман, Саудівська Аравія тощо) визначає як неабсолютні монархії1.

Обмежена монархія - це така форма монархічного правління за якої влада монарха обмежена в тій чи іншій мірі повноваженнями певних держав них органів. Різновидами обмеженої монархії с дуалістична і парламентська монархії.

Дуалістична монархія характеризується тим, що ній розподіл влад здійснюється таким чином, що монарх позбавляється законодавчих повноважень. В його руках зосереджується лише виконавча влада, законодавча ж - належить парламенту. Монарх формує склад уряду без участі в цьому процесі парламенту. Уряд, сформований монархом підзвітний лише йому. Монарх керує урядом особисто або через призначеного ним прем'єра. Більшість дуалістичних монархій існували в Західній Європі в перехідний період від феодалізму до капіталізму. Вони стали немов би компромісом між абсолютною монархією та республіканською формою правління. В сучасному світі існує лише декілька дуалістичних монархій (Йорданія, Марокко, Непал). Незначна кількість дуалістичних монархій в теперішній час пояснюється тим, що практика їх функціонування показала їх недосконалість, тому більшість обмежених монархій в сучасній Західній Європі є парламентськими монархіями.

Парламентська монархія це така форма монархічного правління при якій влада монарха суттєво обмежена, він є главою держави лише номінально та виконує лише незначні представницькі функції та є так званим "символом нації" (Велика Британія, Нідерланди, Іспанія, усі Скандинавські держави за винятком Фінляндії). Законодавча влада за такої форми монархічного правління належить парламенту, виконавча - уряду, який формується з представників партій, що перемогли на виборах. Уряд несе відповідальність за свою діяльність перед парламентом.

Республіка (лат. rеspublika - публічна справа) - форма правління, при якій вищі органи державної влади обираються громадянами-виборцями або формуються загальнонаціональними представницькими (виборними) установами.

В якості підстав для поділу республіканської форми правління на підвиди можуть виступати відмінності в рівні їх розвитку, неоднакова ступінь причетності всього населення чи його частини до процесу здійснення державної влади, домінуюче положення в системі вищих органів державної влади тих чи інших інститутів, зокрема інституту президентства чи парламентаризму тощо.

Протягом історичного розвитку форми правління республік існували два типи: аристократична та демократична. За аристократичної республіки більшість населення не приймала участі у формуванні органів державної влади, яка здійснювалась відокремленою соціальною групою --аристократами. В сучасному світі не існує держав з цією формою правління. На певному етапі свого розвитку аристократичними були Стародавня Спарта та Римська республіка. У Стародавньому Римі поява терміна "республіка" засвідчила зміни в організації державного володарювання, порівняно з попереднім періодом царів.

У сучасному світі більшість республік за своїми формальними ознаками є демократичними, тобто такими, де право обирати і бути обраним належить всім громадянам держави, які досягли встановленого законом піку та є дієздатними.

Основні юридичні ознаки демократичної республіки:

- влада вищих державних органів обмежена строком перебування на посадах вищих державних службовців:

- наявність системи стримувань і противаг між гілками влади (законодавчою, виконавчою, судовою);

- виборність і періодична змінюваність складу вищого органу законодавчої влади та глави держави (президента);

- відповідальність глави держави;

- верховенство актів, які видаються вищим представницьким органом країни.

Республіканська форма державного правління, в сучасному світі, поділяється на президентську^ парламентську та змішану. При характеристиці кожного з видів демократичних республік потрібно звертати увагу на порядок формування інститутів президента, парламенту та уряду, а також на аспекти їх взаємодії один з одним (лив. узагальнену таблицю).

Спільним для всіх демократичних республік с наявність президента, уряду та парламенту. Останній в усіх республіках обирається виборним шляхом та здійснює законодавчу функцію. Приклади різних видів демократичних республік, а також їх позитивні та негативні риси ми розглянемо нижче.

Аналіз положень вищезазначеної таблиці лає можливість дійти висновку, що головним критерієм, за яким демократичні республіки поділяються на основні види (парламентські та президентські), є форма політичної відповідальності уряду. Уряд несе відповідальність перед тим органом, який його формує: у парламентських республіках - перед парламентом; у президентських - перед президентом.

Отже, парламентська республіка. Сучасними парламентськими республіками є, зокрема, Болгарія, Естонія, Індія, (талія. Конго, Латвія, Македонія, Молдова, Німеччина, Польща. Португалія, Угорщина. Чехія.

Позитивною рисою парламентської республіки с єдність вищих органів державної влади, оскільки уряд на чолі з прем'єр-міністром формується і контролюється парламентом, точніше -* його парламентською більшіс-

тю. Виконавча влада є по суті продовженням законодавчої і організовує виконання законів. Завдяки цьому зводяться до мінімуму можливі конфлікти між гілками влади. Для уряду створюються досить стабільні умови на весь період підтримки його діяльності з боку парламенту. Значно підвищується і конкретизується його політична відповідальність не тільки перед парламентом, а й перед політичними партіями, фракціями та групами в парламенті, політичну лінію яких він зобов'язаний підтримувати, реалізуючи відповідні закони, розробляючи урядові програми та законопроекти.

Президентська республіка характеризується зосередженням в руках президента великої політичної, військової і соціально-економічної влади.

Позитивними рисами президентської республіки є: створюються оптимальні умови для реалізації принципу поділу влади; всенародно обраний президент уособлює єдність країни, виступає символом єдності нації, дає можливість зосередити вищу управлінську владу в одних руках, що є надзвичайно важливим в умовах швидкого розв'язання екстраординарних загальнонаціональних проблем та необхідності концентрації сил на перехідних кризових та інших особливих етапах розвитку країни; виключає або суттєво послаблює свою залежність від різних партійно-фракційних конфліктних ситуацій, які можуть виявлятися у парламентській діяльності.

Однак цей тип республік має і недоліки (президент не залежить від вотуму довіри парламенту, не несе відповідальності перед ним; часто виникає загроза конфліктів між парламентом і президентом). Водночас у рамках президентської республіки посилюється небезпека протистояння законодавчої та виконавчої гілок влади, особливо коли обраний народом президент представляє одну партію, а більшість депутатів парламенту належать до іншої партії (блоку партій).

Класичним прикладом президентської республіки є США. Згаданий вид республік є поширеним у Латинській Америці (Бразилія, Венесуела, Коста-Ріка, Мексика, Суринам), у деяких країнах Азії (наприклад, Сирія) та Африки (Мозамбік, Нігерія).

Практика державного будівництва останніх десятиліть свідчить про те, що як парламентські так і президентські республіки поступово трансформуються у змішані республіки.

Змішана республіка передбачає наявність ознак як президентської так і парламентської республік, розподіл повноважень президента і парламенту здійснюється таким чином, щоб усунути недоліки двох вищеперерахованих класичних форм республіканського правління та подолати недоліки, конфлікти і протистояння у діяльності державних органів. Спільна участь президента і парламенту і формуванні уряду дає змогу уникнути урядових криз внаслідок внутрішньо парламентських суперечок, подолати авторитарні тенденції президентських республік.

Залежмо від кількості ознак президентської та парламентської республік змішані республіки можна поділити на президентсько-парламентські та парламентсько-президентські.

Крім того, існують змішані форми правління, що поєднують деякі риси монархії та республіки. Так, Малайзія є виборною (ротаційною) монархією. Главу держави - монарха - обирають на п'ятирічний строк. Елементи виборності існують і в Об'єднаних Арабських Еміратах. Ця держава є колективною монархією, що очолюється Радою емірів. Еміри семи еміратів, що об'єдналися, обирають на п'ять років голову Ради емірів (монарха найбільшого емірату Абу-Дабі), якого нерідко називають президентом.

До нетипових республік можна віднести республіки з довічним президентством (Уганда, Індонезія, Корейська Народно-Демократична Республіка) і республіки без офіційного глави держави (СРСР, Китай, Куба).

Яка ж форма правління в сучасній Україні? Відповідно до статті 5 Конституції України, Україна є республікою. На основі аналізу Основного Закону нашої держави можна визначити Україну, як президентсько-парламентську республіку.

Уряд (Кабінет Міністрів України) відповідальний перед Президентом України та підконтрольний та підзвітний Верховній Раді України, тобто в Україні встановлений подвійний контроль (парламенту та президента) над урядом. Попередній контроль здійснюється на стадії формування Кабінету Міністрів України. Наступний контроль має місце на стадії Його діяльності1.

Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою Верховної Ради України. Президент України має право припинити повноваження Кабінету Міністрів України та прийняти рішення про його відставку. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Програма діяльності уряду повинна бути схвалена Верховною Радою України. Президент має також право відмінити акти Кабінету Міністрів України. Парламент може розглянути питання про відповідальність уряду та прийняти по відношенню до нього резолюцію недовіри.