Теорія нотаріального процесу - Фурса С.Я. - Визначення поняття "нотаріальне провадження"

Законодавство про нотаріат не застосовує поняття "провадження", а сучасна законодавча термінологія змістом нотаріальної діяльності визначає нотаріальну дію. Поняття "нотаріальна дія" має застосування у статтях 1,7,8,9,34 Закону України "Про нотаріат". Але якщо ми звернемося до аналізу сутності та порядку такого нотаріального провадження як вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону), то дійдемо висновку, що вживане законодавцем поняття "нотаріальна дія" не дозволяє визначити поняття "опис майна", "передача його на зберігання" тощо, які при застосованій у Законі термінології за логікою можуть називатися лише як піддії або окремі рухи.

Отже, поняття "нотаріальна дія" не обґрунтовано спрощує нотаріальну діяльність, не дозволяє говорити про стадії нотаріального процесу, окремі елементи діяльності нотаріусів тощо. У зв'язку з цим виникає необхідність введення ширшого за значенням та обсягом поняття "нотаріальне провадження", складовими якого й будуть окремі процесуальні дії. У той же час правила вчинення нотаріальних проваджень у сукупності складатимуть нотаріальну процедуру.

З точки зору складових нотаріального процесу нотаріальне провадження - це сукупність окремих процесуальних дій, які вчинюються нотаріусом або іншою уповноваженою на вчинення нотаріальних дій особою у визначеній законом послідовності на кожній стадії (етапі) нотаріального процесу.

Наприклад, у поняття нотаріальне провадження з посвідчення договору увійде: перша дія - встановлення нотаріусом осіб, які звернулися за вчиненням договору;

друга дія - перевірка їх дієздатності та правоздатності;

третя дія - перевірка повноважень представника, якщо договір посвідчується через представника;

четверта дія - перевірка документів, поданих сторонами тощо.

Ця діяльність має здійснюватися нотаріусом на підготовчій стадії нотаріального процесу.

Далі йде стадія безпосереднього вчинення нотаріальної дії, тобто нотаріус має вчинити низку дій, які в остаточному рахунку закінчаться видачею сторонам нотаріально оформленого договору. До таких дій належать:

- роз'яснення сторонам їх процесуальних прав та обов'язків; . - роз'яснення сутності правочину та наслідків його вчинення (роз'яснення змісту норм матеріального права, у яких даний договір регламентовано);

- перевірка волевиявлення сторін та встановлення наміру вчинити даний правочин.

Але якщо ми звернемося до Закону та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, то побачимо, що процедура діяльності нотаріуса щодо посвідчення правочину викладена безсистемно, тобто без урахування стадій процесу. Так, в одній нормі, а саме у ст. 44 Закону, поєднані загальні правила вчинення нотаріальних дій, які стосуються визначення обсягу цивільне! дієздатності фізичних осіб, і перевірка цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, перевірка повноважень представника фізичної або юридичної особи та спеціальне правило, яке стосується правочинів, зокрема, встановлення намірів сторін вчинити правочин (посвідчити договір). Така норма (тобто одна стаття) досить важко сприймається з точки зору законодавчої техніки, оскільки регламентує процедуру діяльності нотаріуса не послідовно та відповідно до стадій нотаріального процесу, а хаотично, "перестрибуючи" ці стадії та змішує у собі 13 (тринадцять) частин. Зміст такої норми суперечить теорії нотаріального процесу. З точки зору законодавчої техніки, її слід було б розбити на три норми: у першій статті має бути закріплено процедуру встановлення особи і визначення нотаріусом обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб та перевірка цивільної правоздатності й дієздатності юридичних осіб, тобто норма, яка має відношення до загальних правил нотаріального процесу (статті 43,44 гл. 4 розд. Ш Закону); у другій нормі мають бути закріплені правила перевірки нотаріусом повноважень представника фізичної або юридичної особи (ст. 43 Закону). Така норма також має безпосереднє відношення до загальних правил вчинення нотаріальних дій (гл. 4 розд. Ш Закону); у третій статті мають бути закріплені правила перевірки та встановлення нотаріусом намірів сторін на вчинення правочину, що мають відношення до основних правил посвідчення правочинів (гл. 5 розд. Ш Закону).

Отже, наведений нами аналіз ст. 44 Закону дає підстави говорити про необхідність розробки понятійного апарату та його законодавчого закріплення у Загальних положеннях Закону України "Про нотаріат".

Враховуючи те, що суб'єктами нотаріального процесу, крім нотаріуса, є особи, які звернулися до нього за вчиненням нотаріальної дії, а також особи, які сприяють нотаріусу у її вчиненні, нотаріальне провадження слід розглядати як сукупність послідовно вчинюваних, відповідно до вимог законодавства, нотаріусом та особами, які беруть у ньому участь, процесуальних дій, що мають юридичне значення, з метою надання їм юридичної вірогідності (достовірності).

Щодо нотаріальної дії, то це окрема дія нотаріуса або іншої повноважної особи, яка визначається окремим змістом і є складовою провадження або процесу оформлення провадження.

Отже, нотаріальний процес - це сукупність вчинюваних нотаріальних дій, якщо за однією заявою вчиняється одне провадження, та нотаріально-процесуальних правовідносин, які виникають під час вчинення нотаріального провадження.

Нотаріальний процес можна також розглядати як сукупність декількох нотаріальних проваджень, якщо вони об'єднані в одне провадження.

Наприклад, нотаріальний процес щодо спадкування майна (в широкому розумінні) може включати такі провадження (нотаріальні дії згідно ст. 34 Закону України "Про нотаріат"):

1) розкриття та оголошення секретного заповіту (п. 4 гл. З Порядку);

2) передача заяви фізичним та юридичним особам про відкриття спадщини - п.17 ст. 34 Закону;

3) вжиття заходів до охорони спадкового майна - п. 2 ст. 34 Закону;

4) видача свідоцтва на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного із них - п. 4 ст. 34 Закону;

5) видача свідоцтва про право на спадщину - п. 3 ст. 34 Закону.

Отже, у широкому сенсі під нотаріальним процесом слід розуміти юрисдикційну діяльність уповноважених державою осіб, яка здійснюється відповідно до визначеної законом процедури та інших вимог законодавства України із захисту і охорони безспірних прав та інтересів як фізичних, юридичних осіб, так і держави.