Будь-яке нотаріальне провадження має розпочинатися зі встановлення мети звернення особи і лише потім зі встановлення особи та перевірки її дієздатності чи правоздатності. Але реальні нотаріальні провадження відрізняються складністю, оскільки заявник спочатку називає мету свого звернення, однак на етапі звернення вона лише визначає загальну цілеспрямованість діяльності нотаріуса у майбутньому, яка може бути згодом змінена, наприклад після роз'яснення тих правових наслідків, які настануть для особи. Наприклад, реальним є випадок, коли особи звернулися до нотаріуса з метою посвідчення договору купівлі-продажу квартири, на яку ще не оформлені документи на право власності, але важливою обставиною є те, що спадкоємець, який виступає в ролі продавця, має терміново від'їжджати на постійне місце проживання за кордон.
Отже, договір купівлі-продажу не може бути посвідчений - це однозначно, оскільки відсутні правовостановлювальні документи на квартиру. Встановлювати у такому разі особу продавця і покупця не має сенсу, але нотаріус повинен сприяти громадянам у вчиненні нотаріального провадження, у зв'язку з цим він може запропонувати укласти попередній договір, у якому обумовити наступні умови основного договору та час його посвідчення тощо. Посвідчити довіреність на ім'я представника, який буде уповноважений підписати замість власника договір купівлі-продажу тощо. Але ж наявність або відсутність документів про право власності на квартиру нотаріус має перевіряти після встановлення осіб, отже, в цьому конкретному випадку зміст його діяльності не можна формалізувати лише до встановлення особи заявника.
Тому питання про те, чого бажає досягти заявник у нотаріальному порядку, це лише орієнтир для нотаріуса, а не єдина мета Його діяльності.
Розпочинати зі встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріального провадження, на наш погляд, необхідно тому, що така перевірка дасть можливість встановити особистісні інтереси кожного із суб'єктів, а також наявність інших заінтересованих осіб. Важко погодитися з тим, як це положення розкривається у ч. 2 ст. 43 Закону, де пропонується "при вчиненні нотаріальної дії встановлювати учасників цивільних відносин, ЯКІ звернулися за вчиненням нотаріальної дії". Автор сприймає це положення в іншому контексті, оскільки нотаріусу необхідно персоніфікувати суб'єктів за їхніми інтересами у вчиненні нотаріального провадження, а вони зумовлені нормами матеріального права у широкому розумінні. Так, для посвідчення договору купівлі-продажу квартири особа, яка перебуває в шлюбі, має надати нотаріусу згоду від іншого із подружжя на вчинення цього нотаріального провадження, отже, це положення випливає із норм Сімейного, а не Цивільного кодексу. В нотаріальному ж процесі вони набувають статусу суб'єктів нотаріальних процесуальних правовідносин.
Якщо ж проаналізувати назву ст. 48 Закону, то під терміном "особа" може виступати як фізична, так і юридична особа. У той же час, у ст. 43 Закону йдеться лише про фізичних осіб. Більше того, у назві цієї статті пропонується встановлювати особу, в інтересах якої має бути вчинене нотаріальне провадження, але дане положення не враховує посвідчення нотаріальних актів через уповноваженого представника. Тобто, на наш погляд, необхідно спочатку встановлювати особу, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріального провадження. Тому назва ст. 43 має бути змінена і викладена так: "Встановлення громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріального провадження". Така назва дозволить відокремити особу, яка безпосередньо звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріального провадження, від особи, в інтересах якої має бути вчинене нотаріальне провадження, а також встановити законність повноважень представника як фізичної, так і юридичної особи.
Зокрема, подача паспорта особи, в інтересах якої має бути вчинена нотаріальна дія, не повинна вимагатися, якщо повноваження передані на підставі нотаріально посвідченої довіреності, оскільки нотаріус, який посвідчу вав довіреність, мав встановити особу та перевірити її волю щодо передачі повноважень конкретній особі. Отже, першим кроком має бути встановлення особи, яка звернулася з вчиненням нотаріальної дії, а потім питання, чи діє вона у власних інтересах, чи є представником фізичної або юридичної особи.
9.7.5. Перевірка цивільної право- та дієздатності юридичної особи
9.7.6. Встановлення намірів особи (сторін) вчинити правочин
9.7.7. Оплата вчинюваних нотаріальних дій
9.8. Нотаріальне діловодства як одна із складових нотаріальної процедури
9.8.1. Актуальні проблеми теорії і практики нотаріального діловодства
9.8.2. Мова нотаріального діловодства
9.8.3. Організація нотаріального діловодства
9.8.4. Система засобів оформлення нотаріального діловодства
9.8.5. Електронний підпис в діяльності нотаріусів