Теорія нотаріального процесу - Фурса С.Я. - 9.7.7. Оплата вчинюваних нотаріальних дій

Сучасна практика встановлення розміру оплати нотаріальних дій та дій нотаріуса, які не передбачені Законом України "Про нотаріат" в багатьох випадках не відповідає вимогам законодавства. Так, діяльність нотаріусів підпорядкована Закону України "Про нотаріат", Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Інструкції про порядок справляння та обчислення державного мита та численним наказам Міністерства юстиції.

Звертаючись до нотаріуса переважна більшість громадян не здатна уявити собі, скільки коштів їм потребуватиметься внести для оплати вчинення нотаріального провадження. При вивченні нотаріальної практики щодо оплати нотаріальних послуг автору не зустрівся жоден тариф, згідно якого визначається повний розмір оплати нотаріального провадження. Крім того, не у всіх нотаріальних конторах особи вільно можуть ознайомитися із такими тарифами, тобто не у всіх нотаріусів існує такий письмовий перелік тарифів, який був би розміщений для вільного ознайомлення.

Це зумовлено тим, що нотаріуси мають враховувати не тільки вартість власної праці, а й вартість численних відрахувань за користування єдиною комп'ютерною мережею, наприклад, електронними реєстрами, вартість нотаріальних бланків тощо. Всі ці обставини мають враховуватися нотаріусом при визначенні вартості нотаріального провадження.

При цьому, громадян, як правило, не цікавить собівартість діяльності нотаріуса, а інтересує загальний розмір оплати нотаріальної дії. Собівартість вчинюваного нотаріального провадження є важливим критерієм для приватних нотаріусів, оскільки його співставлення із загальним розміром вартості нотаріальної послуги свідчитиме про те, на скільки нотаріальна діяльність обтяжена технічними засобами і який мінімальний розмір оплати нотаріального провадження приватний нотаріус мусить встановити, щоб отримати бажаний для нього дохід.

Якщо порівняти оплату за звернення до нотаріусів України та судів, то можна встановити, що оплата судових витрат більш чітко регламентована законодавством. Так, при зверненні до суду заявник (позивач) мають оплатити судовий збір, розмір якого розміщений на стенді об'яв в кожному суді, а також на сайті Державної судової адміністрації України. Тобто цей обов'язковий платіж передує зверненню до суду.

У той же час, Мін'юстом України створюються нормативні акти, з яких неможливо встановити вартості тих дій, які вчиняються нотаріусами. Зокрема, Наказ "Про затвердження Примірного положення про порядок надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру" № 3/5 від 04.01.98 р.144 започаткував розмежування послуг правового та технічного характеру, але не встановив реальних критеріїв оцінки цих дій. Так, згідно п. З Примірного положення перед наданням правової допомоги, а також послуг технічного характеру нотаріус зобов'язаний дати роз'яснення щодо умов їх оплати. Але питання має ставитися не про роз'яснення, а про повідомлення відповідних тарифів на відповідні дії. Вважаємо, що державні нотаріуси не можуть самостійно встановлювати відповідні тарифи, тому вони мають встановлюватися Мін'юстом України.

Аналізуючи ж загальний зміст Примірного положення про порядок надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов'язані Із вчинюваними нотаріальними діями, можна прийти до висновку про те, що має бути створена двоскладова система оплата нотаріальних проваджень, подібна до судової: безпосередня оплата нотаріальних дій нотаріуса та дій, які пов'язані з вчиненням нотаріального провадження, але характеризуються як технічні, наприклад, внесення необхідних відомостей до електронних реєстрів тощо.

Вважається доцільним також проаналізувати відповідний лист Мін'юсту України, який присвячений відповіді на протокольне доручення засідання Кабінету Міністрів України від 23 січня 2008 року щодо впорядкування оплати вчинюваних нотаріальних дій державними та приватними нотаріусами Міністерством юстиції. Зокрема, у листі висловлюється така позиція: "Враховуючи попередню оцінку витрат на забезпечення діяльності державної нотаріальної контори і приватного нотаріуса, вважаємо, що для встановлення розміру оплати за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами необхідно виходити з того, що витрати на утримання державної нотаріальної контори вдвічі менші як приватного нотаріуса. Різниця пояснюється недофінансуванням з державного бюджету утримання державних нотаріальних контор, що в свою чергу позначається на нотаріальному обслуговуванні населення". У цій позиції відсутня об'єктивна логіка, оскільки недофінансування не може служити причиною різниці в оплаті вчинюваних нотаріальних дій державними та приватними нотаріусами.

Недофінансування - це результат діяльності держави по утриманню державних нотаріальних контор, а розмір оплати нотаріальних дій, вчинюваних державними нотаріусами, встановлюється Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" та такі витрати сплачуються особами, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій. У той же час, приватні нотаріуси не мають відповідних тарифів, тому встановлюють розмір оплати особисто. Хоча у ст. 31 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином або юридичною особою, але реально ці відносини не складаються як " ринкові", оскільки громадянин або юридична особа звертаються до приватного нотаріуса, який встановлює розмір оплати його діяльності, на який перші або погоджуються, або шукають іншого приватного нотаріуса, або інші шляхи реалізації своїх прав, наприклад, звернення до державного нотаріуса.

Але необхідно враховувати те положення, що державні нотаріальні контори орендують приміщення комунальної державної власності на пільгових умовах, а приватні нотаріуси орендують приміщення на інших умовах і зобов'язані сплачувати податки не тільки особисті, а й за тих працівників, яких прийняли на роботу як помічників. Тому собівартість діяльності державних нотаріусів не може об'єктивно порівнюватися з діяльністю приватних нотаріусів, які вносять кошти до бюджету і утримуються за рахунок відрахувань з цього ж бюджету. Спроби підняти питання про необхідність надати державним нотаріальним конторам більшої фінансової самостійності наштовхувалися на протидію Мін'юсту, який до останнього часу вважає державні нотаріальні контори своїми підрозділами і, всупереч ч. З ст. 17 Закону, не розцінює їх як юридичні особи.

Інша позиція Мінюсту України висловлена в листі: "Проаналізувавши законодавство з питань оплати вчинюваних нотаріальних дій - Закон України "Про нотаріат", Указ Президента України від 10 липня 1998 року N 762/98 "Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій", Декрет Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року "Про державне мито", результати роботи робочих груп, створених Міністерством юстиції України з представників головних управлінь юстиції в областях, Української нотаріальної палати, державних та приватних нотаріусів, вважаємо, що на сьогоднішній день запровадження регульованої оплати за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами можливе шляхом внесення змін до статті 31 Закону України "Про нотаріат"... З огляду на наведене вважаємо, що питання встановлення єдиної норми оплати за вчинення нотаріальних дій має бути вирішено з прийняттям закону, який буде запроваджено систему єдиного нотаріату в Україні"147.

На думку автора, при вирішенні цього досить важливого питання слід враховувати позицію науковців з цього приводу, які вважають, що приватні нотаріуси не можуть працювати за встановленими тарифами через те, що кожен із приватних нотаріусів має свій мінімальний рівень доходів, без отримання якого він не зможе здійснювати свою діяльність та змушений буде її припинити. Тобто мінімальний розмір доходів - це собівартість нотаріальної діяльності, яка залежить не тільки від бажаного для нотаріуса розміру доходу, а й від тих витрат на здійснення нотаріальної діяльності, які від нотаріуса не залежать (розмір орендної плати, вартість бланків, кількість клієнтів, яких він здатен прийняти протягом дня тощо). Тому перед запровадженням єдиних тарифів і пропозицій змін до ст. 31 Закону України "Про нотаріат" мають бути вироблені об'єктивні критерії для встановлення тарифів і ця проблема не залежить від системи єдиного нотаріату в Україні. Навпаки, перед тим, як його запроваджувати необхідно ці питання проаналізувати, інакше багато нотаріусів змушені будуть припинити свою діяльність. Такі наслідки можуть настати ие тільки при низьких тарифах, а й при значних, коли громадяни просто будуть не здатні їх оплатити, зокрема, в умовах фінансової кризи і зменшення доходів населення, а також у разі зменшення попиту на об'єкти нерухомості та транспортні засоби тощо, кількість громадян, які звертаються до нотаріусів зменшилася. Розміри доходів нотаріусів скоротилися й за рахунок тих видів проваджень, які ними вчиняються останнім часом.

У зв'язку з наведеним вважається доцільним проаналізувати чинні тарифи на вчинення нотаріальних дій державними нотаріусами України, встановлені у Декреті Кабінету Міністрів "Про державне мито". В основному розрахунок державного мита здійснюється від розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Найменше розмір державного мита, передбачений у Декреті "Про державне мито" за засвідчення вірності копій документів та витягів з них у розмірі 0,01 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (за сторінку), тобто державне мито складатиме 0,17 грн. Тому розраховувати, що приватні нотаріуси будуть здатні працювати за такими низькими тарифами просто неможливо. Такий рівень оплати нотаріальної діяльності знищить не тільки державний, а й приватний нотаріат України, якщо подібні тарифи будуть встановлені для всіх нотаріусів.

Так само, низькими є й інші розміри державного мита, які встановлені за дії державних нотаріусів, якщо їх порівняти з реальними діями нотаріусів, які вони мають вчинити в окремих видах проваджень. Так, за вжиття заходів до охорони спадкового майна передбачене державне мито у розмірі 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто діяльність державного нотаріуса протягом одного чи декількох робочих днів еквівалентна 34 грн, оскільки проведення опису майна навіть в однокімнатній квартирі займе не менше 5-6 годин.

Але розмір державного мита за вчинення морського протесту взагалі вражає, оскільки він складає 0,3 неоподатковувані мінімуму доходів громадян, тобто 5,1 грн. Згідно статей 94-95 Закову України "Про нотаріат" на підтвердження обставин, викладених у заяві про морський протест, нотаріусу в межах строків, установлених чинним законодавством, повинно бути подано на огляд судновий журнал і засвідчену капітаном виписку з суднового журналу. Тобто нотаріус повинен не тільки оглянути судновий журнал, а й порівняти його положення із засвідченою капітаном випискою з суднового журналу. Після цього, нотаріус має опитати капітана і, по можливості, не менше чотирьох свідків з числа членів суднової команди, в тому числі двох, що належать до осіб командного складу, а у подальшому скласти акт про морський протест і засвідчити його своїм підписом і печаткою.

Фактично без істотних змін положення статей 94-95 Закону України " Про нотаріат" перенесені до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Але автор вважає, що таке розкриття змісту нотаріального провадження абсолютно не відповідає функціям фіксації юридично важливих юридичних обставин у нотаріальному процесі. Тобто опит капітана та чотирьох свідків з числа членів суднової команди має бути відображений у протоколі, якщо ми говоримо про доцільність опитування свідків. Можливо таке опитування доцільно здійснювати (фіксувати) за допомогою звукозаписувального пристрою тощо, а у морському протесті робити посилання на відповідний доказ опитування тощо. Але за таку роботу державного нотаріуса встановлювати державне мито у розмірі 5,1 грн просто некоректно. Так низько оцінювалась діяльність висококваліфікованих нотаріусів за радянських часів, коли морські судна були державними і не було сенсу встановлювати реальні розміри державного мита, а також державним нотаріусам виплачувати високу заробітну плату.

Якщо ж до наведеного додати, що морський протест є видом забезпеченням доказів для охорони прав і законних інтересів судновласника на випадок пред'явлення до нього майнових вимог, то стане очевидним, що важливість ґрунтовного морського протесту вимірюється розміром можливого позову до судновласника. У зв'язку з цим, збільшується вірогідність пред'явлення судновласником позову до державної нотаріальної контори, якщо буде виявлено недійсність морського протесту через помилку державного нотаріуса тощо. Отже, не тільки обсяг нотаріальних дій в одному провадженні, а й важливість нотаріального провадження для охорони і захисту прав фізичних і юридичних осіб має відігравати велике значення при встановленні розміру державного мита та оплати за вчинене приватним нотаріусом нотаріальне провадження. Так, державою встановлене відсоткове співвідношення між вартістю договорів та державного мита, але необхідно враховувати, що морський протест як і переважна більшість морських перевезень мають значні розміри, тому державне мито у 5,1 грн можна вважати просто неадекватним сучасним відносинам, коли морські судна торговельного мореплавства перестали знаходитися у власності держави.

З іншого боку, як державний нотаріус буде ставитися до громадян, які посвідчують в нього заповіт, а вони до нього, якщо розмір державного мита встановлений у сумі 0,05 х 17 = 0,85 грн? Що можна придбати за такі кошти у сучасних умовах? Тому постає питання як державний нотаріус буде ставитися до власної праці, якщо її так низько оцінюють? Висновок буде один, що низькі розміри державного мита при низькій заробітній платі будуть призводити до зловживань з боку державних нотаріусів, а це неодмінно позначиться на порушенні нотаріусами процедури вчинення нотаріальних проваджень та можливих правопорушень. Тому питання про розмір оплати діяльності нотаріусів необхідно відносити до процедурних.